Постанова

від 14.11.2006 по справі ас-17/447-06     

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

Ухвала

Іменем України

 Адміністративна справа                                  

Головуючий  по 1-й інстанції

№ АС-17/447-06                                              

Суддя -Коваленко О.В.

Доповідач по 2-й інстанції   

Суддя -Бабакова Л.М.

 06

листопада 2006 р.                                                                                     м.

Харків       

Колегія суддів Харківського апеляційного

господарського суду  у складі:        головуючого судді     Карбань І.С. суддів Бабакової Л.М., Шутенко

І.А.

при секретарі -Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача -  не прибув

1-ого відповідача -  ОСОБА_1 (дов. 

від 28.04.06 р.)

2-ого відповідача -  не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну  скаргу 1-го відповідача, ПП ОСОБА_2, (вх.

№ 3760С/2-4) на постанову господарського суду Сумської області від

14.09.2006р. по справі № АС-17/447-06

за позовом ДПІ в м. Суми

до  ПП ОСОБА_2, м. Суми;

та до ПП "Аргумент", м. Київ

про визнання угоди недійсною

встановила:

Постановою господарського суду Сумської області від 14.09.2006р.

(суддя  Коваленко О.В.) позов було

задоволено. Визнано недійсним господарське зобов'язання, що виникло на підставі

усної угоди, укладеної між ПП ОСОБА_2, м. Суми та ПП "Аргумент", м.

Київ, на поставку металоконструкцій, здійснену протягом травня 2004р., на

загальну суму 180152,57 грн. Зобов'язано ПП "Аргумент" повернути ПП

ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 180152,57 грн. Стягнуто з ПП ОСОБА_2 в доход

держбюджету України  металоконструкції

б/в у кількості 619,081 тон на суму 180152,57 грн. Стягнуто з ПП

"Аргумент" в доход держбюджету України 85,00 грн. держмита. Стягнуто

з ПП "Аргумент" на користь ДП "Судовий інформаційний центр"

118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 

1-й відповідач, ПП ОСОБА_2, з постановою господарського суду не

згоден, подав апеляційну скаргу, в якій вважає постанову суду першої інстанції

прийнятою з порушенням норм матеріального права, просить апеляційний суд її

скасувати.

Позивач заперечення на апеляційну скаргу не надав, у судове

засідання не з'явився.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин

справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення апелянта,

колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до

висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач,  ДПІ в м. Суми,

просить суд визнати недійсним господарське зобов'язання, що виникло на підставі

усної угоди від травня 2004 р., укладеної між відповідачами відповідно до ст.

207 ГК України, а також застосувати наслідки недійсності господарського

зобов'язання, передбачені ст. 208 ГК України.

Відповідно до податкової накладної № 1 від 03.05.2004 р. ПП

«Аргумент»відвантажило на адресу ПП ОСОБА_2 металоконструкції б/в на загальну

суму 180 152 грн., в т.ч. ПДВ 30025 грн. 43 коп.

Розрахунки між ПП ОСОБА_2 та ПП «Аргумент»проведені за готівкові

кошти. Вартість товару за вищезазначеною податковою накладною в сумі 180152,57

грн. віднесено ПП ОСОБА_2 до складу валових витрат за 2004 рік, а також

включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в

розмірі 30025,43 грн. ПП «Аргумент»зареєстрована Деснянською районною у м.

Києві державною адміністрацією 29.03.1999 р. ідентифікаційний код 30239973,

юридична адреса м. Київ, проспект Лісний, буд. 33, кв. 51. Відповідно до

Установчого договору та Статуту засновником підприємство є ОСОБА_3

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, а також ч. 2 ст. 9 ЦК України

майново-господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських

відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей,

передбаченим Господарським кодексом.

Згідно з ст. 35 ЦК України рішення суду з цивільної справи, що

набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які

встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21.06.2004 р.,

яке набрало законної сили були визнані недійсними установчі документи

Приватного підприємства «Аргумент»з моменту державної реєстрації, в тому числі

статуту Приватного підприємства "Аргумент", зареєстрований 29.03.1999

року під № 03708 Ватутінською районною у м. Києві державною адміністрацією,

свідоцтво про реєстрацію платника податку 

на додану вартість До 35327349 від 01.04.1999 року.

Оболонським районним судом м. Києва було встановлено, що ОСОБА_3

на прохання невстановлених осіб за матеріальну винагороду 29.03.1999 року у

Ватутінській (нині Деснянській) райдержадміністрації м. Києва, не маючи наміру

здійснювати підприємницьку діяльність, зареєстрував на своє ім'я ПП

"Аргумент".

Фактично ОСОБА_3 фінансово-господарську діяльність не вів, себе

або будь-кого на посаду директора не призначав, засновником значився формально

і лише поставив свій підпис на підготовлених невстановленою особою

реєстраційних документах з обіцянкою отримати від неї в подальшому за це

грошову винагороду через важке матеріальне становище.

Також суд встановив, що ПП "Аргумент" дійсно

зареєстровано Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією

29.03.1999 року на підставну особу, на підставі неправдивих даних про

засновника підприємства та місце його знаходження, так як ОСОБА_3, який

формально вважався засновником підприємства, в порушення п. 1 ст. 5 Закону

України "Про підприємства в Україні", рішення про створення

підприємства особисто не приймав та в порушення п. 4 ст. 10 цього Закону своїх

грошових та матеріальних внесків в статутний фонд не вносив, що призвело до

здійснення підприємницької діяльності, яка суперечить законодавству.

Статут Приватного підприємства "Аргумент" не складався

відповідачем ОСОБА_3 та не затверджувався ним, а лише підписувався за вказівкою

невстановленої особи. Внеску до статутного фонду підприємства ОСОБА_3 не робив.

За зазначеною юридичною адресою, підприємство не знаходиться. Інші документи,

які б вказували на фактичне місце знаходження, або його зміну відсутні.

Наведене вище свідчить, що статут ПП "Аргумент" не

відповідає вимогам законодавства України, оскільки відповідач не є власником підприємства

та його волевиявлення не було спрямоване на затвердження статуту з метою

створення юридичної особи та заняття підприємницькою діяльністю.

Так як ПП «Аргумент»було зареєстровано на підставну особу, яка не

мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність, документи підприємства були

передані невстановленої особи.

Таким чином, ПП «Аргумент»не мало статусу юридичної особи, тобто

не мало правоздатності і дієздатності, необхідних для укладання угод.

Згідно ст. 205 ЦК України, угоди можуть укладатися усно чи в

письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не

встановлена певна форма, також є укладеною, якщо із поведінки особи

проявляється його воля укласти угоду.

Незважаючи на те, що відповідачі не укладали між собою договір в

письмовій формі, накладна, яка підписана з боку постачальника та з боку

отримувача свідчить про те, що така угода була укладена.

Відповідно до ст. 80 Цивільного Кодексу України юридична особа

наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Згідно з ч1ст.55 Господарського Кодексу України суб'єктами

господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють

господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію(сукупність

господарських прав та обов'язків).

Відповідно до ст.9 ЗУ "Про податок на додану вартість"

право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається виключно

особам, зареєстрованих, як платник ПДВ.

Згідно п.2 "Порядку заповнення податкової накладної",

затвердженого наказом ДПА України за № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованого в

Міністерстві юстиції України 23.06.1997р.(зі змінами та доповненнями) податкову

накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому

органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на

додану вартість. Згідно п.5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у

разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у п.2.

Відповідно до приписів п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого

господарського суду України від 25.07.2002р. № 1056 "Про заходи щодо

забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про

податки" доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на

приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема,

надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації

(сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в

установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів,

про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про

скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Вищевикладене свідчить про наявність у ПП "Аргумент"

умислу по оспорюваної угоді на приховування від оподаткування прибутків та

доходів, тобто вказана угода та господарське зобов'язання за нею були вчинені з

метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Частиною 1    ст.    173   

Господарського    кодексу    України   

визнає    господарським

зобов'язанням, зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим

учасником(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав передбачених

цим Кодексом , в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію

господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право

вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Суб'єкти

господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які

здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську

компетенцію(сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно

ч.1 ст.207 ГК тягне за собою недійсність господарського зобов'язання. Згідно ч.

3 ст.509 ЦК зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності,

розумності та справедливості.

Ст. 202 Цивільного кодексу України визначає угодою(правочином) дії

особи, спрямовані на набуття зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.2 ст. 203 ЦК особа, яка вчиняє угоду(правочин), повинна мати

необхідний обсяг цивільної дієздатності(сукупність прав та обов'язків),

недодержання цієї вимоги відповідно до ч.1 ст.215 є підставою недійсності

угоди(правочину). Згідно з ч.1 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити

цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам

суспільства.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності

господарського зобов'язання та для дійсності угоди(правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські

зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складає їх суть, тобто ці два

поняття співвідносяться, як форма та зміст. Таким чином, визнання

господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як

недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в

випадку недійсності угоди.

Враховуючи вищенаведене, господарське зобов'язання, яке виникло

між відповідачами, а також угода, вчинена на підставі податкової накладної

НОМЕР_1 були укладені неповноважною стороною, а саме ПП "Аргумент"

внаслідок чого не можуть спричиняти бажаних для сторін наслідків

Відповідно до ч.1 ст.215, ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України та

ч.1 ст.207 Господарського кодексу України укладення угоди та господарського

зобов'язання неповноважною стороною тягне за собою їх недійсність.

Таким чином, судом встановлено наявність наміру на укладання

спірної угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільству

ПП «Аргумент».

Відповідно до ч.1ст. 208 ГК України, якщо господарське

зобов'язання визнано недійним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох

сторін - у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони

стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій

стороні на відшкодування одержаного.

У разі наявності наміру лиш у однієї із сторін усе одержане нею

повинно бути повернено другій стороні, а одержане останню або належне їй на

відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оскільки позивач не надав доказів, які б об'єктивно і у

встановленому законом порядку свідчили про умисел першого відповідача на

вчинення спірного господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить

інтересам держави, судом першої інстанції правомірно зроблен висновок, що ПП

«Аргумент»повинна повернути ПП «ОСОБА_2 кошти в сумі 180 152 грн. 57 коп., та

правомірно стягнуто з першого відповідача в доход держави металоконструкції

б/в, у кількості 619,081 тон на суму 180 152, 57 грн.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли

підтвердження в матеріалах справи.

Постанова суду обґрунтована відповідає матеріалам справи та

діючому законодавству.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що підстав для

скасування постанови господарського суду немає.

Керуючись ст.ст. 195, 196 п.1 ч.1 ст.198, ст.ст. 200, 205, 206,

211, 212 КАС України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського

суду, одностайно,-

ухвалила :

Апеляційну скаргу  залишити

без задоволення.

Постанову господарського суду Сумської області від 14.09.2006 р.

по адміністративній справі № АС-17/447-06 залишити без змін. 

Дана ухвала набирає чинності з дня її проголошення.

Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати

касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного

місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної

інстанції.

Справу направити до суду першої інстанції.

Головуючий суддя          Карбань І.С.

Суддя         

Бабакова Л.М.

Суддя          Шутенко І.А.