Рішення

від 05.11.2013 по справі 919/1004/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року справа № 919/1004/13 Суддя господарського суду міста Севастополя Кравченко В.Є., розглянувши справу за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(99022, АДРЕСА_1)

до приватного підприємства "Інформаційний центр "Еврика"

(99008, м. Севастополь, вул. Партизанська, 2, офіс 10)

(99028, м. Севастополь, вул. Зої Космодемьянської, будинок 2, квартира 10)

про стягнення 13 624,00 грн,

За участю:

представника позивача - ОСОБА_2, довіреність № 1626 від 11.07.2013;

представника відповідача - Дубовіса О.Б., довіреність б/н від 01.04.2013, -

СУТЬ СПОРУ:

27.08.2013 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до приватного підприємства "Інформаційний центр "Еврика" про стягнення 13 624,00 грн, з яких: 10 950,00 грн - сума основного боргу; 21,90 грн - індекс інфляції; 152,10 грн - 3 % річних; 2500 грн - заборгованість по роботі з демонтажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати в повному обсязі виконаних робіт та послуг за договором № 03 від 09.01.2013.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28.08.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 10.09.2013.

Ухвалами суду від 10.09.2013, 26.09.2013, 10.10.2013 розгляд справи відкладався на 26.09.2013, 10.10.2013, 22.10.2013 відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 22.10.2013 оголошувалась перерва на 24.10.2013.

Ухвалою суду від 24.10.2013 строк розгляду справи продовжувався на 15 днів - до 12.11.2013, розгляд справи відкладався на 05.11.2013 відповідно до вимог статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України

У судовому засіданні 05.11.2013 представник позивача підтримав предмет і підстави позову, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.11.2013 позовні вимоги не визнав повністю з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 65-67), зокрема, зазначаючи, що акт прийому-передачі виконаних робіт за договором № 03 від 09.01.2013 відповідачем підписаний не був, тобто, замовником не був засвідчений факт отримання послуги за договором. Крім того, позивачем в порушення вимог пункту 2.2.2 договору вікна та ролети були встановлені відповідачу з істотним порушенням Правил безпеки експлуатації, діючих ДСТУ та Закону України «Про охорону культурної спадщини», про що було вказано Відділом державної служби охорони культурної спадщини управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації у листах від 14.02.2013 за вих. № 7/33 і від 25.02.2013 за вих. № 02-11/0085, (а.с. 77, 78), внаслідок чого фактично було завдано пошкодження будівлі КДУУ «Севастопольський палац культури та юнацької творчості», яка є пам'ятником культурної спадщини. ПП «Інформаційний центр «Еврика» довелося нести додаткові затрати на виготовлення та встановлення металевих грат і оформлення пов'язаної з цим дозвільної документації, що призвело до позбавлення підприємства можливості здійснювати торгівельну діяльність протягом 4-х місяців по об'єкту оренди. Крім того, в порушення пункту 1 договору позивачем не проводились роботи з виготовлення вищевказаних конструкцій, а вони були придбані у третіх осіб без узгодження із замовником. Враховуючи вищевикладене, відповідач зазначає про відсутність підстав щодо стягнення з нього на користь позивача 10 950,00 грн. Також, відповідач вважає, що з нього не підлягають стягненню інфляційні втрати, оскільки позивачем був проведений неправильний розрахунок, так як за вказаний ним період в Україні існувала де інфляція. Окрім того, на думку відповідача, з приватного підприємства «Інформаційний центр «Еврика» на користь позивача не підлягає стягненню 2500,00 грн за демонтаж встановлених конструкцій, оскільки будь-яких документів, які підтверджують даний факт позивачем надано суду не було. З огляду наведеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та в порядку пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України визнати недійсним договір про виконання робіт № 03 від 09.01.2013 з підстав ненадання і непогодження із замовником ескізного проекту та придбання конструкцій у третіх осіб, відсутності у договорі його істотних умов, а саме: місце виконання робіт з його встановлення, відсутності погодження укладення даного договору з відповідними органами чи безпосередньо КПНЗ «Севастопольський палац дитячої та юнацької творчості» відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки місцем виконання робіт був об'єкт культурної спадщини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд, -

ВСТАНОВИВ :

09.01.2013 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, виконавець) та приватним підприємством «Інформаційний центр «Еврика» (далі - ПП «Інформаційний центр «Еврика», замовник) був укладений договір № 03, предметом якого є виготовлення та монтаж десяти вікон з ПВХ зі склопакетами; виготовлення та монтаж захисних ролетів з 45 пінонаповнювального профіля; однієї перегородки з ОСВ захистом білої вагонки; зашиванням щілин між ролетами та колонами та запінуванням технологічних щілин та шпаклівкою їх ОСВ (білого кольору).

Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.1.2 договору замовник зобов'язаний оплатити аванс в розмірі 20000,00 грн; здійснити остаточний розрахунок протягом трьох днів після закінчення робіт згідно з договором.

У пункті 2.2.2 договору виконавець зобов'язався виконати предмет договору в строк, обумовлений даним договором, якісно з дотримання вимог Правил безпеки експлуатації та діючих Державних стандартів.

Згідно з пунктом 3.1 договору вартість предмета договору складає 30 950,00 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором замовник та виконавець несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України.

Даний договір вступає в законну силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до моменту отримання замовником гарантійного талона (пункт 6.1 договору).

Згідно з пунктом 6.3 договору строк виконання 14 робочих днів.

Відповідно до пункту 6.4 договору строк його діє до 31.12.2013.

Таким чином, на час розгляду справи договір є чинним.

На виконання пункту 2.1.1 договору № 03 від 09.01.2013 відповідачем був сплачений аванс позивачу в розмірі 20 000,00 грн, що підтвердили представники сторін в судовому засіданні.

Після чого, позивачем були виконані відповідні роботи та передані відповідачу, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2013 на суму 10 950,00 грн, а також Актом приймання-передачі виконаних робіт від 26.01.2013 на суму 2500,00 грн, які були підписані ФОП ОСОБА_1 та спрямовані ПП «Інформаційний центр «Еврика» 13.08.2013 за адресою: 99000, м. Севастополь, пр. Нахімова, 4 (а.с. 11), а також 09.09.2013 за адресою: 99028, м. Севастополь, вул. Зої Космодемьянської, 2 кв. 10 (а.с. 62). Зазначені акти були отримані ПП «Інформаційний центр «Еврика» (а.с. 62), будь-яких заперечень з приводу виконання позивачем відповідних робіт від нього не надходило.

Проте, відповідач на думку позивача свої зобов'язання, передбачені пунктом 3.1 договору щодо оплати залишку суми за виконанні роботи, в сумі - 10 950,00 грн, а також за усною домовленість між сторонами щодо здійснення оплати за демонтаж встановлених конструкцій в розмірі 2500,00 грн, належним чином не виконав та не сплатив їх загальну вартість, яка складає - 13 450,00 грн, в зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному розмірі, яка до теперішнього часу останнім не сплачена.

З метою досудового врегулювання спору 29.01.2013 ФОП ОСОБА_1 на адресу ПП «Інформаційний центр «Еврика» була спрямована претензія з вимогою здійснити повний розрахунок за договором № 03 від 09.01.2013, яка була отримана відповідачем 16.02.2013 (а.с. 11). Проте відповідач залишив вимоги позивача без відповіді.

Зазначені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь 13 624,00 грн, з яких: 10 950,00 грн - сума основного боргу; 21,90 грн - індекс інфляції; 152,10 грн - 3 % річних; 2500 грн - заборгованість по роботі з демонтажу.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, але такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору (контракту), тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором підряду.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами першою, третьою статті 843 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Пунктом 3.1 договору передбачена вартість предмета договору 30 950,00 грн.

Згідно зі статтею 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі встановлених договором.

Пунктом 2.1.1 договору замовник зобов'язався сплатити аванс в розмірі 20 000,00 грн, який був ним сплачений ПП «Інформаційний центр «Еврика», про факт його внесення представники сторін в судовому засіданні не заперечували. Залишок суми складає - 10 950,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем виконано роботи, обумовлені умовами договору № 03 від 09.01.2013, загальна вартість яких склала 30 950, 00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2013 (а.с. 11), який був надісланий відповідачу поштою (а.с. 11, 62), будь-яких заперечень щодо виконання умов договору відповідачем на адресу позивача не спрямовувалось.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про виконання позивачем свого обов'язку за договором № 03 від 09.01.2013 належним чином в повному обсязі.

Згідно з положенням статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 2.1.2 замовник зобов'язався здійснити остаточний розрахунок протягом 3-х днів після закінчення робіт згідно з договором.

Як вбачається з матеріалів справи 25.01.2013 позивачем були закінчені роботи за договором № 03 від 09.01.2013. Таким чином, відповідач повинен був сплатити позивачу залишену суму за виконані роботи - 10 950,00 грн у триденний строк з дня закінчення робіт, тобто до 28.01.2013 включно.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, у зв'язку з тим, що докази погашення відповідачем наявної заборгованості відсутні, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10 950,00 такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи справу в частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 152,10 грн, суд керувався наступними нормами матеріального права та умовами договору.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 4.1 договору сторони домовились, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором замовник та виконавець несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, отже, нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами суд вважає правомірним.

Суд, перевірив розрахунок 3% річних (а.с. 4), наданий позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період прострочення з 29.01.2013 по 16.07.2013 в сумі 152,10 грн також підлягають задоволенню.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 21,90 грн суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленого до стягнення інфляційного відшкодування у розмірі 21,90 грн (а.с. 4), суд визнав його невірним у зв'язку з тим, що позивачем під час проведення розрахунку не враховано зменшення суми основного боргу відповідача перед позивачем у період з 29.01.2013 по 16.07.2013, не взято до уваги місяці, у яких відбувалася дефляція.

Поняття дефляції наведене в «Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін», затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519, та у «Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін», затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу (на відміну від інфляція - зростання).

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Правової позиції щодо необхідності вираховування індексу інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію) дотримується також Вищий господарський суд України у Постанові від 23.07.2012 по справі № 5020-1922/2011.

Судом під час перевірки розрахунку індексу інфляції також враховувались положення пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до якого сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Судом здійснено власний розрахунок інфляційного відшкодування у відповідності з заявленим позивачем періодом стягнення з 29.01.2013 по 16.07.2013.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з урахуванням індексу інфляції 29.01.2013 - 16.07.2013 10950 0.999 -10.96 10939.04

Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 10939.04 грн.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що за період прострочення платежу з боку відповідача була дефляція, а відповідно у позивача були відсутні збитки від інфляційних процесів підстав для задоволення позову у цій частині не має.

Відмовляючи у позові в частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2500,00 грн за роботи з демонтажу встановлених конструкцій суд зазначає наступне.

Вимоги позивача щодо стягнення 2500,00 грн обґрунтовані наявністю між сторонами усної домовленості. Однак, в судовому засіданні відповідач заперечував проти наявності такої домовленості, а також факту виконання цих робіт позивачем.

Суд критично оцінює наданий позивачем акт прийому-передачі виконаних робіт від 26.01.2013 на підтвердження його доводів, оскільки він містить лише підпис виконавця - ФОП ОСОБА_1, не підписаний замовником - ПП «Інформаційний центр «Еврика», а тому не може вважатись належним доказом надання позивачем послуг з демонтажу встановлених конструкцій.

Окрім того, надані позивачем фотосхеми не приймаються судом як належний та допустимий доказ виконання позивачем монтажних робіт, в силу вимог статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів щодо домовленості між сторонами з приводу демонтажу встановлених конструкцій, безпосередньо виконання цього демонтажу позивачем, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2500,00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить в порядку пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, визнати недійсним договір № 03 від 09.01.2013, укладений між сторонами з тих підстав, що виконавець не надав і не погодив із замовником ескізного проекту та придбання конструкцій у третіх осіб, а також з приводу відсутності істотних умов у договорі, а саме: місце виконання робіт з його встановлення, а також відповідного погодження з органами, що контролюють використання об'єктів культурної спадщини.

Вирішуючи дане клопотання суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Тобто визнання договору недійсним є правом суду, а не обов'язком.

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на сторону, яка посилається на це. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

При цьому необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Така ж правова позиція зазначена у п.2.1 та п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Однак, докази про те, що станом на 09.01.2013 (на момент укладення) договір №03 від 09.01.2013, суперечив нормам чинного законодавства відповідач не надав, а судом при розгляді матеріалів справи не встановлено.

Судом також враховується, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для цього необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, наявність наміру у кожної із сторін. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою. Така ж правова позиція зазначена у п.3.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Крім того, для застосування пункту частини статті 83 Господарського процесуального кодексу України необхідно встановлення того, що саме зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, що відповідає правовій позиції у п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". Проте судом вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами під час виконання договору № 03 від 09.01.2013, що не може бути підставою для визнання такої угоди недійсною з моменту укладення.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 1402,02 грн.

Керуючись статтями 4-3, 4-7, 30, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Інформаційний центр «Еврика» (99028, м. Севастополь, вул. Зої Космодемьянської, 2 кв. 10, ідентифікаційний код - 38294172, р/р 26002054803788, «Приват Банк», МФО 324935, або з будь - якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) заборгованість за договором № 03 від 09.01.2013 в розмірі 11 102,10 грн (одинадцять тисяч сто дві грн 10 коп), з яких: 10 950,00 грн - основний борг; 152,10 грн - 3% річних.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Інформаційний центр «Еврика» (99028, м. Севастополь, вул. Зої Космодемьянської, 2 кв. 10, ідентифікаційний код - 38294172, р/р 26002054803788, «Приват Банк», МФО 324935, або з будь - якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1720,50 грн (одна тисяча сімсот двадцять грн 50 коп).

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.11.2013.

Суддя В.Є. Кравченко