Рішення

від 06.11.2013 по справі 910/10721/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10721/13 06.11.13

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Діректлайн», м.Київ, ЄДРПОУ 35198628

до відповідача: Міністерства оборони України, м.Київ, ЄДРПОУ 00034022

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної казначейської служби України, м.Київ, ЄДРПОУ 37567646

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Військової частини А-1519, м.Дубно, ЄДРПОУ 07824230

про стягнення 2 118 311 грн.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Пригунова А.Б.

Суддя Чинчин О.В.

Представники:

від позивача: Дерев'янчук В.А. - по дов.

від відповідача: Афоніна В.В. - по дов.

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: Прокопчук І.Т. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діректлайн», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, м.Київ про стягнення 2 118 311 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов договору №21 від 20.03.2003р., який укладений між Військовою частиною А-1519 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» на реконструкцію казарми №1/66 по вул.Семидубська, 18 у м.Дубно під житло для військовослужбовців та членів їх сімей, відповідач зобов'язаний здійснити оплату вартості відповідних квартир в сумі 4 018 311 грн. Позивач зазначає, що рішенням від 21.10.2011р. господарського суду міста Києва у справі №31/349 було зобов'язано Міністерство оборони України виконати умови договору №21 від 20.03.2003р. шляхом перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» заборгованості за виконані роботи в розмірі 2 118 311 грн. з реконструкції будівлі 1/66 за адресою: м.Дубно, вул.Семидубська, 18. Разом з тим, станом на теперішній час рішення суду у справі №31/349 відповідачем не виконано, у зв'язку з чим грошові кошти у визначеній судом сумі підлягають стягненню з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діректлайн» на підставі договору від 28.02.2013р. про відступлення права вимоги.

Відповідач у відзиві б/н від 09.07.2013р. проти позову заперечив, вказуючи на те, що умовами договору №21 від 20.03.2003р. не встановлено ані вартості реконструйованого житла, ані порядку розрахунків. При цьому, Міністерство оборони України висловило незгоду зі змістом ухвали від 25.04.2013р. господарського суду міста Києва у справі № 31/349 про заміну стягувача на Товариство з обмеженою відповідальністю «Діректлайн», посилаючись на закриття відповідного виконавчого провадження. Крім того, відповідачем було зазначено, що судовими рішеннями у справі №3/568 було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» не має права відступати права вимоги за мировою угодою, ухвала по затвердженню якої скасована.

Ухвалою від 07.06.2013р. господарського суду міста Києва до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Державну казначейську службу України, м.Київ та Військову частину А-1519, м.Дубно відповідно.

Третя особа 1 в судове засідання 06.11.2013р. не з'явилась, представника не направила, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористалась, письмових пояснень по суті позовних вимог не надала. Одночасно, за висновками суду, Державна казначейська служба України була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином шляхом направлення на її адресу ухвали суду, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення №0103026762492.

Третя особа 2 в поясненнях вих.№2187 від 04.07.2013р. проти задоволення позову заперечила, посилаючись на вирішення аналогічного спору у справі №31/349.

Наразі, з огляду на неявку третьої особи 1, господарський суд зазначає, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, незважаючи на те, що третя особа 1 в процесі розгляду справи так і не скористалась правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи 2, господарський суд встановив:

За змістом ст.151 Цивільного кодексу УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Як вбачається з рішення від 30.10.2006р. господарського суду Рівненської області у справі №5/123, яке набуло законної сили, рішенням №52 від 23.01.2002р. виконавчого комітету Дубенської міської ради, за клопотанням №16 від 08.01.2002р. начальника Дубенського гарнізону І.В. Васильєва, яке подане на підставі Директиви №Д-21 від 09.08.2001р. Міністерства оборони України, було надано попередню згоду на реконструкцію казарми №1/66 у м.Дубно по вул.Семидубській, 18 під житловий будинок.

05.04.2002 р. між Військовою частиною А-1519 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» (генпідрядник-інвестор) було укладено договір №11/04-02 про сумісну діяльність по реконструкції казарми №66 під житлові будинки в м.Дубно, предметом якого визначено передачу військової казарми для реконструкції під житловий будинок для військовослужбовців Дубенського гарнізону.

Відповідно до умов договору №21 від 20.03.2003р., що укладений між Військовою частиною А-1519 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон», останнє взяло на себе зобов'язання профінансувати отримання експертної оцінки вартості будівлі 1/66, вихідних даних, правовстановлюючих документів, технічних умов, рішень державних органів влади, довідок, розроблення та експертизу проектно-кошторисної документації та своїми силами та засобами із забезпеченням належної якості виконати роботи по реконструкції будівлі 1/66 у м.Дубно по вул.Семидубська 18, у відповідності до проектно-кошторисної документації.

Пунктом 2.4 договору №21 від 20.03.2003р. сторони обумовили, що після введення житлового будинку в експлуатацію замовник отримує від генпідрядника-інвестора площу на суму експертної оцінки будівлі №1/66 257 833 по ціні не більше регіональної за 1 кв.м на час передачі житла, а генпідрядник-інвестор отримує у власність повністю загальну площу житла після реконструкції будівлі №1/66.

Рішенням №317 від 22.04.2003р. виконавчого комітету Дубенської міської ради було затверджено акт державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію будинку, який підписано повноважними представниками сторін.

На підставі рішення №319 від 23.04.2003р. виконкому Дубенської міської ради 24.04.2003р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» видано свідоцтво про право власності на вказаний будинок, що зареєстроване в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

29.05.2003р. згідно з актом приймання передачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» безоплатно передало Військовій частині А-1519 три квартири №№4, 10, 32 загальною площею 250,2 кв.м в будинку по вул.Семидубській, 18 в м.Дубно.

На підставі договору купівлі-продажу №109 від 09.07.2003р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» передало Міністерству оборони України ще шість квартир №№3, 6, 9, 17, 12, 22 загальною площею 386 кв.м в цьому ж будинку.

В подальшому, у 2005 році Військовий прокурор Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини А-1519 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсним договору №21 від 20.03.2003р.

В ході розгляду справи №5/123 сторонами було подано заяву про затвердження мирової угоди по вирішенню спору та припинення провадження по справі.

При розгляді умов мирової угоди судом було з'ясовано, що за її умовами Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» зобов'язалось передати Міністерству оборони України у власність 23 квартири загальною площею 1974,6 кв.м з технічною документацією у житловому будинку №18 по вул.Семидубській у м.Дубно Рівненської області, за яке Міністерство оборони України проводить розрахунок на умовах, визначених цією угодою. Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» взяло на себе зобов'язання у місячний термін після набрання чинності даною мировою угодою здійснити державну реєстрацію права власності Міністерства оборони України на зазначені квартири за свій рахунок. У свою чергу, Міністерство оборони України зобов'язалось провести розрахунок за цією угодою за умови, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» передасть право власності на користь Міністерства оборони України на 47 квартир загальною площею 2785,2 кв.м. в будинку №1 «б» по вул.Разіна в смт.Димер Київської області, розрахунки за квартири буде проведено та здійснено реєстрацію права власності Міністерства оборони України на зазначені квартири в термін до 01.11.2005р. Зокрема, Міністерство оборони України мало здійснити оплату Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» вартості квартир, перелічених у п.1 мирової угоди, шляхом перерахування на рахунок вказаного товариства 4 018 311 грн., із розрахунку вартості 1 кв.м - 2 035 грн., що дорівнює опосередкованій вартості спорудження житла в розрахунку на 1 кв.м, що визначена листом №7/8-412 від 13.05.2005р. Держбуду України, через місяць після виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» вимог п.п.1-4 мирової угоди. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» зобов'язалось провести повний розрахунок із залученими підрядними та субпідрядними організаціями щодо робіт з будівництва та реконструкції житла, яке визначене пунктом 1 угоди. Після виконання цієї мирової угоди зобов'язання за договором №21 від 20.03.2003р. мали бути припинені.

Ухвалою від 19.09.2005р. господарського суду Рівненської області умови зазначеної мирової угоди було затверджені та припинено провадження у справі №5/123.

Згідно з актом приймання-передачі від 19.09.2005р. на підставі мирової угоди, що була затверджена 19.09.2005р. господарським судом Рівненської області у справі №5/123, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» безоплатно передало Військовій частині А-1519 23 квартири, загальною площею 1974,6 кв.м, в будинку по вул.Семидубській, 18 в м.Дубно.

Згодом, відповідно до листа №287/1/1400 від 04.04.2006р. директора департаменту будівництва Міноборони України виконавчим комітетом Дубенської міської ради були оформлені та у лютому-березні 2006р. мешканцям житлового будинку у м.Дубно видані ордери на заселення квартир, що були передані Міноборони України Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон», після чого оформлено право власності Міноборони України на вказані квартири.

Разом з цим, постановою від 07.06.2006р. Вищого господарського суду України було скасовано ухвалу від 19.09.2005р. господарського суду Рівненської області у справі №5/123 про затвердження мирової угоди.

Рішенням від 30.10.2006р. господарського суду Рівненської області у справі №5/123, яке було залишено без змін постановою від 06.03.2007р. Львівського апеляційного господарського суду та постановою від 13.06.2007р. Вищого господарського суду України, в задоволенні позову Військового прокурора Рівненського гарнізону про визнання недійсним договору №21 від 30.03.2003р. відмовлено.

Судові акти мотивовані наявністю належних повноважень на укладення оспорюваного договору №21 від 30.03.2003р. та недоведеністю прокурором порушення інтересів держави у даному спорі. При цьому, господарський суд під час розгляду справи №5/123 встановив, що всі свої обов'язки за спірним договором Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» виконало, здало будинок в експлуатацію, передало всі квартири замовнику, а військовослужбовці отримали ордери на вселення у реконструйований будинок.

25.10.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» (первісний кредитор) та Акціонерним товариством закритого типу Фірмою «Рівнебуд» (новий кредитор) було укладено договір №1/25/10 про уступку права вимоги, за змістом умов якого первісний кредитор уступив, а новий кредитор набув право вимагати від Міністерства оборони України сплати грошових коштів у сумі 2 118 311 грн. за реконструкцію будівлі казарми по вул.Семидубській, 18 у м.Дубно.

У 2007 році Акціонерне товариство закритого типу Фірма «Рівнебуд» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення боргу у розмірі 2 118 311 грн. за реконструкцію будівлі казарми, що знаходиться в місті Дубно по вулиці Семидубській, 18 в 32-х квартирному житловому будинку для забезпечення житлом безквартирних військовослужбовців гарнізону м.Дубно, згідно з договором №1/25/10 про переуступку права вимоги від 25.10.2006р. (справа № 3/568).

Рішенням від 27.04.2007р. господарського суду м.Києва, яке залишено без змін постановою від 10.12.2007р. Вищого господарського суду України у справі №3/568, відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства закритого типу Фірми «Рівнебуд».

Судові акти мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» здійснило відступлення свого права грошової вимоги Акціонерному товариству закритого типу Фірмі «Рівнебуд», яке воно мало на підставі п.5 мирової угоди, що затверджена ухвалою суду, яку було скасовано 07.06.2006р. постановою Вищого господарського суду України.

У 2011 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» звернулось до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії, а саме провести розрахунки за договором №21 від 20.03.2003р., посилаючись на порушення відповідачем як замовником умов щодо оплати переданих у власність відповідача квартир (справа № 31/349).

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2011 р. у справі № 31/349 було зобов'язано Міністерство оборони України виконати умови договору №21 від 20.03.2003р. шляхом перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» заборгованості за виконані роботи по реконструкції будівлі 1/66 за адресою м.Дубно, вул.Семидубська, 18. При цьому, рішення суду мотивоване тим, що відповідно до встановлених рішенням від 30.10.2006р. господарського суду Рівненської області у справі №5/123 обставин, які суд визнав преюдиційними, відповідач схвалив договір №21 від 20.03.2003р. й після отримання у власність 23-х квартир в будинку по вул.Семидубській 18 в м.Дубно на загальну суму 4 018 311 грн., частково оплатив їх вартість, сплативши позивачу 1 900 000 грн., у зв'язку з чим станом на день вирішення вказаного спору у справі №31/349 позивач обліковує заборгованість у сумі 2 118 311 грн. Оскільки відповідач не повернув позивачу передані квартири та з огляду на те, що власником 23-х квартир по вул.Семидубській, 18 в м.Дубно є відповідач, який частково сплатив їх вартість позивачу, суд при розгляді справи №31/349 дійшов висновку, що саме Міністерство оборони України має закінчити розрахунки та сплатити решту вартості.

Вказане рішення набрало законної сили, однак, відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, залишається невиконаним, у зв'язку з чим за відповідачем продовжує рахуватись спірний борг.

Ухвалою від 04.05.2012р. господарського суду міста Києва у справі № 31/349 здійснено заміну стягувача за наказом господарського суду №31/349 від 10.11.2011р. з Товариства з обмеженою відповідальність «Фірма «Мікон» (код ЄДРПОУ 16461074) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріторно» (код ЄДРПОУ 37265858).

Ухвала мотивована тим, що 01.06.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Машина продажу» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за зобов'язанням Міністерства оборони України (боржник) щодо оплати вартості квартир за адресою: м.Дубно, вул.Семидубська, 18, казарма №1/66, які перелічені у п.1 мирової угоди, що затверджена ухвалою від 19.09.2005р. господарського суду Рівненської області у справі №5/123, на 2 118 311 грн. згідно з умовами договору №21 від 20.03.2003р.

30.12.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Машина продажу» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріторно» було укладено договір №12 про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю «Машина продажу») передає, а новий кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріторно») приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за зобов'язанням Міністерства оборони України (боржник) щодо оплати боргу (вартості збудованих для військовослужбовців квартир за адресою: м.Дубно, вул.Семидубська, 18, казарма №1/66) на суму 2 118 311 грн., що підтверджується рішенням від 21.10.2011р. господарського суду міста Києва зі справи №31/349, наказом цього суду від 10.11.2011р. №31/349 та іншими документами, що передаються з підписанням цього договору. Відповідно до п.5.1 договору останній набирає чинності з 30.12.2011р.

В подальшому листом від 26.12.2012р. за №227/8/4831 т.в.о.директора Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України Телятников С.О. звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріторно», повідомляючи, що 24.12.2012р. на адресу Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України надійшов оригінал договору №21 від 20.03.2003р. на виконання робіт по реконструкції будівлі 1/66 за адресою: м.Дубно, вул.Семидубська, 18. При цьому, проінформовано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріторно», що станом на 26.12.2012р. Департаментом підготовлено та передано до Департаменту фінансів Міністерства оборони України всі необхідні фінансові документи з метою надання їх останнім до Державної казначейської служби України для здійснення оплати за зазначеним вище рішенням суду.

Ухвалою від 25.04.2013р. господарського суду міста Києва у справі №31/349 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діректлайн» стягувача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріторно», замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Діректлайн».

Ухвала мотивована тим, що 28.02.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріторно» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діректлайн» був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за зобов'язанням Міністерства оборони України щодо оплати вартості квартир за адресою: м.Дубно, вул.Семидубська, 18, казарма №1/66, які перелічені у п.1 мирової угоди, що затверджена ухвалою від 19.09.2005р. господарського суду Рівненської області у справі №5/123, на 2 118 311,00 грн. згідно з умовами договору №21 від 20.03.2003р.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд при вирішенні розглядуваного спору приймає до уваги викладені вище обставини, що встановлені судами при розгляді вищенаведених справ, як такі, що відповідно до приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

При цьому, господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003р. Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім того, згідно з ч.5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, рішенням від 30.10.2006р. господарського суду Рівненської області у справі №5/123 та рішенням від 21.10.2011р. господарського суду міста Києва у справі № 31/349 було встановлено, що відповідач схвалив договір №21 від 20.03.2003р. й після отримання у власність 23-х квартир в будинку по вул.Семидубській, 18 в м.Дубно на загальну суму 4 018 311 грн. частково оплатив їх вартість, сплативши позивачу 1 900 000 грн., у зв'язку з чим за ним рахується борг перед позивачем у сумі 2 118 311 грн.

Вказані судові рішення набрали законної сили та, відповідно, при розгляді даної справи не можуть бути поставлені під сумнів.

При цьому, рішенням від 21.10.2011р. господарського суду міста Києва у справі №31/349 було зобов'язано Міністерство оборони України виконати умови договору №21 від 20.03.2003р. шляхом перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» заборгованості за виконані роботи по реконструкції будівлі 1/66 за адресою м.Дубно, вул.Семидубська, 18.

Матеріали справи свідчать, що станом на теперішній час вказане рішення суду залишається невиконаним відповідачем у добровільному порядку.

Більше того, за змістом пояснень відповідача, 19.10.2012р. державним виконавцем було винесено постанову про закриття виконавчого провадження ВП №33063854 на підставі ч.3 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв'язку з неможливістю виконати рішення без участі боржника.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, а також ст.20 Господарського кодексу України.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідача виконати умови договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мікон» обрало спосіб захисту своїх порушених прав, який хоча і передбачений нормами чинного законодавства та за своїм змістом здатний відновити такі права, але за своєю формою може створювати труднощі з примусового виконання такого рішення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Враховуючи зазначене та з огляду на встановлені чинним законодавством гарантії забезпечення права на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, господарський суд дійшов висновку, що особа, до якої перейшло право вимоги за договором №21 від 20.03.2003р. на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги, має право звернутись до суду з позовом про стягнення відповідного боргу за таким правочином.

Відповідно до ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.514 цього Кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

За змістом ч.2 ст.516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч.2 ст.517 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.2 ст.518 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов'язки нового кредитора у зобов'язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов'язок повідомити боржника про перехід прав у зобов'язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов'язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні або виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові.

Судом встановлено, що відповідач повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, зокрема, будучи учасником судового процесу у справі №31/349, він ознайомлений зі змістом ухвали від 25.04.2013р. господарського суду міста Києва у справі №31/349, відповідно до якої замінено стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріторно» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Діректлайн».

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не спростовано доводів позивача щодо наявності правових підстав для його стягнення в судовому порядку.

Відповідно до п.2 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладене вище, враховуючи, що відповідачем не був спростований факт порушення взятих на себе обов'язків щодо оплати у повному обсязі отриманих у власність квартир за договором №21 від 20.03.2003р., господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діректлайн», м.Київ до Міністерства оборони України, м.Київ про стягнення 2 118 311 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Клопотання б/н від 09.07.2013р. відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду апеляційної скарги у справі №31/349 не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

За приписами ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Відповідач, посилається на оскарження Міністерством оборони України в апеляційному порядку ухвали від 25.04.2013р. господарського суду м.Києва у справі №31/349.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що ухвалою від 07.08.2013р. Київського апеляційного господарського суду у справі №31/349 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу від 25.04.2013р. господарського суду міста Києва у справі №31/349 було вирішено повернути скаржнику. Після повторного звернення до суду апеляційної інстанції ухвалою від 23.09.2013р. Київського апеляційного господарського суду у справі №31/349 клопотання Міністерства оборони України про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги відхилено, апеляційну скаргу на ухвалу від 25.04.2013р. господарського суду міста Києва у справі №31/349 та додані до неї матеріали повернуті скаржнику.

Таким чином, доказів відкриття апеляційного провадження у справі 31/349 щодо перегляду ухвали від 25.04.2013р. господарського суду міста Києва суду не надано, що свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження у розглядуваній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діректлайн», м.Київ до Міністерства оборони України, м.Київ про стягнення 2 118 311 грн.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, буд.6, ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діректлайн» (01004, м.Київ, Голосіївський район, вул.Горького, буд.5-Б, ЄДРПОУ 35198628) заборгованість в сумі 2 118 311 грн. та судовий збір в розмірі 42 366,22 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 06.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 11.11.2013р.

Головуючий суддя М.О. Любченко

Суддя А.Б. Пригунова

Cуддя О.В. Чинчин