Рішення

від 04.11.2013 по справі 916/2425/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" листопада 2013 р.Справа № 916/2425/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Зайцева Ю.О.

при секретарі судового засідання Буза К.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Чебан Є.Г. (довіреність №б/н від 01.11.2013 р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄС" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС-УКРАЇНА" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Суть спору: товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄС" 09.09.2013 р. звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС-УКРАЇНА" 18 263 грн. 46 коп. заборгованості за поставку товару.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12 вересня 2013 року порушено провадження у справі № 916/2425/13 з призначенням справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.10.2013 року у відповідності до вимог ст.77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 04.11.2013 року.

За клопотанням представника позивача (вх.ГСОО№30756/13) до матеріалів справи залучено витяг з ЄДРПОУ щодо реєстрації відповідача.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом надсилання судових ухвал на адресу, зазначену в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ№443927, проте правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 "Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на адресу відповідача визначену в позовній заяві та у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ№443927, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

21.10.2013 р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

28.10.2013 року після повернення з нарадчої кімнаті, відповідно до ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частину рішення по справі № 916/2425/13.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення, суд встановив:

26 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЄС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЯКС-УКРАЇНА» був укладений Договір поставки №050112, відповідно до якого ТОВ «АЛЄС» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити продукцію, а ТОВ «АЯКС-УКРАЇНА» зобов'язується в порядку і на умовах, визначених Договором, прийняти й оплатити таку продукцію.

Асортимент та ціни на продукцію згідно договору визначаються в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною. Строки поставки та кількість окремої партії продукції визначаються в узгоджених сторонами документах, що складаються у порядку, визначеному договором.

Відповідно до п. 5.1. договору, - продукція доставляється на адресу покупця. За згодою начальника, покупець має право самостійно отримати продукцію на складі постачальника.

Згідно п. 5.2. договору, - продукція постачається окремими партіями на підставі отримання постачальником замовлення від покупця. У замовленні зазначається асортимент, кількість та місце прийняття продукції, що постачається у окремій партії.

27.09.2012 року у відповідності до умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв у власність продукцію загальною вартістю 9836,11 грн., що підтверджується видатковою накладною №РНк-001313 від 27.09.2012 року та товарно-транспортною накладною від 27.09.2013 року.

Також, 14.01.2013 року у відповідності до умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв власність продукцію загальною вартістю 5622,89 грн., що підтверджується видатковою накладною №РНк-000038 від 14.01.2013 року та Товарно-транспортною накладною від 14.01.2013 року.

Відповідно до п. 4.3. договору, розрахунок за цим договором провадиться шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у термін не пізніше тридцяти) календарних днів із дня отримання продукції покупцем.

Позивач вказує, що відповідач, отриману 27.09.2012 року від позивача продукцію, повинен був повністю оплатити в термін не пізніше 27.10.2012 року, але відповідач, прийнявши продукцію своєчасно та в повному обсязі, свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманої продукції не виконав, оплатив продукцію лише 5000,00 грн. Таким чином, неоплаченою залишилась продукція на суму 6836,11 грн.

Отриману від позивача продукцію 14.01.2013 року, відповідач повинен був повністю оплатити в термін не пізніше 14.02.2013 року, але відповідач, в супереч умовам договору, взагалі не оплатив отриману продукцію за вказаною поставкою. Таким чином, неоплаченою залишилась продукція на суму 5622,89 грн.

Таким чином судом встановлено, що на дату складання даної позовної заяви, а саме 27.08.2013 року, заборгованість відповідача перед позивачем складає 12459,00 (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача 12459 грн., та нарахованих штрафних санкцій в розмірі 5 804 грн. 46 коп.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1. ст.179 ГПК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно із ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст.206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком Правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідки їх недійсності.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаний сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 ГК України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач умови договору поставки №050112 від 26 грудня 2011 року виконав належним чином, що підтверджується відповідними видатковими накладними, а відповідачем свої зобов'язання відносно оплати поставленого та переданого у власність позивачем товару, в строк передбачений чинним законодавством не виконані.

Судом встановлено, що згідно п. 4.3 договору поставки №050112, строк виконання зобов'язань по оплаті продукції, поставленої за накладною №РНк-001313 від 27.09.2012 року настав 27.10.2012 р., та по оплаті продукції, поставленої за накладною №РНк-000038 від 14.01.2013 року настав 13.02.2012 р.

З наведених підстав вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 12459 грн. підлягає задоволенню.

Оскільки відповідач свої зобов'язання виконав неналежним чином, розрахунок з позивачем за отриманий товар не провів, ТОВ «АЛЄС» здійснило нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 546 Цивільного кодексу України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом чи договором.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань, визначено ч.2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в складені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв та ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріали справи свідчать, що термін виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті заборгованості за поставку товару минув, відповідачем зобов'язання не виконані.

Згідно з вимогами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 1025,42 грн. за поставкою від 27.09.2012 р. та 1025,42 грн. за поставкою від 14.01.2013 р. Згідно розрахунку, наданого позивачем, нарахування пені за обома поставками здійснено за період 304 дні, що суперечить положенням чинного законодавства.

З наведених підстав судом здійснено власний розрахунок суми пені за поставками від 27.09.2012 р. та від 14.01.2013 р., та встановлено належним розмір пені в сумі 922,80 грн. (512,71 грн.+410,09 грн.), що підлягає стягненню.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми, на яку підлягає збільшенню основний борг з врахуванням 3% річних та розрахунок 40% за користування чужими коштами, суд приймає його до уваги.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми втрат від інфляції, суд встановив, що сукупний інфляційний індекс за вказані позивачем періоди не перевищував показника 1. Отже вимоги про стягнення 13, 64 грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача заборгованості в сумі 17121 грн. 78 коп., що складається з суми основного боргу - 12459 грн., суми, на яку підлягає збільшенню основний борг з врахуванням 3% річних - 260,93 коп., суми процентів за користування чужими грошима в розмірі 3479 грн. 05 коп., суми пені в розмірі 922 грн. 80 коп.

Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору на суму 1720 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄС" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС-УКРАЇНА" - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС-УКРАЇНА" (66300, Одеська обл., м. Котовськ, пров. Довженка, буд. №1, код ЄДРПОУ 37280415) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄС" (04073, Київська обл., м. Київ, вул. Марка Вовчака, буд. 12/14, ЄДРПОУ 25408216) заборгованість в розмірі 17121 (сімнадцять тисяч сто двадцять одна) грн. 78 коп., що складається з суми основного боргу 12459 (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн., суми, на яку підлягає збільшенню основний борг з врахуванням 3% річних 260 (двісті шістдесят) грн. 93 коп., суми процентів за користування чужими грошима в розмірі 3479 (три тисячі чотириста сімдесят дев'ять)грн. 05 коп., суми пені в розмірі 922 (дев'ятсот двадцять дві) грн. 80 коп. та судові витрати у сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2013 р.

Суддя Зайцев Ю.О.