Рішення

від 12.11.2013 по справі 906/1410/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "12" листопада 2013 р. Справа № 906/1410/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Ліон-Іс" (м.Рівне)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (с. Піщів Новоград - Волинського району)

про стягнення 47996,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 47996,12грн. заборгованості по поставці товару згідно договору №5283/Л від 25.01.2013, з яких: 44016,00грн. основного боргу, 44,02грн. інфляційних витрат, 748,87грн. 3% річних та 3187,23грн. пені.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. 11.11.2013 та 12.11.2013 на адресу суду надійшли клопотання, згідно яких позивач просить розглянути справу без участі представника підприємства. Одночасно повідомляє, що ПП "Ліон-Іс" позовні вимоги підтримує в повному обсязі; зауважує, що станом на 11.12.2013 відповідач свої зобов'язання по оплаті товару не виконав, борг не оплатив, на підтвердження чого позивачем надано довідку про стан заборгованості №48 від 12.11.2013 (а.с.31,32,36,37).

Відповідач в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду від 29.10.2013 не виконав, про причини неявки не повідомив, хоча про час і місце засідання суду повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.30).

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка представників сторін, повідомлених належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до укладеного між Приватним підприємством "Ліон-Іс" (позивач/постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач/покупець) договору поставки №5283/Л від 25.01.2013 (далі - договір (а.с.7)), постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар партіями у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору (п.1.1).

Відповідно до п.2.1 договору зобов'язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця.

Передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця (п.4.4).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вищевказаного договору згідно зробленого відповідачем замовлення та на підставі видаткової накладної №137 від 30.01.2013 (а.с.10) позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукції на загальну суму 50016,00грн.

Як передбачено ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що вартість поставленого товару оплачується покупцем протягом 30 календарних днів з моменту виписки видаткової накладної.

Відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків виконав частково, сплативши на рахунок позивача 04.02.2013 - 6000,00 грн., доказом чого є банківська виписка (а.с.11).

У зв'язку з зазначеним, 30.08.2013 позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу №30/01 про повернення боргу за договором №5283/Л від 25.01.2013 (а.с.12), однак останній був залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, борг відповідача перед позивачем по оплаті за поставлену згідно договору від 25.01.2013 продукцію на дату судового засідання складає 44016,00грн. (50016,00грн. - 6000,00грн.), що підтверджується видатковою накладною №137 від 30.01.2013 (а.с.10); банківською випискою (а.с.11); довідкою позивача про стан заборгованості №48 від 12.11.2013 (а.с.37) та іншими матеріалами справи.

У відповідності до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача 3187,23грн. пені (а.с.14).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом пп.8.2.1 п.8.2 договору сторони визначили, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п.5.3 даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Так, позивач при здійсненні розрахунку пені застосував подвійну облікову ставку НБУ за період з 02.03.2013 по 31.08.2013 на суму несплаченого боргу у розмірі 44016,00грн.

Перевіривши розрахунок пені, виходячи з вказаного позивачем періоду нарахування, суд вважає вимогу про її стягнення у заявленій сумі обґрунтованою та такою, що відповідає умовам договору і вимогам чинного законодавства України.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача 3% річних та інфляційних, господарський суд враховує, що за ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с.16), розмір 3% річних за період з 02.03.2013 по 24.09.2013 на суму 44016,00грн. складає 748,87грн.

Перевіривши розрахунок річних, суд прийшов до висновку про правомірність їх нарахування у визначеному позивачем розмірі, тому вимогу про сплату 748,87грн. річних суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних в сумі 44,02грн. (а.с.15), слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних, враховуючи вказаний позивачем період їх нарахування та дату виникнення боргу, проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів у травні 2013 року (а.с.15), суд прийшов до висновку, що здійснюючи розрахунок за період з 02.03.2013 по 24.09.2013 позивачем не було враховано дефляційних процесів, які мали місце в березні-квітні та червні-серпні 2013 року, а тому в даному випадку за вказаний позивачем період не відбулося збільшення суми боргу внаслідок інфляційних процесів, а тому вимоги позивача в частині стягнення втрат від інфляції є безпідставними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Відповідач позов за предметом та підставами не оспорив, доказів погашення заборгованості не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 47952,10грн., з яких: 44016,00грн. боргу по оплаті поставленого товару, 3187,23грн. пені та 748,87грн. 3% річних. У стягненні 44,02грн. інфляційних суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.32,33,49,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1)

на користь Приватного підприємства "Ліон-Іс" (33009, Рівненська обл., м.Рівне, вул. Біла, буд.53, ідент. код 34847397):

- 44016,00грн. боргу по оплаті поставленого товару,

- 3187,23грн. пені,

- 748,87грн. 3% річних,

- 1718,92грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 13.11.13

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам - рек. з повід.