Рішення

від 31.10.2013 по справі 905/4518/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.10.2013 Справа № 905/4518/13

Господарський суд Донецької області у складі

головуючого судді Кучерявої О.О.,

суддів Нестеренко Ю.С., Осадчої А.М.,

при секретарі судового засідання Сніховській О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилье-25»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Маріупольська міська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління державної казначейської служби у місті Маріуполі Донецької області

про визнання пунктів 2.2.4, 3.2 договору від 02 січня 2013 року №11 недійсними,

за участю представників:

від позивача: Коваль Л.Л., за довір. Від 24.07.13р.

Коробки І.О., за довір. Від 24.07.13р.,

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи1: не з'явився

від третьої особи2: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилье-25», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Маріупольська міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління державної казначейської служби у місті Маріуполі Донецької області про змінення пунктів 2.1.6, 2.1.9, 2.2.4 та виключення пункту 3.2 договору від 02 січня 2013 року №11.

Правовою підставою стягнення представник позивача під час розгляду справи вважає норми статей 22, 23, 102 Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» від 04 березня 2002 року №256, «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 29 січня 2003 року №117, «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11 січня 2005 року №20.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що розробив проект договору з підприємствами про відшкодування витрат з державного бюджету за послуги, надані населенню, що має право на пільги та субсидії. 02 січня 2013 року між позивачем та відповідачем укладений договір №11 про відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій з протоколом розбіжностей.

На думку позивача умовами договору порушується виконання пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2003 року № 256 та Постанови кабінету Міністрів україни від 11 січня 2005 року № 20.

Просив викласти пункти 2.1.6, 2.1.9, 2.2.4 договору в редакції, викладеної в протоколі розбіжностей та виключити пункт 3.2 договору. Також, просив поновити строк на врегулювання в судовому порядку розбіжностей, які викладені в протоколі розбіжностей від 07 лютого 2013 року до договору від 02 січня 2013 року №11.

25 липня 2013 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що виконувати договір від 02 січня 2013 року №11 у представленому проекті позивача, відповідач не мав можливості, тому направив на адресу позивача протокол розбіжностей у двох примірниках. Крім того, було зазначено, що у разі незгоди платника з протоколом розбіжностей до проекту договору від 02 січня 2013 року №11 виконавець дає згоду на звернення до суду для врегулювання розбіжностей, що залишаються неврегульованими. Вказаний лист позивачем отриманий 11 лютого 2013 року, але останній не скористався своїм правом і не звернувся до суду для вругулювання розбіжностей, що передбачено статтею 181 Господарського кодексу України.

Також, вказав на те, що у період з 01 січня 2013 року по 22 липня 2013 року позивач здійснював фактичні дії щодо виконання договору. Відповідач вважає, що договір від 02 січня 2013 року є укладеним, оскільки позивач звернувся до суду з відповідним позовом поза межами двадцятиденного строку, передбаченого статтею 181 Господарського кодексу України. На підставі зазначеного просив відмовити в задоволені позовних вимог.

05 серпня 2013 року представником відповідача через канцелярію суду надані додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що доводи позивача з приводу поновлення строку для врегулювання розбіжностей є необґрунтованими та недоведеними. Також, зазначив, що висновки позивача про те, що відповідач займає монопольне становище та вчиняє порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним становищем є безпідставними.

13 серпня 2013 року представником позивача через канцелярію суду надана заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просив визнати недійсними пункти 2.2.4, 3.2 договору у зв'язку з невідповідністю нормам чинного законодавства.

Пунктом 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи приписи пункту 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, суд розцінює надану представником позивача клопотання про уточнення позовних вимог як зміну предмета позову. Судом приймається вказане клопотання з огляду на його подання до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 13 серпня 2013 року за клопотанням сторін продовжено процесуальний строк розгляду справи на 15 днів.

20 серпня 2013 року представником відповідача через канцелярію суду наданий відзив на заяву позивача від 13 серпня 2013 року, в якому зазначив, що вказана заява не містить посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права.

Розпорядженням голови господарського суду від 04 вересня 2013 року справу передано на розгляд судової колегії у складі головуючого судді Кучерявої О.О., суддів Нестеренко Ю.С., Осадчої А.М.

04 вересня 2013 року представником позивача через канцелярію суду надана заява про збільшення позовних вимог, в якій просив зобов'язати відповідача доповнити пункти 2.1.9, 2.2.4, 2.1.6 договору.

04 вересня 2013 року представником відповідача надані пояснення, в яких останній просив відмовити в заяві про збільшення позовних вимог.

Представники позивача у судовому засіданні надали пояснення аналогічні викладеним в позові та письмових поясненнях від 30 жовтня 2013 року, наданих через канцелярію суду. Просили задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, але 24 жовтня 2013 року надав через канцелярію суду заяву, в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог та розглянути справу у його відсутність.

Представник третьої особи1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений. 25 липня 2013 року через канцелярію суду надійшли письмові пояснення від третьої особи1- Маріупольської міської ради, в яких зазначила, що позивач є неприбутковою організацією та утримання апарату здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету. Згідно із пунктом 2.8 Положення «Про Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради», затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 20 вересня 2011 року на позивача покладено виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету. На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України затверджені порядки у яких визначені механізми перерахування міжбюджетних трансфертів двома способами. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 затверджено «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», відповідно до якого після розподілу коштів департаментом фінансів Маріупольської міської ради УПСЗН, отримані кошти перераховуються на рахунки підприємств-надавачів послуг. Інший спосіб - це проведення централізованих розрахунків, які передбачені Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11 січня 2005 року №20.

Також, зазначив, що пункт 3.2 договору викладений з порушенням статей 2, 23 Бюджетного кодексу України, пункту 5 статті 176 Цивільного кодексу України та є таким, що порушує права Маріупольської міської ради. Вказав на те, що зобов'язання між сторонами щодо відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій, є бюджетними, а не грошовими. Просив задовольнити позовні вимоги.

Представник третьої особи2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, але надав через канцелярію суду письмові пояснення, в яких зазначив про відсутність законних підстав для вирішення питання про взаємовідносини між позивачем та третьою особою2 та клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Клопотань щодо фіксації судового процесу не заявлено сторонами, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради є юридичною особою, що діє на підставі Положення про управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району міської ради, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 20 вересня 2011року №6/11-971 (т.1, а.с.8-11).

Згідно вказаного вище Положення, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради є виконавчим органом Маріупольської міської ради, підзвітним та підконтрольним міській раді, міському голові, голові районної адміністрації міської ради та Головному управлінню праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, здійснює свої повноваження у Жовтневому районі м.Маріуполя.

Позивач є виконавчим органом Маріупольської міської ради, підзвітний та підконтрольний міській раді, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточні та реєстраційні рахунку в установах Державного казначейства. Серед основних напрямків роботи зазначено призначення та виплати державної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого нічного побутового палива.

Відповідно до пункту 1.3 Положення утримання апарату здійснюється за рахунок коштів міського бюджету.

Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами КМУ, Бюджетним Кодексом України, наказами, розпорядженнями та іншими нормативними актами Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, рішенням міської ради та її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, голови районної адміністрації, а також цим Положенням.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилье-25» є юридичною особою, здійснює свою діяльність на підставі Статуту (т.1, а.с.47-51), основною метою якого є надання робіт та послуг юридичним та фізичним особам. Товариство є самостійною, незалежною, недержавною, госпрозрахунковою організацією (пункти 1.9, 2.1 статуту).

02 січня 2013 року між Управлінням праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (Платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Жилье-25» (Виконавець) укладений договір №11 про відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій (далі по тексту - договір).

Як встановлено судом, 17 січня 2013 року позивачем надісланий проект договору для підписання відповідачу, який отриманий останнім 05 лютого 2013 року. 11 лютого 2013 року позивачем отриманий договір, підписаний з протоколом розбіжностей.

Відповідно до частини 5 статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Позивач у встановлений строк не звернувся до суду з позовом для врегулювання розбіжностей, окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, договір виконувався сторонами. Так, на виконання умов вказаного договору відповідачем було надано послуги населенню, що має право на пільги та субсидію, що підтверджується актами звіряння заборгованості станом на 01 вересня 2013 року, які підписані сторонами, скріплені печатками сторін (т.2, а.с. 168-200).

Таким чином, договір діє в редакції відповідача відповідно до протоколу розбіжностей.

Відповідно до пункту 1.1 договору предметом цього договору є відносини сторін щодо організації роботи по відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням послуг населенню, що має право на отримання пільг та субсидій.

В Преамбулі договору зазначено, що сторони керуються постановою КМУ від 04.03.2002р. № 256 із змінами та доповненнями, постановою КМУ від 21 жовтня 1995року № 848 із змінами та доповненнями, постановою КМУ від 29 січня 2003року № 117 із змінами та доповненнями, постановою КМУ від 11 січня 2005 року № 20 із змінам и та доповненнями

Пунктом 1.2 договору визначено, що згідно з умовами договору виконавець надає послуги населенню, що має право на пільги та субсидію, а платник здійснює відшкодування пільг та субсидій, пов'язаних з наданням послуг населенню, що має відповідні пільги та субсидії в межах субвенцій з державного бюджету та коштів місцевого бюджету, згідно з Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та рішенням Маріупольської міської «Про міський бюджет м. Маріуполя» на відповідний рік.

Пунктом 2.1.1 договору встановлено, що виконавець зобов'язався надавати послуги населенню, що має право на отримання пільг та субсидій.

Відповідно до п. 2.1.2 договору виконавець зобов'язався щомісяця до 22 числа, що йде за звітним, подавати платнику списки та розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-Пільга» на електронних носіях в алфавітному порядку на українській мові та в паперовому вигляді.

Пунктом 2.1.3 договору визначено, що виконавець зобов'язаний щомісяця до 15 числа, що йде за звітним, надавати платнику списки та розрахунки, необхідні для фінансування пільг за рахунок місцевого бюджету, а по субсидії - всі зміни, що стосуються розрахунків вартості послуг.

Виконавець зобов'язаний щомісяця до 3 числа, що йде за звітним, подавати платнику акти звіряння дебіторської та кредиторської заборгованості, які відображають споживання наданих послуг населенню, що має право на пільги та субсидії (пункт 2.1.5 договору).

Відповідно до пункту 2.2.3 платник зобовязується передбачати кошторисом доходів та видатків кошти, які будуть спрямовуватися на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням субсидій та пільг, що відповідатимуть витратам виконавця, а в межах виділених платникові субвенцій з державного бюджету і коштів на відшкодування з місцевого бюджету за рішенням Маріупольської міської ради.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання недійсними пункту 2.2.4 договору, який регулює порядок проведення розрахунків та пункту 3.2, яким встановлюється відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем 1, недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилається на той факт, що пункти 2.2.4 та 3.2 договору є недійсними, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства.

Згідно зі статею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Заявляючи позов про визнання недійсними пунктів договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 ЦК України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання їм чинності, тобто юридичної сили.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в статті 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічна позиція також викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними» від 06.11.2009р. № 9, відповідно до якої угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно із статтею 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відносини, що регулюються нормами Бюджетного кодексу України, є частиною фінансово-правових норм, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням основних централізованих фондів держави та органів місцевого самоврядування. Його норми встановлюють принципи бюджетної діяльності, склад бюджетної системи, регулюють відносини при розподілі доходів і видатків між ланками бюджетів, об'єднаних у бюджетну систему України, а також визначають порядок складання і розгляду проектів бюджетів і затвердження їх у формі закону про Державний бюджет України або рішень відповідних місцевих рад, виконання всіх видів бюджетів.

Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (пункт 7 частина 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (п. 47 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (п. 38 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Стаття 2 Бюджетного кодексу України визначає також поняття «субвенції»- міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Згідно із пунктом 4 частини 3 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями.

За приписами пункту 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, зобов'язання між сторонами щодо відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій, є бюджетними.

Пунктом 2.2.4 договору встановлений порядок проведення розрахунків. Так, відповідно до протоколу розбіжностей вказаний пункт викладений наступним чином: «Платник зобов'язується протягом пяти банківських днів з моменту отримання списків та розрахунків, щодо вартості послуг , наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-Пільга» на електронних носіях в алфавітному порядку на українській мові та в паперовому вигляді, на розрахунковий рахунок Виконавця здійснювати перерахування коштів, передбачених на відповідні витрати, повязані з наданням пільг та субсидій, передбачених даним договором».

Порядок перерахування бюджетних коштів на витрати, повязані з наданням пільг та субсидій регулюється Постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» від 4 березня 2002 року № 256, Порядком перерахування деяких субвенцій та компенсацій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20.

Відповідно до пунктів 5, 6 Постанови Кабінету міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного начення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій).

Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій).

Так, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) (пункти 7, 8 Постанови Кабінету міністрів України від 4 березня 2002 року № 256).

Таким чином, порядок проведення розрахунків, встановлений пунктом 2.2.4 договору не відповідає вимогам закону, а тому визнається судом недійсним.

Розділом 3 договору сторони встановили відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором. Так, пунктом 3.2 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків згідно умов даного договору Сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

Згідно із протоколом розбіжностей до договору, пункт 3.2 даповнений абзацами наступного змісту: «У разі, якщо Платник прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу виконавця, зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У разі, якщо Платник прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу Виконавця, зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості».

Як вже було зазначено, зобов'язання між сторонами щодо відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій, є бюджетними, а тому позивач не може вийти за межі виділених бюджетних коштів на вказані витрати.

Згідно із частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Таким чином, нарахування та стягнення втрат від інфляції, 3% річних, пені та штрафу за несвоєчасне виконання умов договору про відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій, встановлені у пункті 3.2 договору є неправомірними, а тому вказаний пункт договору є таким, що не відповідає вимогам закону та визнається судом недійсним.

Суд відмовляє в прийнятті заяви позивача від 04 вересня 2013 року від 04 вересня 2013 року представником позивача через канцелярію суду надана заява про збільшення позовних вимог, в якій просив зобов'язати відповідача доповнити пункти 2.1.9, 2.2.4, 2.1.6 договору, з огляду на те, що позивачем доповнені первісні позовні вимоги новими із самостійними підставами, що фактично є поданням іншого позову та має бути вчинено із додержанням правил вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23 березня 2012 року № 6 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню/

Витрати, пропорційно відношенню розміру задоволених вимог до розміру первісних, згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилье-25», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Маріупольська міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління державної казначейської служби у місті Маріуполі Донецької області про визнання пунктів 2.2.4, 3.2 договору від 02 січня 2013 року №11 недійсними - задовольнити.

Визнати пункти 2.2.4 та 3.2 договору про відшкодування витрат за послуги, наданя населенню, що має право на отримання пільг та субсидій від 02 січня 2013 року №11, укладеного між Управлінням праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Жилье-25», недійсними.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилье-25» (87500, м. Маріуполь, пр. Леніна, 95, ЄДРПОУ 31891569, відомості про р/р в матеріалах справи відсутні) на користь Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (87500, м. Маріуполь, пр. Металургів, 35, МФО 834016, ЄДРПОУ 26010964) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн.

У судовому засіданні 31 жовтня 2013 року проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2013 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Головуючий суддя О.О. Кучерява

Суддя Ю.С. Нестеренко

Суддя А.М. Осадча