Рішення

від 04.11.2013 по справі 910/18207/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18207/13 04.11.13 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування"

приватного підприємства "Бізнес Авто СОТ"

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 193 197,83 грн.

Представники сторін:

від позивача: Байправ М.С. - представник за довіреністю № 599 від 23.05.2013 року;

від відповідача-1: Супрун Т.В. - представник за довіреністю № 254-ЮР від 08.10.2013 року;

від відповідача-2: Тринєєв Д.Д. - представник за довіреністю б/н від 18.07.2013 року.

встановив :

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" та приватного підприємства "Бізнес Авто СОТ" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 193 197,83 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.05.2012 року між ним та ТОВ "Рабен Україна" укладено генеральний договір страхування вантажів № 024.9928010.0047, згідно якого було застраховано вантажі та/або товари будь-якого виду, що відносяться до діяльності ТОВ "Рабен Україна".

20.11.2012 року між ПП"Бізнес Авто СОТ" (перевізник) та ТОВ "Рабен Україна" (замовник) був укладений заявка-договір щодо перевезення вантажу за маршрутом м.Львів - (В.Димерка) - Івано- Франківськ.

На момент приймання вантажу за місцем призначення було виявлено нестачу вантажу на загальну суму 273 197,80 грн.

Оскільки вантаж був застрахований у ПрАТ СК "ПЗУ Україна", тому позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 247 610,21 грн.

Відповідальність за втрачений вантаж несе ПП"Бізнес Авто СОТ", відповідальність якого застрахована у ПАТ «ХДІ Страхування».

ПАТ «ХДІ Страхування» сплачено частину відшкодування у розмірі 54 412,28 грн.

У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ПАТ «ХДІ Страхування» страхове відшкодування в розмірі 175 197,83 грн. та судовий збір в розмірі 3 863,96 грн., стягнути з ПП "Бізнес Авто СОТ" суму в розмірі 18 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.09.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.10.2013 року.

07.10.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач 2 подав відзив на позовну заяву.

В судове засідання 07.10.2013 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвали від 20.09.2012 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 25931312.

Представник відповідача 1 надав відзив на позовну заяву та документи на виконання вимог ухвали суду від 20.09.2013 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.10.2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача відкладено розгляд справи на 22.10.2013 року.

21.10.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до яких просив суд стягнути солідарно з ПАТ «ХДІ Страхування», ПП "Бізнес Авто СОТ" страхове відшкодування в розмірі 175 197,83 грн., судовий збір в розмірі 3 863,96 грн. та стягнути з ПП "Бізнес Авто СОТ" суму в розмірі 18 000,00 грн.

В судовому засіданні 22.10.2013 року оголошено перерву до 04.11.2013 року.

В судовому засіданні 04.11.2013 року представник відповідача 2 подав письмові пояснення по справі.

Представник позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 2 заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

04.05.2012 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик по договору) та товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (страхувальник по договору) укладено генеральний договір страхування вантажів № 024.9928010.0047, згідно якого було застраховано вантажі та/або товари будь-якого виду, що відносяться до діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна».

Відповідно до ч.1 статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч.1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

20.11.2012 року між приватним підприємством "Бізнес Авто СОТ" (перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рабен Україна" (замовник) укладений заявка-договір щодо перевезення вантажу за маршрутом м. Львів - (В.Димерка) - Івано- Франківськ.

Відповідно до ч.1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 3 статті 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Перевезення здійснювалось на основі ТТН-листа доставки № 8046160000256451 від 21.11.2012 року.

Під час розвантаження належного приватному підприємству "Бізнес Авто СОТ" автомобіля (д.н ВС 7106 АА/ВС 7077 ХТ, водій Морозов О.Б.) виявлено нестачу вантажу про що складено акт про розбіжності від 23.11.2012 року, який підписаний водієм Морозовим О.Б.

На момент приймання вантажу за місцем призначення було виявлено нестачу вантажу на загальну суму 273 197,80 грн.

Згідно статті 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до страхового акту №121123.01 від 15.02.2013 року позивачем вирішено виплати товариству з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» страхове відшкодування в розмірі 247 610,21 грн. (273 197,80 грн. (розмір збитку) - 25 587,59 грн. (франшиза)).

19.02.2013 року позивачем виплачено товариству з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» страхове відшкодування в розмірі 247 610,21 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №259 від 19.02.2013 року.

Відповідно до ч.5 статті 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них

Стаття 920 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно з ч.2 статті 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Частина 2 статті 924 ЦК України передбачає, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч.3 статті 314ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Пунктом 133 статуту автомобільного транспорту Української РСР затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР №401 від 27.06.1969 р., передбачено, що автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок:

а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача);

б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;

в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;

г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;

д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Відповідно до п. 134 вищезазначеного статуту, автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:

а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача;

б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача);

г) недостача вантажу не перевищує норм природних втрат.

В зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

Відповідно до абз.1 п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Пунктом 15.1. Правил встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

Згідно з п. 15.2. Правил перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини:

а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній;

б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері;

в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу;

г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Відповідно до п.15.3 Правил записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

Згідно із п. 15.4 Правил, жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

Абзацом 1 п. 5 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. №П-6, (далі Інструкція) встановлено, що в усіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування та ваги вантажу чи кількості місць даним, зазначеним у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті, вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній чи складання акту - при доставці вантажу автомобільним транспортом).

Судом встановлено, що акт про розбіжності від 23.11.2012 року, який складений та підписаний ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», відповідає правилам приймання продукції по кількості, передбаченим Інструкцією, та підписаний Морозовим О.Б. (водієм) відповідає правилам, передбаченим пунктам 15.1., 15.2., 15.3., 15.4. Правил, а тому є належними доказами недостачі вантажу.

Також, в вищезазначеному акті не міститься зауважень Морозова О.Б. про те, що він не погоджується із обставинами, зазначеними в цьому акті.

Пунктом 6 заявки-договір від 20.11.2012 року передбачено, що перевізник (приватне підприємство "Бізнес Авто СОТ") несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату, недостачу або пошкодження вантажу, що відбулося в проміжку часу між прийняттям вантажу до перевезення і до його здачі вантажоодержувача, в розмірі вартості втраченого (знищеного) або пошкодженого вантажу .

Відповідно до статті 614 ЦК України та ч.2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Приватне підприємство "Бізнес Авто СОТ" не надало жодного доказу по справі на підтвердження того, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення втрати вантажу, у зв'язку з чим судом встановлено вину водія Морозова О.Б.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» № 86/96-ВР від 07.03.1996 року, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

25.05.2012 року приватним акціонерним товариством «ХДІ страхування» (страховик) та приватним підприємством «Бізнес Авто СОТ» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування відповідальності перевізника (експедитора) №14-000013-82.

Оскільки, на момент перевезення відповідальність приватного підприємства «Бізнес Авто СОТ» була застрахована приватним акціонерним товариством «ХДІ страхування» , тому обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок втрати вантажу покладається на відповідача-1.

Відповідно до п.3 договору №14-000013-82 від 25.02.2012 року предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству і пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі під час виконання страхувальником своїх зобов'язань, пов'язаних з перевезенням (експедируванням) вантажів автомобільними транспортними засобами.

25.04.2013 року позивачем направлено до ПАТ «ХДІ страхування» претензію про відшкодування шкоди в порядку регресу у якій просив сплатити 247 610,21 грн.

11.06.2013 року ПАТ «ХДІ страхування» було сплачено позивачу частину страхового відшкодування в розмірі 54 412,38 грн.

Відповідно до п.5 договору №14-000013-82 від 25.02.2012 року зазначені наступні ліміти відповідальності страховика: за страховитим ризиком «загибель, пошкодження та/або втрата (нестача) вантажу» «коштовні вантажі: сигарети, алкогольні напої, аудіо, відео, фото техніка, побутова техніка, комп'ютери і мобільні телефони, електронні компоненти та комплектуючі до них по одному страхового випадку ліміт відповідальності 400 000,00 грн. франшиза 18 000, 00 грн.

Щодо твердження відповідача 1 про те, що ліміт відповідальності, згідно з п.23.2 договору страхування становить 80 00,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.23.2 договору №14-000013-82 від 25.02.2012 року у випадку недотримання правил вказаних у п.23.1 цього договору ліміт відповідальності за вантаж згідно з п. А-1 цього договору по кожному страховому випадку по відношенню до вантажів підвищеного ризику не буде перевищувати 80 000, 00 грн.

Згідно з п.23.1 договору №14-000013-82 від 25.02.2012 року, при перевезенні вантажів підвищеного ризику (сигарети, алкогольні напої, аудіо, відео, фото техніка, побутова техніка, комп'ютери і мобільні телефони, електронні компоненти та комплектуючі до них) страхувальник зобов'язаний дотримуватися наступних засобів безпеки:

23.1.4. Якщо контейнер або напівпричіп зчеплені з автомобілем, останній не повинен залишатись без догляду за виключенням випадків, коли:

23.1.4.1 він знаходиться на стоянці, що цілодобово охороняється;

23.1.4.2 це необхідно в силу виключних випадків, при цьому автомобіль не має залишатись більше, ніж на півгодини, якщо інше вимагається розпорядженням органів влади або внаслідок ДТП.

В поясненнях водія Морозова О.Б., що були відібрані на місці пригоди, зазначено, шо: «Під'їзжаючи до м. Новоград-Волинського, я зупинився на неохороняємій стоянці в 02 год. 47 хв. 22.11.2013 року. На стоянці інших автомобілів не було. Зупинившись, я приліг відпочити, близько 03 год. 20 хв. мені посигналив водій вантажного автомобіля та повідомив, що в напівпричепі відкриті задні двері».

Тобто, водій Морозов О.Б. не залишав автомобіль, а знаходився в ньому, а тому останнім не були порушені вищезазначені пункти договору та у зв'язку з чим ліміт відповідальності не зменшився.

Судом не приймається до уваги часткову оплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 7 587,62 грн, яке було перераховано на рахунок ТОВ «Рабен Україна» на підставі вимоги № 155 від 19.02.2013 року.

Відповідно до статті 9 ЗУ «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Вимога позивача щодо стягнення солідарно з ПАТ «ХДІ Страхування», ПП "Бізнес Авто СОТ" страхового відшкодування в розмірі 175 197,83 грн. не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч.1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Вимоги позивача щодо стягнення з публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" страхового відшкодування в розмірі 175 197,83 грн. (247 610,21 грн. (виплачене страхове відшкодування позивачем) - 18 000,00 грн. (франшиза) - 54 412,38 грн. (часткова сплата)) в порядку регресу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

25.04.2013 року позивач направив на адресу ПП "Бізнес Авто СОТ" претензію щодо сплати франшизи за сертифікатом підтвердження договір страхування № 14-000013-82 від 25.05.2012 року у розмірі 18 000,00 грн.

У відповідь відповідач 2 надіслав позивача відповідь на претензію вих. № БАС-0005 від 30.04.2013 року в якій відмовив в задоволенні претензії, мотивуючи це тим, що франшиза у розмірі 18 000,00 грн. виплачена потерпілій стороні ТОВ "Рабен Україна", відповідно до вимоги № 155 від 20.02.2013р., що підтверджується платіжним дорученням №50 від 20.02.2013 року, та довідкою наданою ТОВ "Рабен Україна".

Як вбачається з платіжного доручення №50 від 20.02.2013 року ПП "Бізнес Авто СОТ" було виплачено ТОВ «Рабен Україна» 18 000,00 грн. з призначенням платежу: «часткова оплата франшизи згідно вимоги №155 від 19.02.13р.».

Так, відповідно до вимоги №155 (вих. №КІ1302-100) від 19.02.2013 року ТОВ «Рабен Україна» просила ПП "Бізнес Авто СОТ" компенсувати розмір франшизи - 25 586,79 грн. згідно договору страхування вантажів №024.9928010.0047.

Оскільки, ПП "Бізнес Авто СОТ" не було виплачено франшизу по договору добровільного страхування відповідальності перевізника (експедитора) №14-000013-82 від 25.05.2012 року, тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача франшизи в розмірі 18 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст.ст. 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "ХДІ Страхування" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, будинок 102, ідентифікаційний код 22868348) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Артема, 40, ідентифікаційний код 20782312) страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 175 197 (сто сімдесят п'ять тисяч сто дев'яносто сім) грн. 83 коп. та судовий збір в розмірі 3 516 (три тисячі п'ятсот шістнадцять) грн. 20 коп.

3. Стягнути з приватного підприємства "Бізнес Авто СОТ" (79491, Львівська обл.., м. Львів, селище міського типу Брюховичі, вул. Івасюка, будинок 21, ідентифікаційний код 35943290) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Артема, 40, ідентифікаційний код 20782312) франшизу в розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 347 (триста сорок сім) грн. 76 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 18.11.2013 року

Суддя С.М.Мудрий