Рішення

від 12.11.2013 по справі 910/17738/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17738/13 12.11.13

За позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ДжейТіПринт»

Про стягнення 103 319,59 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Безклубий В.А. представник за довіреністю № б/н від 15.10.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДжейТіПринт» (далі - відповідач) про стягнення 103 319,59 грн., а саме: 96 006,60 грн. - основного боргу, 5 592,76 грн. - пені, 1 720,23 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди № 000090 нежилого приміщення від 01.09.11., у останнього перед Науково-виробничим приватним підприємством «Пласт» виникла заборгованість по сплаті орендних платежів, що зумовило нарахування пені, 3% річних та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.13. порушено провадження у справі № 910/17738/13 та призначено її до розгляду на 15.10.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.11.13.

В судовому засіданні 12.11.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 12.11.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/17738/13.

В судовому засіданні 12.11.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.11. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 000090 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, 2.1) Орендодавець передає Орендареві, а Орендар приймає від Орендодавця у тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 138,00 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, провулок Делегатський, 12 (далі - об'єкт оренди), для його використання у якості офісно-складського приміщення, на період та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору Орендодавець зобов'язаний протягом двох робочих днів від дати підписання Договору надати Орендарю об'єкт оренди для подальшого його використання. Передача об'єкту оренди здійснюється по акту приймання-передачі.

На виконання умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками сторін акт від 01.09.11. прийому-передачі нежилого приміщення.

Пунктом 5.2 Договору сторонами погоджено, що вартість оренди одного квадратного метра є перемінною протягом терміну дії Договору і складає на дату його укладення 46,38 грн. за 1 кв.м. Загальна сума щомісячної орендної плати на день укладення Договору становить 6 400,44 грн. не пізніше двадцятого числа кожного поточного місяця авансом за наступний місяць. Крім того, до вселення в приміщення Орендар сплачує орендну плату в повному обсязі за останній місяць оренди.

Приписами п. 5.3 Договору встановлено, що зазначена в п. 5.2 Договору сума орендної плати змінюється Орендодавцем протягом терміну оренди відповідно до коефіцієнту інфляції, а також в разі прийняття нормативних актів КМДА про підвищення орендної плати за приміщення.

При цьому, термін оренди - це весь період використання Орендарем від дати підписання акту приймання-передавання об'єкту оренди до закінчення терміну продовження цього Договору (п. 1.2 Договору).

Строк дії Договору сторони погодили п. 8.6 з моменту його підписання до 31.08.12.

Згідно з п. 4.1.8 Договору після закінчення його дії Орендар зобов'язаний звільнити об'єкт оренди відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 8.7 Договору, після припинення його дії уповноважені представники сторін підписують акт повернення об'єкту оренди.

Актом повернення об'єкту оренди, як те встановлено п. 1.7 Договору, є документ, що свідчить по повернення об'єкту оренди у володіння та користування Орендодавцю, що підписується сторонами після припинення дії Договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач орендовані приміщення не звільнив та по акту приймання-передачі позивачу не передав.

При цьому, приписами ст. 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Позивач проти продовження строку дії Договору не заперечував, в тому враховуючи вказане та все викладене вище, строк дії було продовжено до 31.08.13. та, далі, до 31.08.14.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендної плати за період з липня 2012 р. по вересень 2013 р. в розмірі 96 006,60 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі перераховувати Орендодавцю орендну плату згідно умов ст. 5 Договору (п. 4.1.1 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати у встановлені терміни в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Позивач звернувся до відповідача з претензіями № 234 від 04.09.12., 285 від 16.01.13. щодо сплати існуючої заборгованості.

Відповідей відповідача на вказані претензії матеріали справи не містять, зворотнього відповідачем не доведено.

Крім іншого, Орендодавець посилається на лист № 360 від 01.10.13., яким пропонував відповідачу припинити строк дії Договору. Проте, суд відзначає, що доказів направлення вказаного листа на адресу Орендаря позивачем не подано.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідач в порушення покладеного на нього обов'язку по сплаті орендної плати за користування приміщенням не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за період з липня 2012 р. по вересень 2013 р. становить 96 006,60 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині стягнення 96 006,60 грн. заборгованості зі сплати орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 5 592,76 грн. - пені за несвоєчасну сплату орендної плати, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 6.3 Договору, у випадку прострочення плати орендної плати згідно з умовами Договору Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та 3% річних від несвоєчасно сплаченої суми .

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім при здійсненні розрахунку по перших двох періодах не враховано, що облікова ставка НБУ становила 7,000% та 6,500%.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 365,11 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 4 227,65 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 720,23 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 720,23 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені та 3% річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДжейТіПринт» (04050, м. Київ, вул. Артема, б. 103, В ЛІТ. А; ідентифікаційний код 36413708) на користь Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» (04107, м. Київ, вул. Тропініна, б. 1; ідентифікаційний код 14347180) 96 006 (дев'яносто шість тисяч шість) грн. 60 коп. - основного боргу, 1 365 (одну тисячу триста шістдесят п'ять) грн. 11 коп. - пені, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 23 коп. - 3% річних, 1 981 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят одну) грн. 84 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.13.

Суддя Т.М. Ващенко