Постанова

від 14.11.2013 по справі 826/13212/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2013 року № 826/13212/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Елісбург Транс» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005202208 та №0005192208 від 01.08.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16 серпня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Елісбург Транс» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005202208 та №0005192208 від 01.08.2013.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що висновки, які містяться в акті перевірки №351/26-58-22-08-11/36460462 від 15.07.2013 (далі - Акт), на підставі якого винесені оскаржувані повідомлення-рішення, є необгрунтованими.

Представник відповідача адміністративний позов запересував.

В судовому засіданні 04.10.2013, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

На підставі наказу №172 від 04.07.2013 та відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) головним державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового аудиту ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Сударіковим Віталієм Миколайовичем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Елісбург Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Елісбург Транс» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

Зарезультатами перевірки складено Акт №351/26-58-22-08-11/36460462 від 15.07.2013, відповідно до висновків якого за позивачем встановлені порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 71 621 грн.; п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з січня 2012 року по грудень 2012 року на загальну суму 68 210 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0005202208 від 01.08.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 68 210 грн. та за штрафними санкціями - 17 053 грн.; №0005192208 від 01.08.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 71 621 грн. та за штрафними санкціями - 17 905 грн.

Позивач не погоджується із вказаними повідомленнями-рішенням та в обгрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а господарські операції ТОВ «Гемма» з ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», ТОВ «Віп Трейд» (далі - Контрагенти) були реальними.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи зі сказаного, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалі справи, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Елтіс»

Так, 07.03.2012 між ТОВ «Елісбург Транс» та ТОВ «Елтіс» укладено договір поставки №657, згідно з умовами якого ТОВ «Елтіс» зобов'язалося поставити на адресу позивача товар (автомобільні запчастини).

Також між ТОВ «Елісбург Транс» та ТОВ «Елтіс» укладено договір №503 від 29.03.2012 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, які належать позивачу.

У підтвердження виконання зазначених договорів позивачем до суду надано відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткові та податкові накладні, виписані ТОВ «Елтіс» на ім'я ТОВ «Елісбург Транс».

Відповідач у свою чергу в Акті перевірки посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС №1005/22-10/3078202038 від 15.03.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Транс Логістик», ПП «Росціус», ВКФ «Віта-Авто» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ПП «Мерком», ТОВ «Мірідан», ТОВ «ТВК Рамос», ТОВ «Укрпартнер Трейд», ПП «Інтер-Транс Груп» за період з 01.01.2012 по 30.11.2012», відповідно до якого звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Елтіс» за січень-листопад 2012 року.

Тому, на підставі вище сказаного відповідачем зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Елісбург Транс» та ТОВ «Елтіс».

Однак, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2013 по справі №826/4890/13-а дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС по оформленню результатів зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» у формі акту №1005/22-10/3078202038 від 15.03.2013 визнані протиправними.

Таким чином, згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суд не бере до уваги посилання відповідача на вище вказаний акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Отже, відповідно до вище зазначеного, суд не бере до уваги посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс»

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) існує презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Наявність наміру позивача на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Згідно з частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ччастини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зважаючи на вищевикладене та на відсутність на момент розгляду справи обвинувального вироку суду або рішення щодо визнання правочинів позивача недійсними, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірних договорів як таких, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або таких, що є фіктивними.

Підсумовуючи вище сказане суд вважає за необхідне додати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені обставини у своїй сукупності, суд робить висновок, що господарські операції між ТОВ «Елісбург Транс» та ТОВ «Елтіс» були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків, позивачем виконані всі передбачені податковим законодавством умови для віднесення відповідних сум по взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс» до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Відтак, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що не відповідає фактичним обставинам, а тому податкові повідомленя-рішеня №0005202208 та №0005192208 від 01.08.2013 є протиправними й підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов зодовольнити;

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби №0005202208 та №0005192208 від 01.08.2013;

Судові витрати у розмірі 1 747 грн. 89 коп. присудити на користь ТОВ «Елісбург Транс» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук