Рішення

від 07.11.2013 по справі 22-ц/796/14175/2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/14175/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Кізюн Л.І.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Бабіч К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медполіфарм» до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлові приміщення та зобов'язання повернути будівлі, -

встановила:

В липні 2013 року позивач ТОВ «Медполіфарм» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просив визнати за ним право власності на нежитлові будівлі по проспекту АДРЕСА_1, літера Б1, загальною площею 65,6 кв.м. та Б2, загальною площею 32,6 кв.м. та зобов'язати ОСОБА_2 протягом двох тижнів після набрання законної сили даним рішенням повернути зазначені нежитлові будівлі ТОВ «Медполіфарм» за актом прийому-передачі.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ТОВ «Медполіфарм» є власником нежитлової офісно-складської будівлі по проспекту АДРЕСА_1 у м. Києві, загальною площею 2587, 20 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2011 року.

17.04.2012 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір оренди майна - нежитлових господарських будівель по проспекту АДРЕСА_1 літера Б1 загальною площею 65,6 кв.м. та Б2 загальною площею 32,6 кв.м., строком на 12 календарних місяців.

Після закінчення строку дії договору оренди відповідач відмовляється звільняти приміщення та продовжує користуватись орендованими нежитловими господарськими будівлями, мотивуючи це тим, що позивачем не зареєстровано право власності на зазначені нежитлові господарські будівлі та перешкоджає позивачу користуватись ними, чим порушує право позивача на повноцінне володіння та розпорядження належним йому майном - нежитловими господарськими будівлями по проспекту АДРЕСА_1, під літерою Б1 загальною площею 65,6 кв.м. та під літерою Б2 загальною площею 32,6 кв.м.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року позов задоволено: визнано за ТОВ «Медполіфарм» право власності на нежитлову господарську будівлю по проспекту АДРЕСА_1, літера Б1, загальною площею 65,6 кв.м.

Визнано за ТОВ «Медполіфарм» право власності на нежитлову господарську будівлю по проспекту АДРЕСА_1, літера Б2, загальною площею 32,6 кв.м.

Зобов'язано ОСОБА_2 протягом двох тижнів після набрання законної сили даним рішенням повернути нежитлові будівлі по проспекту АДРЕСА_1 літера Б1 загальною площею 65,6 кв.м. та Б2 загальною площею 32,6 кв.м., ТОВ «Медполіфарм» за актом прийому-передачі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Медполіфарм» судовий збір у розмірі 3441 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що позивач є власником лише будівлі під літерою З , розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Жодних документів, які підтверджують, що за позивачем в порядку передбаченому законодавством, зареєстровані об'єкти нерухомого майна - літ. Б1, літ. Б2, матеріали справи не містять. Таким чином, задовольняючи позов, суд безпідставно застосував ст. 331, 392 ЦПК України, оскільки позивачем не доведено факту набуття права власності на новостворене нерухоме майно, яке згідно ст. 331 ЦК України виникає з моменту його державної реєстрації.

Вказував, що судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось в порушення вимог чинного земельного та містобудівного законодавства, без належних дозвільних документів, а отже є самочинним будівництвом.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій він знаходиться, та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, на який покладено обов'язок приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, не залучивши їх до участі у розгляді справи.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив скаргу задовольнити. Представники Київської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві подали свої письмові пояснення на апеляційну скаргу та підтримали викладені в ній доводи, просили розглянути справу в їх відсутності.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому колегія відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України визнала за можливе розглянути справу в їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., вислухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Медполіфарм», суд першої інстанції виходив з наступного. ТОВ «Медполіфарм» є власником нежитлової офісно-складської будівлі по проспекту АДРЕСА_1 у м. Києві, загальною площею 2587, 20 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2011 року, який зареєстровано у Київському міському БТІ 13.07.2011 року.

Позивач орендує земельну ділянку по проспекту АДРЕСА_1, К' у м. Києві (кадастровий номер 8000000000:69:256:0055) на підставі договору оренди земельної ділянки від 24.05.2007 року, укладеного з Київської міською радою. Зазначений договір зареєстровано у ГУ земельних ресурсів м. Києва за № 72-6-00449 від 29.05.2007 року. Цільове призначення орендованої земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування виробничо-офісних-складських будівель.

Позивачем господарським способом у 1997-1998 роках на вказаній вище земельній ділянці збудовано нежитлові-господарські будівлі по проспекту АДРЕСА_1, під літерою Б1 загальною площею 65,6 кв.м. та під літерою Б2 загальною площею 32,6 кв.м. За заявою позивача ліцензованою організацією було проведено технічну інвентаризацію зазначених нежитлових господарських будівель та виготовлено технічні паспорти.

17.04.2012 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір оренди майна - нежитлових господарських будівель по проспекту АДРЕСА_1 літера Б1 загальною площею 65,6 кв.м. та Б2 загальною площею 32,6 кв.м., строком на 12 календарних місяців. Згідно з пунктом 5.1. зазначеного Договору: «після закінчення строку оренди за цим договором орендар зобов'язаний протягом 5 (п'яти) днів повернути приміщення, що орендується орендодавцю за актом прийому-передачі.

Враховуючи положення ст. 41 Конституції України, ст. 331, 328, 16, 392, 181, 386 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем ТОВ «Медполіфарм» доведено факт набуття права власності на нежитлові господарські будівлі по проспекту АДРЕСА_1, літера Б1 загальною площею 65,6 кв.м. та Б2 загальною площею 32,6 кв.м., а тому позов підлягає задоволенню.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, а обставини справи, які суд вважав встановленими, не доведені належними та допустимими доказами, висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального права.

Як вбачається з копії договору оренди земельної ділянки, укладеного позивачем з Київською міською радою 24 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, позивач ТОВ «Медполіфарм» спільно з ТОВ «Фармаплюс» є орендарями земельної ділянки, розташованої у м. Києві, по просп. АДРЕСА_1 (літ. К, К-І) у Солом'янському районі м. Києва.

Площа орендованої земельної ділянки - 0, 4629 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування виробничо-офісних-складських будівель, кадастровий номер - 8 000 000 000:69:256:0055, строк дії договору - 5 років ( а.с. 13-17).

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 05 липня 2011 року між ТОВ «Істок-М» та ТОВ «Медполіфарм», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №3913, за даним правочином до позивача перейшло право власності на офісно-складську будівлю ( літ. Э), загальною площею 2587,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, загальною площею 13,278 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування виробничих будівель, кадастровий номер земельної ділянки - 8 000 000 000:69:256:0059.

З викладеного вбачається, що земельна ділянка, на якій розташоване належне на праві власності позивачу нерухоме майно, та орендована земельна ділянка, є різними земельними ділянками, з різними кадастровими номерами.

Однак даних про те, на якій із земельних ділянок було збудоване спірне нерухоме майно, матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Пунктом 8.3 договору оренди земельної ділянки передбачено, що зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди орендарі мають право лише за письмовою згодою орендодавця, тобто Київради.

З викладеного вбачається, що позивач не є власником жодної із зазначених земельних ділянок, а дозвільні документи, що надають право позивачу здійснювати будівництво на орендованій земельній ділянці, в матеріалах справи - відсутні.

Із копій технічних паспортів на будівлі під літерами Б1 та Б2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що зазначені будівлі є господарськими будівлями ( а.с. 51-58).

Звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу для задоволення своїх вимог, позивач посилався на норми ст. 331 ЦК України (визнання права власності на новостворене нерухоме майно).

Частиною 2 ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, об'єкт будівництва набуває статусу новоствореного нерухомого майна лише після прийняття об'єкта в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на нього.

Як вбачається з пояснень Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві на дану апеляційну скаргу, Інспекцією відповідно до Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 466, замовнику будівництва ТОВ «Істок-М» зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 17.09.2013 року «Реконструкція з надбудовою існуючих складських будівель ( літери А2 та Б2) під офісно-складські будівлі за адресою АДРЕСА_1».

Таким чином, матеріали справи не містять жодного дозвільного документа, необхідність отримання яких визначена містобудівним законодавством (зокрема, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»), а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно на час розгляду справи було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві з заявою про прийняття об'єкта в експлуатацію.

За змістом ст. 328, 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно набувається у встановленому законом порядку, а не визнається судом.

Відповідно до ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, за відсутності доказів тих обставин, на якій земельній ділянці розташовані спірні нежитлові будівлі, кому саме належить дана земельна ділянка, наявності у позивача необхідної містобудівельної документації, а також доказів про прийняття в експлуатацію вказаного нерухомого майна та його державної реєстрації, судом першої інстанції зроблено необґрунтовані висновки про набуття позивачем права власності на нежитлові господарські будівлі під літерами Б1 та Б2 по просп. АДРЕСА_1 у м. Києві.

Висновки суду першої інстанції з посиланням на ст. 392 ЦК України колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки позов про визнання права власності у разі оспорювання чи невизнання цього права іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності - має право пред'являти лише власник майна, тобто особа, яка набула права власності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, посилання позивача на порушення його права власності відповідачем ОСОБА_2, якому зазначене майно було передано за договором оренди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виникнення права власності у позивача на спірне нерухоме майно матеріалами справи не підтверджене.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу нежитлові будівлі, передані йому за договором оренди, враховуючи вищевикладені обставини, також задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, яким чином відповідач ОСОБА_2 порушує, не визнає чи оспорює права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Чинним законодавством ( ст. 3, 15 ЦК України) передбачено порядок звернення до суду виключно у разі невизнання або оспорювання певних прав та інтересів, тобто у разі існування фактичного спору, однак з матеріалів справи не вбачається існування спору між сторонами, а порушене питання станом на час ухвалення рішення суду від 16.07.2013 року не було предметом розгляду компетентних державних органів, рішення яких чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Солом'янського району м. Києва - задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Медполіфарм» до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлові приміщення та зобов'язання повернути будівлі - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: