Постанова

від 12.07.2013 по справі 801/4115/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2013 р. (12:08) Справа №801/4115/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Устінової І.В., представника позивача Потапетко Б.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства «Фокстрот» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокстрот»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до відповідача про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 року № 0007181502 та № 0005611501. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 1564/15/2/3227809 від 11.03.2013 року на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, угоди позивача з ПП «Севелітстрой» та фірмою «Капітель Плюс» підтверджені даними податкового обліку, первинними бухгалтерськими документами, які складені за результатами фактичного здійснення господарської операції, а отже, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що операції, які стали об'єктом вивчення, є безтоварними. Також позивач вважає, що угода, вчинена без наміру створити правові наслідки, обумовлені цією угодою, є фіктивною та може бути визнана недійсною судом в силу ст. 234 Цивільного кодексу України, тобто такі угоди є оспорюваними і їх недійсність підлягає встановленню судом, а тому посилання в акті перевірки на фіктивність укладених позивачем угод здійснено без належного та фактичного обґрунтування такої фіктивності, є передчасним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб, які проводили перевірку. Що ж стосується взаємовідносин позивача з БВП «Строітель Плюс» у квітні та травні 2011 року, то вони вже були предметом дослідження під час проведення відповідачем планової виїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року за результатами якої було складено акт № 5196/22-8-32287809 від 30.08.2012 року. Весь податковий кредит по взаємовідносинам з БВП «Строітель Плюс» був знятий з позивача згідно податкового повідомлення-рішення № 0003612204 від 05.09.2012 року. Таким чином, податковий кредит по взаємовідносинам з БВП «Строітель Плюс» стягується відповідачем повторно, що є порушенням ст.. 61 Конституції України. Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду.

У судовому засіданні 12 липня 2013 року представники позивача на позовних вимогах наполягали та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце їх проведення був повідомлений належним чином - під розписку (а.с. 161), про причини неприбуття не повідомив. В раніше наданих запереченнях просив відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що оскаржувані рішення прийняті на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства (а. с. 126).

Суд, приймаючи до уваги ненадання відповідачем доказів неможливості участі його представника у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без участі відповідача та його представника, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, керуючись ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутністю представника відповідача.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у м. Сімферополі було проведено позапланову документальну перевірку ДП «Фокстрот» ТОВ «Фокстрот» з питання дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Аквамарин» (ЄДРПОУ 32836776) за серпень 2009 року, ПП «Севелітстрой»(ЄДРПОУ 35096833) за квітень 2010року, фірмою «Капітель Плюс» (ЄДРПОУ 31095815) за липень 2010 року, БВП «Строітель Плюс» (ЄДРПОУ 31263808) за квітень, травень 2011 року, за результатами якої складено акт № 1564/15/2/3227809 від 11.03.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.5.1, п.п. 5.2.1, п.п. 5.2, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, в редакції Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, із змінами і доповненнями, п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8 п.п.138.8.1 п.п.138.8 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 24 175,00 грн.. у тому числі по періодах: 3 квартал 2009 року - 18 262,00 грн., 2 квартал 2010 року - 646,00 грн., 3 квартал 2010 року - 4 166,00 грн., 2 квартал 2011 року - 1111,00 грн., а також порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п.198.3., п.198.6. ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.10р. № 2756-УІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту у сумі 19 426,00 грн., в тому числі: минув термін позовної давності (серпень 2009 року - 14 611,00 грн.), не минув термін позовної давності (квітень 2010 року - 517,00 грн., липень 2010 року - 3 332,00 грн., квітень 2011 року - 592,00 грн., травень 2011 року - 374,00 грн.) що призвело до завищення поточного від'ємного значення на суму 4 441,00 грн., а саме: квітень 2010 року - 517,00 грн., липень 2010 року - - 3 332,00 грн., квітень 2011 року - 592,00 грн., до завищення залишку від'ємного значення попередніх звітних періодів на суму 374,00 грн., а саме: травень 2011 року - 374,00 грн.

Висновки акту перевірки № 1564/15/2/3227809 від 11.03.2013 року були покладені в основу податкових повідомлень - рішень від 05.04.2013 року № 0007181502, яким визначено суму податку на додану вартість у розмірі 4441,00 грн. (а. с. 111) та № 0005611501, яким визначено суму податку на прибуток у розмірі 7126,00 грн. ( а. с. 110)

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано: 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо: 7) 3 дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії. не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише, встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії: безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно: досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 року № 0007181502 та № 0005611501, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними та розсудливими.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки перевірка охоплює період за серпень 2009 року, квітень 2010року, липень 2010 року та квітень, травень 2011 року, то суд при вирішенні спірних правовідносин керується Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, Законом України "Про податок на додану вартість" 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР та Податковим кодексом України.

Так, відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цьогоЗакону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 зазначеного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

З урахуванням наведеного, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи, підставою для нарахування податкового кредиту з ПДВ є податкові накладні, виписані постачальником товару (підрядником або виконавцем робіт (послуг)), зареєстрованим як платник ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що у період, що перевірявся позивач мав взаємовідносини, поміж інших, з суб'єктами господарювання: ПП «Севелітстрой», фірмою «Капітель Плюс», БВП «Строітель Плюс».

Матеріали справи містять договори підряду, договірні ціни, об'єктні кошториси, зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва, відомість трудомісткості і заробітної плати до об'єктного кошторису № 2-1, об'єктні кошториси, локальні кошториси, актами прийняття виконаних підрядних робіт, підсумкові відомості, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, акти прийняття виконаних будівельних робіт, податкові накладні (а. с. 19-83).

Згідно із п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням викладених вище положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та норм ПК України щодо підстав формування витрат, суд зазначає, про що раніш вже зазначалося, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в норм вказаних нормативно - правових актів є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Слід звернути увагу, що ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Норми вказаних нормативно -правових актів, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. "а", "б" п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п.14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, оформлена належним чином податкова накладна є достатньою підставою для формування податкового кредиту.

Як вбачається з акту перевірки сам факт взаємовідносин між позивачем переліченими контрагентами відповідач не спростовує. Відповідачем також в акті перевірки не встановлено порушень при складанні та ведені створених у результаті відносин первинних документів.

Отже, документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні "є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Наявність у позивача вказаних первинних документів, що підтверджується матеріалами справи свідчать про наявність достатніх підстав для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, що підтверджує реальність таких операцій.

Надані суду первинні документи також є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування витрат та податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на порушенням позивачем ст.ст. 203, 215, 228, 655, 656 та 662 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки, ні заперечення на позов не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальниками не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Викладені в акті перевірки висновки також ґрунтуються на даних актів про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «Севелітстрой», фірмою «Капітель Плюс», БВП «Строітель Плюс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, по їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності, то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту, з огляну на наступне.

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, акт перевірки, а також комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що взаємовідносин позивача з БВП «Строітель Плюс» у квітні та травні 2011 року, вже були предметом дослідження під час проведення відповідачем планової виїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року за результатами якої було складено акт № 5196/22-8-32287809 від 30.08.2012 року. Податковий кредит позивача по взаємовідносинам з БВП «Строітель Плюс» був знятий з ДП «Фокстрот» згідно податкового повідомлення-рішення № 0003612204 від 05.09.2012 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що контролюючий орган не має права повторно визначати те саме податкове зобов'язання незалежно від типу перевірки, що проводиться контролюючим органом.

Згідно з приписами ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС від 05.04.2013 року № 0007181502 та № 0005611501. є протиправними та підлягають скасуванню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір, згідно до платіжного доручення № 776 від 29.04.2013 року у розмірі 115,67 грн., тому, відповідно до ст.94 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 115,67 грн.

Під час судового засідання, яке відбулось 12.07.2013 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі складено 15.07.2013 року.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 05.04.2013 року № 0007181502.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 05.04.2013 року № 0005611501.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Фокстрот» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокстрот» ( код ЄДРПОУ 32287809) судовий збір в розмірі 115,67 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.