Постанова

від 04.11.2013 по справі 801/9263/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

04 листопада 2013 р. 10:31 Справа №801/9263/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі судового засідання Захаровій М.В.,

за участю представника позивача - Єгорової І.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф"

до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим

про визнання протиправними дій та скасування вимог.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Інститут «Шельф» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом (з урахуванням уточнень) до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про визнання протиправними дій щодо винесення платіжних вимог №212 та №213 від 13.09.13 про списання грошових коштів з рахунків підприємства у АТ «Златобанк» в межах суми 4 411 760,75 грн.

Позов мотивовано очевидною протиправністю відповідача, який не виносячи постанови про накладення арешту на грошові кошти боржника, склав та направив до фінансової установи платіжні вимоги про списання коштів з рахунків підприємства, що є порушення положень Закону України «Про виконавче провадження».

У суді представник позивача позов підтримав, клопотав про його задоволення з підстав викладених вище.

Представник відповідача до суду не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, направив копії матеріалів виконавчого провадження разом з запереченнями на позов.

Отже, враховуючи належне повідомлення відповідача про розгляд справи та наданні ним заперечення, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, не підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1,2 ст.17 КАС України юрисдикції адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, у тому числі на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч.1 ст.3 КАС України надане визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, як це визначено положеннями ч.3 ст.2 КАС України.

Так, на примусовому виконанні Центрального ВДВС СМУЮ АР Крим знаходиться зведене виконавче провадження, за виконавчими документами по примусовому стягненню з ТОВ „Інститут „ШЕЛЬФ" на користь стягувачів суми у розмірі 4 411 760,75 грн., про що свідчать постанови про приєднання виконавчих проваджень до складу зведеного виконавчого провадження за відповідними виконавчими листами та наказами.

Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС СМУЮ АР Крим Володькіна С.А. від 14.06.2013р. накладено арешт на грошові кошти ТОВ „Інститут „ШЕЛЬФ" (ЄДРПОУ 04825950), що знаходяться на всіх рахунках:

- КРУ ПАТ „Приватбанк", МФО 384436;

- ВАТ „ЄБРЗ" м. Сімферополь, МФО 324485;

- АТ „БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", МФО 351931;

- АТ „ЗЛАТОБАНК", МФО 380612;

- Філія „Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк", МФО 324430;

- ПАТ Промінвестбанк, МФО 321767;

- Кримська філія ВАТ ВТБ БАНК, м. Сімферополь, МФО 384618;

- ПАТ „ВТБ Банк", МФО 321767;

- КРФ ПАТ „УСБ" м. Сімферополь, МФО 324010;

- ПАТ „Укрсоцбанк", МФО 300023, у межах суми - 4 411 760,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.07.2013р. у справі №801/6450/13-а визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Центрального ВДВС СМУЮ АР Крим Володькіна С.А. від 14.06.2013р. про арешт грошових коштів боржника - ТОВ „Інститут „ШЕЛЬФ", які знаходяться на рахунках у ПАТ „ВТБ Банк", АТ „БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", АТ „ЗЛАТОБАНК".

Після набрання законної сили постанови від 05.07.2013р. у справі №801/6450/13-а Центральним ВДВС СМУЮ АР Крим при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження відносно позивача були винесені платіжна вимога №212 від 13 вересня 2013р. про списання грошових коштів боржника з банківського рахунку №26001300003047 в АТ „ЗЛАТОБАНК" в межах суми 4 411 760,75 грн. та платіжна вимога №213 від 13 вересня 2013р. про списання грошових коштів боржника з банківського рахунку №26056300003047 в АТ „ЗЛАТОБАНК" в межах суми 4 411 760,75 грн.

Перевіряючи правомірність винесення Центральним ВДВС СМУЮ АР Крим зазначених платіжних, судом встановлено наступне.

Правову основу діяльності державної виконавчої служби, відповідно до положень статті 2 Закону України „Про державну виконавчу службу" №202/98-ВР від 24.03.1998р. становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Система органів державної виконавчої служби за своїм призначенням повинна забезпечити реальну дію правових норм із застосуванням заходів примусового виконання, санкціонованих державою. Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння у реалізації своїх процесуальних прав.

З положень частини першої статті 1 Закону України від 21.04.1999р. №606-XIV „Про виконавче провадження" (далі - Закон №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст.11 Закону №606 визначені обов'язки і права державних виконавців, що зобов'язують державного виконавця вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та у порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Тобто, з огляду на викладене, вчинення суб'єктом владних повноважень дій, прийняття рішень є правомочним за умови дотримання ним засад, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в його компетенції, відповідно до порядку, у якому здійснюються дії та приймаються рішення, що спрямовані на реалізацію владних повноважень, дотримання засобів, форм, прийомів, передбачених законодавством, компетенційними правами і обов'язками.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 „Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", спори з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

Так, з положень частини першої статті 181 КАС України слідує, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

На вимогу частини третьої статті 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Частиною 4 ст.82 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державної виконавчої служби або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідно адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Вимогами ч.1 ст.6 Закону №606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 1 ч.2 ст. 17 Закону визначено, що виконанню державною виконавчою службою підлягають такі виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі н підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Пунктом 6 ч.3 ст. 11 Закону визначено право виконавця накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно з ч. 1-2 ст. 57 Закону, передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Разом з тим, п. 4.1.8, 4.1.9 „Інструкції з організації примусового виконання рішень"(Наказ Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012р. №489/20802) (надалі - Інструкція), Розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, державний виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до ч.2 ст.57 Закону. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця.

Згідно з ч. 3 статті 65 Закону №606, державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника-юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Закон6ом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленням стягувача.

Відповідно до Постанови Національного банку України від 21.01.2004 N 22 „"Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті10.9. Кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.

Якщо до банку надійшла платіжна вимога/інкасове доручення (розпорядження) за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших (крім арештованих) коштів, то банк повертає такий розрахунковий документ без виконання згідно з пунктом 2.18 глави 2 та пунктом 12.11 глави 12 цієї Інструкції.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем винесені платіжні вимоги №212 і №213 від 13 вересня 2013р. про списання грошових коштів боржника з банківських рахунків в АТ „ЗЛАТОБАНК", у той час, коли постанова про арешт грошових коштів боржника від 14.06.2013р. на підставі згаданого судового рішення, вже було скасована. Інша постанова з цього питання відповідачем не виносилася.

Відповідно до частини 7 ст. 57 Закону №606 вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту.

Таким чином, вбачається, що накладення арешту на майно, в даному випадку - грошові кошти, і вилучення арештованого майна або списання арештованих грошових коштів є взаємоповязаною і неподільною процедурою здійснення виконавчого провадження.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним винесення відповідачем платіжних вимог №212, №213 від 13 вересня 2013р. про списання грошових коштів боржника з банківських рахунків АТ „ЗЛАТОБАНК", у зв'язку із порушенням вказаних положень діючого законодавства щодо звернення стягнення на грошові кошти боржника.

Таким чином, дії державного виконавця щодо винесення платіжних вимог №212 від 13.09.2013р. і №213 від 13.09.2013р. щодо списання грошових коштів з рахунків АТ „ЗЛАТОБАНК" є протиправними, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Так, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду де відповідачем є суб'єкти владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 34,41 грн. підлягає поверненню шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 04.11.13 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 08.11.13.

Керуючись ст.ст.94,160-163,167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим щодо винесення платіжної вимоги №212 від 13 вересня 2013р. про списання грошових коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» з банківського рахунку №26001300003047 в АТ „ЗЛАТОБАНК" в межах суми 4 411 760,75 грн. та платіжної вимоги №213 від 13 вересня 2013р. про списання грошових коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» з банківського рахунку №26056300003047 в АТ „ЗЛАТОБАНК" в межах суми 4 411 760,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України 34,41 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф».

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.