Постанова

від 23.09.2013 по справі 811/2301/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія:

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 року Справа № 811/2301/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом ПП «Арзаміт» до Кіровоградської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування наказу та визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Арзаміт» (далі - позивач, ПП «Арзаміт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00000112206 та №00001222206 від 10.07.2013 року та наказу на проведення перевірки № 1262 від 20.06.2013 року.

Позивач зазначає, що правовою підставою для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки по взаємовідносинах з ТОВ «Бент.лі» та ТОВ «Євро-транс» Кіровоградська ОДПІ визначила, як не надання ПП «Арзаміт» пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки на вказаний запит ПП «Арзаміт» вчасно надано відповідь з відповідними доказами, проте, в порушення вимог чинного законодавства податковим органом проведено перевірку. Крім того, позивачем зазначено, що підприємство ніколи не мало фінансово-господарських відносин з ТОВ «Бент.лі» (код - 32767467), при цьому мало фінансово - господарські відносини з ТОВ «Панда», код ЄДРПОУ якого 32767467.

Тому, на думку позивача, наказ №1262 від 20.06.2013 року виданий без достатніх та належних правових підстав, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем: ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг); ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено суму податку на додану вартість та п. 138.2, п. 138.4 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток, внаслідок включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування податку на прибуток по взаємовідносинам з контрагентами, правочини з яким встановлені нікчемними.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та ТОВ «Євро-Транс» та ТОВ «Панда» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди укладені між позивачем та вказаними контрагентами недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги, передбачені Цивільним кодексом України, були дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги органами державної податкової служби.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Відповідач в судове засідання не прибув, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Вимоги ухвали про відкриття провадження у справі від 25.07.2013 р. відповідачем не виконано.

Відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.09.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 27.09.2013 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши у судовому засіданні надані позивачем докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі зібраних доказів, суд дійшов наступних висновків.

ПП «Арзаміт» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради.

Види діяльності за КВЕД: оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, інші види оптової торгівлі; оптова торгівля будівельними матеріалами; електромонтажні роботи; ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів (а.с.42,80).

На підставі наказу №1262 від 20.06.2013 року Кіровоградською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Арзаміт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Бент.лі» (за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012р.) та з ТОВ «Євро-Транс» (за період з 01.01.2012 року по 30.1.2012р.), за результатами якої складено акт №111/22-5/31562841 від 26.06.2013 року (а.с.19-31).

В акті перевірки податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0000112206 від 10.07.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 7528,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 5018,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2510,00 грн. (а.с.32);

- податкове повідомлення - рішення №0000122206 від 10.07.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі за основним платежем - 5269,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1317,00 грн. (а.с.33).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Бент.лі» та ТОВ «Євро-транс», на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач не мав господарських відносин з ТОВ «Бент.лі» взагалі. При цьому в січні 2012 року позивач мав господарській відносини з ТОВ «Панда», за якими сформовано податковий кредит в розмірі 2457,28 грн. (а.с.17). Вказані пояснення позивачем разом з відповідними доказами, надано на запит Кіровоградської ОДПІ від 07.06.2013 року вих.№ 17009 (а.с.16), але не прийняті податковим органом до уваги.

Між ПП «Арзаміт» (покупець за договором) та ТОВ «Євро-Транс 2007» (продавець за договором) укладено договір №201112 поставки електрообладнання від 20.11.2012 року. Предметом закупівлі є електротехнічна продукція, згідно заявок покупця. (а.с.8).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме - податкові накладні (а.с.49,52) та видаткові накладні (а.с.50,53) свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Євро-Транс 2007» проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок, що підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунку (а.с.51,54).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача, так і контрагента.

На дату складання податкових накладних ТОВ «Євро-Транс 2007» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (а.с.55,56).

Матеріалами справи встановлено, що придбана продукція зберігалась в орендованому приміщенні, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1, відповідно до договору оренди нерухомого майна від 01.01.2012 року №73 (а.с. 81).

Відповідно до умов договору №080108 від 08.01.2008 року, укладеного між позивачем та працівником ОСОБА_1, на останнього покладено обов'язок з виконання робіт пов'язаних з прийомом, здачею та зберіганням матеріальних цінностей (а.с.82).

Крім того, судом встановлено, що вищевказана продукція використана у межах власної господарської діяльності позивача, що підтверджується наступними документами: відомістю поставленого товару, видатковими накладними, податковими накладними (а.с.83-118).

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст.. 215, ст. 228, ст.662, ст.655, ст. 656 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень рішень обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Поряд з цим, щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 20.06.2013 року № 1262 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», суд дійшов наступних висновків.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки, котра вже відбулась.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відтак, суд зобов'язаний не тільки встановити протиправність дій, бездіяльності та рішень суб'єкта владних повноважень, а й обрати реальний спосіб захисту порушеного права.

Оскільки перевірка господарської діяльності позивача проведена, тому, навіть за умови наявності підстав для визнання оскаржуваного наказу протиправним та його скасування, суд не зможе захистити порушене право, так як це не є підставою для спростування даних акту перевірки та можливого скасування податкового повідомлення-рішення.

З огляду на те, що захист прав позивача перемістився в площину оскарження рішення податкового органу, яким визначено суму грошового зобов'язання, тому в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що оперативний захист порушеного права при винесені протиправного наказу про проведення перевірки можливий лише за умови звернення до суду з позовом до початку її проведення, в даному ж випадку позивач звернувся 15.07.2013 р., тобто після проведення перевірки.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень частини 3 статті 94 КАС України, якою передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на часткове задоволення позову суд стягує зі сторін судовий збір у розмірі відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000112206 та № 0000122206 від 10.07.2013 року.

Присудити Приватному підприємству «Арзаміт» (код ЄДРПОУ 31562841) судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 142 (сто сорок дві) грн..14 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) Н.В. Чубара

З оригіналом згідно:

Суддя: Н.В. Чубара