Рішення

від 14.11.2013 по справі 908/3484/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 30/100/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2013 Справа № 908/3484/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Холових, 8-А, оф. 304)

до відповідача: Комунального підприємства «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, м. Мелітополь Запорізької області, 1-й провулок Чернишевського, 11)

про стягнення 13582,96 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників судового процесу:

від позивача: Майорченко О.Л., довіреність № 19 від 31.12.2012 р.;

від відповідача: не з'явився;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Комунального підприємства «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради Запорізької області 13582,96 грн. заборгованості за договором поставки, в т.ч.: 10306,50 грн. основного боргу, 1042,05 грн. пені та 2234,41 грн. - 30% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 610 ЦК України, ст.ст. 193, 224 ГК України та умови укладеного між сторонами договору. За доводами позивача, в супереч умовам договору та чинного законодавства, зобов'язання по оплаті отриманого товару відповідачем в повному обсязі не виконані, станом на 30.08.2013 р. заборгованість за отриманий за договором товар складає 10306,50 грн. Позивач вказує на те, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором пені та 30% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.10.2013 р. порушено провадження у справі № 908/3484/13, присвоєно справі номер провадження № 30/100/13, розгляд якої призначено на 14.11.2013 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.

Комунальне підприємство «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради Запорізької області - відповідач у справі - у відзиві на позов проти наявності заборгованості у визначеній позивачем сумі не заперечує, за винятком суми пені, та вказує, що виникнення заборгованості пов'язане з відсутністю надходжень фінансування з місцевого бюджету. При цьому зауважує, що КП «Міськсвітло» надає послуги по обслуговуванню та капітальному ремонту вуличного освітлення міста Мелітополь, замовником яких є Управління комунального господарства в особі місцевого бюджету і фінансування яких здійснюється по мірі надходження грошових коштів в бюджет. За доводами відповідача, погашення заборгованості перед позивачем залежить тільки від виділення коштів з місцевого бюджету. Посилаючись на вищевикладене, а також на те, що КП «Міськсвітло» є комунальною власністю і має важливе значення для міста Мелітополя, відповідач просить відстрочити погашення заборгованості перед Філією ТОВ «Софіт-Люкс» м. Запоріжжя в розмірі 10306,50грн. до 01.03.2014 р. Розгляд справи просить здійснювати без участі представника відповідача у судовому засіданні.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав вимоги позовної заяви та надав усні пояснення по суті спору. Наголошує на тому, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідача залишається непогашеною. Також, у судовому засіданні представником позивача надано до матеріалів справи узгоджений сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.11.2013 р. та докази часткової оплати за договором в розмірі 5000,00 грн. - виписка по рахунку від 11.09.2013 р. (оригінали). Витребувані ухвалою суду нормативні обґрунтування заявлених до стягнення процентів за договором позивачем не надано, представник позивача у судовому засіданні жодних пояснень щодо правової природи цієї суми не надав.

Відповідач представника у судове засідання не направив. Натомість, в раніше наданому письмовому відзиві № 188 від 07.11.2013 р. просить розглянути справу без участі його представника у судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками та достатність матеріалів справи для розгляду справи, а також заяву відповідача про розгляд справи без участі його представника, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 14.11.2013 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

11.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» (Постачальником, позивачем у справі) та Комунальним підприємством «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради Запорізької області (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки № 13-1103/47280 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у зумовлені строки іншій стороні -Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язався прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, строк поставки кожної узгодженої партії товару становить 14 календарних днів з дати узгодження партії поставки.

Згідно з п. 8.1 Договору Покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару Постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Постачальника в цьому Договорі.

Пунктом 8.6 Договору передбачено, що в разі прострочення Покупцем оплати товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості Покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати Постачальнику.

За умовами п. 9.7 Договору, за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання.

Пунктом 11.1 Договору визначено, що цей договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє на протязі одного року.

Як вказує позивач, ним, на виконання умов Договору відповідно до видаткової накладеної № 426 від 15.03.2013 р. було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 15306,50 грн., яка була прийнята відповідачем без зауважень.

Також позивач зазначає, що відповідач за поставлену йому продукцію за цією видатковою накладеною розрахувався частково на суму 5000,00 грн., сума заборгованості на час подання позову становить 10360,50 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків станом на 02.10.2013 р., який підписано сторонами та скріплено печатками підприємств.

Зазначені обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями наведеної вище видаткової накладної, довіреності на отримання товарів та оригіналом виписки по рахунку.

Позовні вимоги про стягнення з Комунального підприємства «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради Запорізької області 13582,96 грн. заборгованості за договором поставки, в т.ч.: 10306,50 грн. основного боргу, 1042,05 грн. пені та 2234,41 грн. - 30% річних, є предметом судового розгляду у даній справі.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі поставки, який за своєю правовою природою по суті є договором про постачання продукції.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу (ч. 1 ст. 694 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов'язком відповідача - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з долученої до справи копії наведеної вище видаткової накладної, позивач на виконання своїх договірних зобов'язань поставив відповідачу продукцію на загальну суму 15306,50 грн.

Отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується вказаною накладною, яка містить підпис уповноваженого представника Покупця, та довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 38 від 14.03.2013 р.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 8.1 Договору передбачено строк оплати - не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в повному обсязі та в обумовлений Договором строк не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за Договором в сумі 10306,50 грн.

Слід зазначити, що факт поставки позивачем товару, об'єми та його вартість, а також розмір несплаченої вартості товару відповідачем не оспорюється.

Доказів погашення суми боргу за отриманий товар відповідачем суду не надано.

Суд також приймає до уваги, що між позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаєморозрахунків за Договором станом на 06.11.2013 р., згідно з яким загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 10306,50 грн.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили, як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Але, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10306,50 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості отриманого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1042,05грн. пені та 2234,41 грн. - 30% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.7 Договору передбачено, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимога про стягнення з нього суми пені заявлена позивачем обґрунтовано.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов до висновку, що вимога про її стягнення підлягає частковому задоволенню в сумі 1032,09 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми процентів за договором в розмірі 2234,41 грн. (30% річних) суд не вбачає підстав для її задоволення і відмовляє у цій частині позову, з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 8.6 Договору поставки в розмірі 30% річних від суми заборгованості.

Разом із тим позивач, заявляючи вимогу про стягнення передбачених пунктом 8.6 Договору процентів, визначивши їх як плату за користування чужими грошовими коштами, не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Слід відзначити, що і в розрахунках цієї суми позивач вираховує її як пеню, за кожний день прострочення.

У свою чергу, пунктом 9.7 Договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожний день прострочення.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 10306,50 грн. основного боргу та 1032,09 грн. пені. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

08.11.2013 р. до канцелярії господарського суду Запорізької області від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заявив клопотання про відстрочення виконання судового рішення до 01.03.2014 р. Обґрунтовуючи своє клопотання відповідач посилається на те, що КП «Міськсвітло» надає послуги по обслуговуванню та капітальному ремонту вуличного освітлення міста Мелітополь, замовником яких є Управління комунального господарства в особі місцевого бюджету і фінансування яких здійснюється по мірі надходження грошових коштів в бюджет. За доводами відповідача, із місцевого бюджету відповідачу виділялися кошти тільки на погашення податків, тому підприємство не може здійснювати платежі за придбані матеріали.

Представник позивача в судовому засіданні 14.11.2013 р. заперечив проти заявленого клопотання відповідача про надання відстрочки виконання судового рішення.

Розглянувши клопотання Комунального підприємства «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, виходячи з наступного.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на відсутність фінансування із місцевого бюджету.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надання відстрочки виконання рішення можливе за наявності обставин, що ускладнюють або роблять його неможливим. Відсутність грошових коштів для сплати кредиторських зобов'язань не є достатньо обґрунтованою підставою для надання відстрочки виконання рішення. Будь-яких доказів в обґрунтування необхідності надання відстрочки виконання рішення, ускладнення його виконання або наявності обставин, які роблять неможливим його виконання відповідачем не надано. До поданого клопотання відповідач взагалі не надає жодних доказів на підтвердження наведених ним обставин (довідки, листи Держказначейства, тощо).

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволені клопотання відповідача про надання відстрочки виконання судового рішення.

При цьому, суд вважає необхідним зауважити, що відповідач не позбавлений права на звернення з заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з наданням належних та допустимих доказів в обґрунтування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 5 , 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» (м. Київ) до Комунального підприємства «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради Запорізької області (м. Мелітополь) задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Міськсвітло» Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, м. Мелітополь Запорізької області, 1-й провулок Чернишевського, 11, код ЄДРПОУ 03344929, розрахункові рахунки в установах банку не відомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Холових, 8-А, оф. 304; код ЄДРПОУ 32591365, розрахункові рахунки в установах банку не відомі) 10306 (десять тисяч триста шість) грн. 50 коп. основного боргу, 1032 (одна тисяча тридцять дві) грн. 09 коп. пені, 1436 (одна тисяча чотириста тридцять шість) грн. 62 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 18.11.2013 р.