Постанова

від 13.11.2013 по справі 918/132/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 918/132/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. - доповідача,

Плюшка І.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності -

фізичної особи ОСОБА_4

на рішення господарського суду Рівненської області

від 17.07.2013 року

та постанову Рівненського апеляційного

господарського суду від 09.09.2013 року

у справі № 918/132/13-г

господарського суду Рівненської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Продукт - М"

до Суб"єкта підприємницької діяльності -

фізичної особи ОСОБА_4

про стягнення 90 953,12 грн.

за участю представників:

позивача - Ліщинської Т.І.

відповідача - ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

В січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Продукт - М" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 про стягнення 56 761,55 грн. основного боргу, 21 864,04 грн. пені, 7 435,73 грн. інфляційних витрат, 3 % річних 4 166,14 грн., 725,66 грн. збитків та 1 819,06 грн. витрат по сплаті судового збору.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 45 985,07 грн. основного боргу, 725,66 грн. збитків та 1 899,04 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.07.2013 року (суддя Гудзенко Я.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 року (судді: Савченко Г.І., Крейбух О.Г., Павлюк І.Ю.), позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 45 985,07 грн. основного боргу, 725,66 грн. збитків та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В касаційній скарзі Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 просить скасувати судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 01 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством торговою фірмою "Продукт - М" (орендодавець) та Суб"єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 укладено договір оренди, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв у користування частину приміщення, площею 105,5 кв. м., розташовану у АДРЕСА_1, для здійснення господарської діяльності.

Розмір орендної плати визначено в сумі 5 500 грн. на місяць, яка коригується кожного місяця з врахуванням індексу інфляції, здійснюється не пізніше 5 числа поточного місяця, сплачується своєчасно і може змінюватися за згодою сторін на підставі виставлених рахунків (пп. 4, 5, 6.2. договору).

Відповідно до п. 13 договору термін його дії з 01.08.2007 р. до 31.12.2007 р. і може бути продовжений на наступний рік, якщо за місяць до закінчення дії договору жодна із сторін не повідомила про його розірвання.

12 липня 2010 року між підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ "Продукт-М" складено акт про повернення приміщення.

За час користування відповідачем приміщенням з січня 2007 року по липень 2010 року позивачем нараховано 259 708,55 грн. орендної плати, з яких:

- за 2007 рік - 28 451,63 грн. (5 500 грн. за серпень, 5 533 грн. за вересень, 5654,23 грн. за жовтень, 5 818,20 грн. за листопад, 5 946,20 грн. за грудень);

- за 2008 рік - 81 654,49 грн. (6 071,07 грн. за січень, 6 247,13 грн. за лютий, 6415,80 грн. за березень, 6 659,60 грн. за квітень, 6 866,05 грн. за травень, 6 955,31 за червень, 7 010,95 грн. за липень, 6 975,90 грн. за серпень, 6 968,92 грн. за вересень, 7045,58 грн. за жовтень, 7 165,35 грн. за листопад, 7 272,83 грн. за грудень);

- за 2009 рік - 95 280,84 грн. (7 425,56 грн. за січень, 7 640,90 грн. за лютий, 7755,51 грн. за березень, 7 864,09 грн. за квітень, 7 934,87 грн. за травень, 7 974,54 грн. за червень, 8 062,26 грн. за липень, 8 054,20 грн. за серпень, 8 035,10 грн. за вересень, 8 099,38 грн. за жовтень, 8 172,27 грн. за листопад, 8 262,16 грн. за грудень);

- за 2010 рік - 54 321,59 грн. (8 336,52 грн. за січень, 8 486,58 грн. за лютий, 8647,82 грн. за березень, 8 725,65 грн. за квітень, 8 699,47 грн. за травень, 8 647,27 грн. за червень, 2 778,28 грн. за 12 днів липня).

За весь час користування приміщенням відповідачем сплачено 198 042 грн., зокрема, 168 042 грн. станом на 01.02.2010 р., 30 000 грн. в березні - квітні 2010 року, що зарахувалось позивачем при визначенні заборгованості за попередні періоди.

Відтак, сума боргу відповідача до лютого 2010 року становила 15 681,48 грн., з лютого по липень 2010 року - 45 985,07 грн., а всього 61 666,55 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо сплати орендних платежів за період з лютого 2010 року по липень 2010 року (з урахуванням заяви відповідача про сплив позовної давності та складання сторонами акта про повернення відповідачем приміщення), а саме: за лютий 2010 року - 8 486, 58 грн., за березень 2010 року - 8 647,82 грн., за квітень 2010 року - 8 725, 65 грн., за травень 2010 року - 8 699,47 грн., за червень 2010 року - 8 647, 27 грн., за липень 2010 року - 2 778, 28 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача збитки, завдані йому під час повернення останнім приміщення, зокрема, вартість пошкоджених замків на вхідних дверях та жалюзях, що підтверджується актом про повернення приміщення від 12.07.2010 р., видатковою накладною від 07.02.2011 року № 158, квитанцією № 13028 про сплату ФОП ОСОБА_7 вартості матеріалів по заміні пошкоджених орендарем замків в сумі 398,66 грн., видатковою накладною від 11.02.2011 року № РН-0000028 та платіжним дорученням від 04.02.2011 року № 36 про сплату ТОВ "Артіка" 327 грн. за надані йому послуги по заміні замків.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи вчинення ним підпису на договорі оренди від 01.08.2007 року, стверджував, що відносини оренди спірного приміщення існували між сторонами на підставі пролонгованого договору оренди № Л-06 від 01.09.2005 року.

Відповідно до cтатті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 цього ж Кодексу та умовами вказаного договору на орендаря покладено обов»язок щомісячно сплачувати орендну плату.

Приписами статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 цього ж Кодексу договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, правильно виходив з того, що за вказаний період Суб"єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 не в повному обсязі сплачені кошти за оренду спірного приміщення, в зв"язку з чим утворився борг у заявленому розмірі.

При цьому, спростовуючи доводи відповідача про відсутність права у Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт - М" на стягнення цих коштів внаслідок підписання договору від 01 серпня 2007 року іншою особою, господарські суди вірно зазначили про те, що згідно висновків експертизи № 1-68 від 15.05.2013 року вирішити питання про те, чи належить підпис в графі "Орендар" в договорі оренди б/н від 01.08.2007 року, ОСОБА_4, не виявляється можливим.

Разом з тим, спірний договір не визнавався недійсним чи неукладеним в судовому порядку, докази на підтвердження наявності відносин з оренди приміщення на підставі пролонгованого договору оренди № Л-06 від 01.09.2005 року також відсутні.

Водночас, спростовуючи доводи відповідача про несправжність його підпису на договорі, суди попередніх інстанцій вказали на скріплення спірного договору від імені відповідача печаткою Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4, що є доказом його укладення останнім.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відтак, згідно норм Цивільного та Господарського кодексів України скріплюється печаткою не підпис, а сам документ.

Зважаючи на відсутність доказів спростування відповідачем обставин відтиску його печатки на спірному договорі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необгрунтованість доводів відповідача з цього приводу.

Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому, на виконання умов цього договору відповідачем протягом 2007-2010 років здійснювались часткові оплати орендних платежів згідно виставлених позивачем рахунків.

Також, з"ясувавши факт дотримання позивачем строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по орендним платежам з лютого 2010 року по липень 2010 року, судами попередніх інстанцій вірно залишено без задоволення заяву відповідача про застосування цих строків до боргових зобов"язань в зазначений період.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту,права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Разом з тим, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (шкоди) суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника.

Таким чином, враховуючи, що позивач довів наявність збитків і неправомірну поведінку відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування, що підтверджений доказами, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в цій частині є вірним.

Водночас, судами попередніх інстанцій перевірено та обгрунтовано спростовано доводи скаржника щодо продовження правовідносин сторін за договором оренди від 01.09.2005 року, вартість щомісячної орендної плати в якому відрізняється від домовленості сторін, викладеній в договорі від 01 серпня 2007 року.

Крім того, посилання відповідача щодо розгляду даного спору між тими ж сторонами з того ж предмету спору в інших господарських справах, не знайшли свого підтвердження, виходячи з наступного:

- у справі № 5019/1148/11 за позовом ТОВ "Продукт-М" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, підставою для стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_4 був договір від 01.01.2008 р., оригінал якого був втрачений, в зв'язку з чим відмовлено в задоволенні позову;

- у справі № 5015/231/12 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Продукт-М" про визнання недійсним договору, не досліджено підпису ФОП ОСОБА_4 в зв'язку з втратою оригіналу договору оренди від 01.01.2008 р.

Інші договори оренди приміщення по АДРЕСА_1, укладені між ТОВ "Продукт -М" та ФОП ОСОБА_4, не досліджувались.

Відтак, зважаючи на відсутність доказів погашення відповідачем заявленого розміру заборгованості у вказаному періоді за цим договором, доведення позивачем обставин завдання йому відповідачем збитків, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняті рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 року у справі № 918/132/13-г залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик І.А. Плюшко