Ухвала

від 28.10.2013 по справі 2а-4078/12/0170/7

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-4078/12/0170/7

28.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Іщенко Г.М.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Цітіус"- Нікітін Олександр Ігорович, довіреність б/н від 20.03.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи №2а-4078/12/0170/7 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 05.07.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цітіус" (вул. Декабристів, буд.21, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95034)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.13р. задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цітіус" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.02.2012р. №0014352301.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.02.2012р. №0014372301.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.02.2012р. №0014382301.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цітіус" (95034, м. Сімферополь, вул. Декабристів, 21, ЄДРПОУ 16504530) судові витрати у розмірі 22146грн. шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.13р. без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2013р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Цітіус" про заміну відповідача по справі задоволено. Замінено відповідача у справі №2а-4078/12/0170/7 Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Цітіус" (далі - позивач, ТОВ "Цітіус") звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 09.02.2012р.: №№ 0014352301, 0014372301, 0014382301.

Посадовими особами відповідача проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Цітіус» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р.

За результатом проведеної перевірки складений акт №813/23-2/16504530 від 01.02.2012р. (т.1 а.с.16-89).

Згідно висновків акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем: пп.5.3.9, пп.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1, ст.139, п.150.1 ст.150, п.3 розділу ХХ перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток у сумі 887863грн.; пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9. п. 139.1.ст.139, п. 150.1 ст. 150, п.3 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2009р. на 442044грн., за 1 півріччя 2010р. на 614355грн., за 2010р. у сумі 189397грн., за 1 квартал 2011р. на 312305грн., за 2-3 квартал 2011р. на 312268грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, пп.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 267231грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення: від 09.02.2012р. №0014352301, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 345288,75грн., з яких за основним платежем 276231грн., за штрафними санкціями 69057,75грн.; від 09.02.2012р. №0014372301, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1070310,50грн., з яких 887863грн. за основним платежем та 182447,5грн. по штрафним санкціям.; від 09.02.2012р. №0014382301, відповідно до якого зменшено суму від'ємного значення оподаткування податком на прибуток за 4 кв. 2009р. на 442044грн., за 2010р. у сумі 189397грн., за 1 квартал 2011р. на 312305грн., за 2-3 квартал 2011р. на 312268грн.(т.1 а.с.13-15).

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Враховуючи, що спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період з січня 2008, слід перевіряти відповідність правил оподаткування спірних взаємовідносин Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон №334) та Податковому кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р..

Пунктом 3.1 ст.3 Закону №334 встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст. 5 Закону №334).

Відповідно до п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону №334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону №334).

Згідно пп.11.2.1. п.11.2 ст.11 Закону №334 встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.1 ст.138 Податкового Кодексу України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.7.3.1. п.7.3 ст. 7 Закону №168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями (пп.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону №168).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5. ст.5 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п.п. "а", "б", п.п. 185.1 ПК України).

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, який перевірявся, позивач придбав товарно-матеріальні цінності у контрагентів: ТОВ ТК "Олімп Інвест 92" (перейменовано в ТОВ "ТБ Іріда Стиль"), ТОВ "Тріумф-сервіс", ТОВ "Укрспецтехнопопоставка", ТОВ "Кримський Спас", ТОВ "Крим-строй-Торг", ТОВ "Будмонтажтехнологія", ТОВ «Олімп - Пром», ТОВ «Торгбудсервіс», фірма «Олівер».

Також судова колегія враховує, висновок №56 від 10.06.2013р. судово-економічної експертизи яка проведене по справі. З вказаного висновку вбачається, що експертом вивчені вказані операції, а також вивчені та оцінені договори, документи, створені сторонами у ході їх виконання, документи бухгалтерського обліку, документи, що підтверджують факт оприбуткування отриманих ТМЦ та їх списання, податкова звітність, реєстри податкових накладних, податкові накладні та інші документи).

Встановлено, що мж ТОВ "Цітіус" і постачальником ТОВ "Кримський спас" укладений договір №11/2008 від 30.11.2008р.

Аналогічні договори укладені між ТОВ "Цітіус" і постачальником ТОВ "Укрспецтехнопоставка" №12/2008 від 01.12.2008р.., № 01/2010 від 03.01.2010р.

Аналогічні договори №11/2010 від 30.11.2010р., №01/2010 від 03.01.2010р., укладені між ТОВ "Цітіус" і постачальником Фірмою "Олівер".

Аналогічний договір №12/2010 від 01.12.2010р. укладений між ТОВ "Цітіус" і постачальником ПП "Торгбудсервіс".

12.09.2011р. між ТОВ "Цітіус" і постачальником ТОВ "Олімп-пром" укладений договір №12/09/01.

У вказаних договорах передбачений документ, на підставі якого підтверджується виконання договору - витратна накладна.

Експертом досліджені первинні документи, що підтверджують постачання ТМЦ від постачальників ТОВ"ТКОлімпІнвест92",ТОВ"Тріумф-сервіс", ТОВ"Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Кримський Спас", ТОВ "Крим-Строй-Торг", ТОВ "Будмонтажтехнологія", фірми "Олівер", ПП "Торгбудсервіс" і ТОВ "Олімп-Пром" за період жовтень 2008р.-декабрь 2008р., липень 2009р.- грудень 2009р., січень 2010р.-май 2010р., грудень 2010р. і вересень 2011р.

При співставленні первинних документів по приходу ТМЦ з даними в зведених бухгалтерських регістрах по рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками" встановлено, що усього прихід від вказаних постачальників склав 5130616,60 грн., сума без ПДВ 4275513,82грн.

Експертом встановлено, що з складу валових витрат в акті виключена сума витрат 3898675,67грн.(не зняті валові витрати по постачальниках фірма "Олівер" сума без ПДВ 193333,34 грн. і ПП Торгбудсервіс" 175000 грн. (ці суми відображені у складі податкового кредиту і зняті в акті) і допущена арифметична помилка 8504,81грн.

Оплата за даними регістрів бухгалтерського обліку за період жовтень 2008р.- грудень 2008р., липень 2009р.- грудень 2009р., січень 2010р.-травень 2010р., грудень 2010р. і вересень 2011р. по від постачальникам ТОВ "ТК Олімп Інвест 92", ТОВ "Тріумф-сервіс", ТОВ "Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Кримський Спас", ТОВ "Крим-Строй-Торг", ТОВ "Будмонтажтехнологія", Фірма "Олівер", ПП "Торгбудсервіс" і ТОВ "Олімп-Пром" складає 5133016,00грн., підтверджена платіжними дорученнями і банківськими виписками.

Порушень в порядку оприбуткування і списання ТМЦ від постачальників за період 01.10.2008р. - 30.09.2011р. у наданих на дослідження документах експертом не встановлено.

Експертом досліджені податкові накладні від постачальників ТОВ "Тріумф-сервіс", ТОВ "Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Кримський Спас", ТОВ "Крим-Строй-Торг", ТОВ "Будмонтажтехнологія", фірми "Олівер", ПП "Торгбудсервис" за період 01.10.2008р. - 30.09.2011р. При співставленні вказаних податкових накладних з реєстрами отриманих податкових накладних і даними в п'ятому додатку до декларацій з ПДВ встановлено, що усього у складі податкового кредиту відображена сума податку на додану вартість по вказаних постачальниках 276236,09грн., сума ПДВ підтверджена податковими накладними, заповненими з дотриманням положень Закону України "Про податок на додану вартість" і Податкового Кодексу України.

Колегія суддів вказує, що наданими документами податкового і бухгалтерського обліку, а також первинними документами ТОВ "Цітіус" спростовуються висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо збільшення суми зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 276231 грн., не підтверджуються висновки відносно збільшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на суму 887863грн. Також не підтверджуються висновки відносно зменшення сум від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток в сумі 442044грн. за 4-й квартал 2009р., у сумі 189 397 за 2010р., в сумі 312 305 грн. за 1-й квартал 2011р., у сумі 312 268 грн. за 2-3 квартали 2011р.

Документами податкового і бухгалтерського обліку, а також первинними документами ТОВ "Цітіус" товарність і фактичне використання товарів, отриманих у постачальників ТОВ "ТК Олімп Інвест 92", ТОВ "Тріумф-сервіс", ТОВ "Укрспецтехнопоставка", ТОВ "Кримський Спас", ТОВ "Крим-Строй-Торг", ТОВ "Будмонтажтехнологія", фірма "Олівер", ПП "Торгбудсервіс" і ТОВ "Олімп-Пром" підтверджено.

Актом перевірки також підтверджується факт відносин позивача з вказаними контрагентами та оформлення первинних документів, поряд з цим, акт перевірки не містить встановлення факту недоліків в оформленні даних документів.

Документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а не колективний характер. Тому, у разі можливого недодержання контрагентом позивача вимог законодавства, такий факт не може бути підставою для застосування до позивача заходів по донарахуванню податкових зобов'язань.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надані суду первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб. Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна думка викладена в Ухвалах ВАСУ від 16.05.2012 р. по справі №К-9991 /6724/12, від 17.07.2012 р. №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 р. №К-15283/09.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - контрагента позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.13р. по справі №2а-4078/12/0170/7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко