Постанова

від 19.11.2013 по справі 819/2460/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/2460/13-a

"19" листопада 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Найко Н.І.,

представника позивача - Вітовської О.М.,

за відсутності відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за адміністративним позовом Козівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Залозецький завод продтоварів» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулась Козівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Залозецький завод продтоварів» про стягнення податкового боргу по платі за землю в сумі 9997,68 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду за відповідачем рахується заборгованість в сумі 9997,68 грн., яка виникла в результаті несплати ним у визначеному законом порядку самостійно узгоджених сум податкових зобов'язань.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи за місцем його реєстрації, - про що свідчить наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення відповідачу рекомендованих поштових відправлень.

Однак, після отримання копій вказаних ухвал, - відповідач в судові засідання двічі не з'явився, в зазначені строки заперечень на позов та заяви про розгляд справи без його участі - не подавав, будь-яких заяв чи клопотань від нього на адресу суду - не надходило.

Представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, просила позовні вимоги задовольнити.

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не прибув, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, заперечення проти позову не подав, - суд, у відповідності до статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України та з врахуванням позиції представника позивача, - вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, за наявними в ній доказами

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, - суд встановив наступне.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Залозецький завод продтоварів» (ідентифікаційний код - 00379761) зареєстроване як юридична особа з 16.02.1999 року, що підтверджується наявною у справі інформацією з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Крім того, відповідач перебуває на обліку як платник податків - в податковому органі, Козівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Залозецький завод продтоварів» як платник податків самостійно обчислив суми свої податкових зобов'язань по орендній платі з юридичних осіб за період 2012 року, визначивши розмір належних до сплати сум, що підтверджується самостійно поданою ним та отриманою органом державної податкової служби податковою декларацією з орендної плати за землю (вх. №9004650631 від 06.02.2013 року).

Нараховані і відображені у вищезазначеній декларації податкові зобов'язання відповідача як платника податків за період 2012 року - є узгодженими, в порядку і на умовах, визначених чинним законодавством, не можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку, та, відповідно, - є обов'язковими до сплати.

Разом з тим, покладений на нього законом обов'язок щодо сплати самостійно визначених податкових зобов'язань відповідач у добровільному порядку та у встановлений законом строк - не виконав.

Судом також встановлено, що у зв'язку із несплатою відповідачем сум грошових зобов'язань у встановлені законом строки, податковим органом відповідачу, як платнику податків, ще у 2004 році надсилались податкові вимоги: № 1/88 від 24.11.2004 року та №2/108 від 24.12.2004 року

Водночас, матеріалами справи також підтверджується і те, що податковий борг з дня направлення відповідачу вищезазначених податкових вимог - не переривався, та існував як на момент виникнення заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача у даній справі, так і до моменту подання позовної заяви, тобто, - є триваючим. При цьому узгоджені суми податкових зобов'язань по орендній платі з юридичних осіб за 2012 рік відповідачем у встановлені законом строки та у належному обсязі - також не сплачені.

Таким чином, на даний час за відповідачем рахується податковий борг за платежем по орендній платі за землю з юридичних осіб в сумі 9997,68 грн., який підтверджується наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, та надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належним чином та підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України - на платника податків покладено обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.п. 14.1.147. п 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності

Відповідно до п. 54.1. ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Податковим кодексом.

Пункт 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України визначає, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень п. 14.1.175. ч. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, - визнається податковим боргом.

Пунктом 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України - виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень, - є органами стягнення.

Водночас, п.п. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України - встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з положеннями п. 95.4. ст.95 Податкового кодексу України - контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 1 ст. 69 та частиною 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними - є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до частини 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В той же час, статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Зокрема, у відповідності до положень вказаної статті - належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, також встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися - ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 86 цього Кодексу визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відтак, беручи до уваги усе вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, а також враховуючи те, що покладений на відповідача як платника податків законом обов'язок щодо сплати існуючого податкового боргу - є визначальним для вирішення даного спору, і на час судового розгляду справи вказаний обов'язок відповідачем в добровільному порядку та в повному обсязі - не виконаний, відповідні докази, які б свідчили про відсутність правових підстав для заявлення податковим органом вимог про стягнення з відповідача заявленої суми боргу, та докази, які б підтверджували погашення боргу, нарахованого в сумі 9997,68 грн. та спростовували б доводи позивача, - відповідачем не надані, а судом - не здобуті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги - є обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у цій справі з відповідача - не стягуються.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 128, 153, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Залозецький завод продтоварів» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 00379761, вул. Бродівська, 1, смт. Залізці, Зборівський район, Тернопільська область) за рахунок готівки платника податків та з рахунків у банках, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю «Залозецький завод продтоварів», - заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами в сумі 9997,68 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім гривень 68 копійок).

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Постанова в повному обсязі складена 20.11.2013 року/.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.