Ухвала

від 17.10.2013 по справі 872/6698/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2013 р. справа № 2а/0470/14973/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Щербака А.А. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання: Фірсік Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2012 року у справі № 2а/0470/14973/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛМ" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "МІЛМ" у грудні 2012р. звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000252304 та №0000262304 від 26.07.2012.

Позовні вимоги було обґрунтовано незгодою з висновками відповідача щодо відсутності факту отримання товару з підстав відсутності доказів його перевезення, оскільки мають всі первинні документи, які дозволяють формувати витрати та податковий кредит. Також зазначають, що Крім того, позивач зазначав, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податків. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Також вважають безпідставне посилання відповідача на постанову про порушення кримінальної справи відносно директора контрагента, оскільки така постанова була скасована в судовому порядку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2012р. позов було задоволено.

Відповідачем на вказане рішення суду була подана апеляційна скарга, в які просить скасувати рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав в ній викладених.

Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив у її задоволенні просив відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної , колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що відповідно до поданих первинних документів у позивача були всі правові підстави для формування витрат та податкового кредиту. Посилання відповідача на нікчемність укладених угод не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи. Також зазначив, що позивач не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування ними своїх податкових зобов'язань.

Колегія суду погоджується з доводами суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в період з 15.06.2012 по 21.06.2012 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛМ" за період з 01.03.2008 по 31.05.2010, по взаємовідносинам з ТОВ "ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ" (код за ЄДРПОУ 34059303) за результатами якої 04.07.2012р. складено акт № 1328/22-6/20228840.

Перевіркою встановлені порушення:

п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 2031856,00 грн. в т.ч. за січень 2009 року - 96060,00 грн., лютий 2009 року - 65350,00 грн., березень 2009 року - 33553,00 грн., квітень 2009 року - 110600,00 грн., травень 2009 року - 85628,00 грн., червень 2009 року - 136290,00 грн., липень 2009 року - 110719,00 грн., серпень 2009 року - 226904,00 грн., вересень 2009 року - 179476,00 грн., жовтень 2009 року - 233411,00 грн., листопад 2009 року - 171887,00 грн., січень 2010 року - 210473,00 грн., лютий 2010 року - 155427,00 грн., квітень 2010 року - 111303,00 грн., травень 2010 року - 104775,00 грн.

п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 5587607,00 грн., в т.ч. за 2009 рік - 3987166,00 грн. (у 1 кварталі - 536149,00 грн., у 2 кварталі - 914424,00 грн., у 3 кварталі - 1422023,00 грн., у 4 кварталі - 1114570,00 грн.), за І півріччя 2010 року - 1600440,00 грн. (у 1 кварталі - 1006225,00 грн., у 2 кварталі - 594215,00 грн.).

До такого висновку перевіряючи прийшли з тих підстав, що позивачем під час перевірки не були надані товарно-транспортні накладні, які повинні підтверджувати факт перевезення товару (його фізичне переміщення) від постачальника до покупця. Відповідно результатів перевірки контрагента позивача - ТОВ "ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ", останнім порушено ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ "ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ" з покупцями, серед яких ТОВ "МІЛМ", за період вересень 2009 р., жовтень 2009 р., листопад 2009 р., грудень 2009 р., січень 2010 р., лютий 2010 р., березень 2010 р.. та постачальниками, серед яких ПП "Контур Пак". В свою чергу ПП "Контур Пак" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, а отже по ланцюгу постачання не підтверджено рух товару.

За результатами перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000262304 від 26 липня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, та № 0000252304 від 26 липня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень рішень, скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Судом встановлено, що між ТОВ "ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ" (Постачальник) та ТОВ "МІЛМ" (Покупець 01 січня 2009р. було укладено договір поставки № ПР-40298 SО (поставка продуктів). Згідно даного договору Постачальник зобов'язується поставити товар, а Покупець - прийняти його і оплатити. Також між ТОВ "ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ" (Постачальник) та ТОВ "МІЛМ" (Покупець) 04 січня 2010р. було укладено договір поставки № 4/01-10 (поставка продуктів).

За результатами виконання вказаних договорів було виписано податкові накладні та видаткові накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а також надані копії виписок з рахунків на підтвердження обставини перерахування коштів.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР валовий доход визначено як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, зокрема визначеними п.4.1.6 п.4.1 ст.4 вказаного Закону.

Так, згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Первинні документи, надані позивачем засвідчують факт здійснення господарської операції (Т2, Т3).

Крім того, за своїм змістом наведені норми ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

До складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Отже із вказаних норм Закону вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції було встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем було сформовано податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих контрагентами.

Відповідно до вимог ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.

Крім того, контрагент позивача на момент вчинення спірних фінансово-господарських операції був зареєстрований у встановленому законом порядку, знаходився на податковому обліку в податкових органах за місцем знаходження та був платниками податку на додану вартість.

Щодо посилання відповідача на те, що контрагент позивача по ланцюгу постачання не отримував товар від ПП «Контур Пак», слід зазначити, що перевіркою позивача та результатами перевірки контрагента позивача не встановлено, що саме товар, який придбавався позивачем отримувався від - ПП «Контур Пак».

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне щодо правової позиції Відповідача в частині нікчемності зазначених угод з огляду на наступне.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з урахуванням норм матеріального права, задовольняючи позовні вимоги.

Додатково слід зазначити наступне, судом першої інстанції враховуючи надані позивачем докази, було досліджено придбання товару позивачем у контрагента та використання його (товару) у своїх господарській діяльності, що відповідає положенням вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та п.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином доводи відповідача в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2012 року у справі № 2а/0470/14973/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛМ" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Ю.В. Дурасова