Ухвала

від 07.11.2013 по справі 826/10181/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10181/13-а (у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я. І. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

07 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Парінова А. Б.

при секретарі: Тур В. В.

за участю представника позивача Кирилиці А. П., представника відповідача Кальковця В. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Юдіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Юдіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0001042202 від 31.01.2013 року,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Юдіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001042202 від 31.01.2013 року, визнання протиправними та такими, що виходять за межі компетенції дії щодо визнання правочинів нікчемними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Юдіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із контрагентом ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС» (код ЄДРПОУ 37415287) за вересень 2012 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 17/22-2/33940261 від 10.01.2013 р., в якому встановлені порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого ТОВ «Торговий дім «Юдіс» було занижено податок на додану вартість на загальну суму 80 634 грн., в тому числі за вересень 2012 року на суму 80 634 грн.

В акті перевірки відповідачем було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС» (код ЄДРПОУ 37415287), щодо виконання останнім робіт з комплексного прибирання приміщення; надання послуг по пошуку та підбору персоналу; та постачання товару - тари різного асортименту.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 31.01.2013 р. № 0001042202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 120 951 грн., в тому числі за основним платежем - 80 634,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції - 40 317,00 грн.

Позивачем в підтвердження виконання господарських операцій із контрагентом ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС» було надано до матеріалів справи: договори, податкові накладні та акти здачі-прийняття робіт.

Так між позивачем та ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС» було укладено Договір № СЛ-0050301 від 05.03.2012 р. на виконання робіт з комплексного прибирання приміщення.

Відповідно до умов зазначеного договору контрагент за дорученням позивача виконує такі види робіт, а саме: прибирання громадських, службових і технічних приміщень готелю, прибирання прилеглої до об'єкта території, оперування гардеробу, прибирання кухні, прибирання гостьових номерів, роботи будуть виконуватись силами співробітників виконавця.

Згідно п. 2.1 зазначеного договору, вартість робіт з прибирання приміщення встановлюється актом прийому-передачі виконаних робіт, який підписується сторонами та скріплюється печаткою. Пунктом 2.3 договору передбачено, що сума до оплати складається на підставі фактичного відпрацьованого часу і фактично придбаних номерів, зафіксованих у табелі обліку робочого часу і табелі обліку прибраних номерів і підписаного уповноваженими представниками обох сторін.

На виконання умов зазначеного договору про надання послуг з ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС», останнім на адресу позивача були виписані податкові накладні, а фактичне виконання робіт, на переконання позивача, підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Так згідно наявних матеріалів справи, позивачем було надано до позовної заяви податкові накладні та акти здачі-прийняття робіт, відповідно акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0140901 на суму 55 639, 98 грн. та акт № ОУ-0070901 на суму 53 768,88 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС» було укладено Договір № СЛ-0050302 від 05.03.2012 року про надання послуг з пошуку та підбору персоналу.

Відповідно до умов зазначеного договору, контрагент бере на себе зобов'язання щодо пошуку, відбору і наданню позивачу кандидатів для подальшого працевлаштування на роботу у замовника.

Крім того, між позивачем та ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС» було укладено також Договір поставки № СЛ-00010302 від 01.03.2012 року.

Відповідно до умов зазначеного договору, контрагент зобов'язується передати в погоджені строки позивачу тару різного асортименту, а позивач зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього Договору.

Згідно зі ст. 3 вказаного логовору передбачено, що передача товару здійснюється за видатковою накладною та оформленою позивачем відповідним чином довіреністю на одержання товару.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть бути включені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на вищенаведені норми, колегія суддів вказує, що на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «СІАЙТІ ЛОГІСТІКС» щодо постачання товару, було додано тільки податкову накладну та акт здачі-прийняття робіт (виконання послуг).

Банківські виписки, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, відображення бухгалтерськими документами оприбуткування товарів на складі та їх списання, характеристики підібраного персоналу, підтвердження наявності у виконавця клірингових послуг наявності трудових ресурсів для їх надання в матеріалах справи відсутні.

Так з вищезазначеного акту перевірки контрагента випливає, що видами діяльності останнього є: ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками, оптова торгівля товарами господарського призначення, неспеціалізована оптова торгівля.

З вищезазначеного переліку слідує, що видами діяльності у формі надання клірингових послуг, підбору персоналу контрагент позивача займатися в межах правового поля не може.

При мотивуванні відмови у задоволенні позову суд першої інстанції, поміж іншого, акцентував увагу на положеннях Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) (далі - Наказ № 363).

Так суд першої інстанції зазначив, що пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2;

-подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН;

- талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів вважає правильне їх застосування в якості відсутності достатніх підстав для підтвердження реальності господарських операцій.

Натомість, апелянтом в апеляційній скарзі вказано, що він не ніс витрати з транспортування товару і саме з цієї підстави товарно-транспортні накладні не складалися взагалі.

Досліджуючи відповідність твердження позивача обставинам справи, колегія суддів встановила, що згідно ч. 4 Р. ІІІ Договору поставки № СЛ-0010302 від 01.03.2012 року встановлено, що передача товару від постачальника (контрагента) здійснюється на складі постачальника шляхом самовивозу товару покупцем (позивачем).

Крім того, в договорі визначено умову, при якій поставка здійснюється постачальником в пункт поставки, вказаний покупцем: за попередньою домовленістю, про що повинно бути зазначено в заявці покупця та узгоджено постачальником.

В матеріалах справи відсутні докази попередньої домовленості позивача з контрагентом для перевезення товару контрагентом позивача, а тому колегія суддів не приймає вказані доводи апелянта з мотивів відсутності їх документального підтвердження, і, як наслідок, відсутності факту перевезення придбаних товарів взагалі.

Вищенаведені обставини справи, встановлені у суді апеляційної інстанції свідчать про правомірність винесення відповідачем оскаржуваного повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит позивача, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом за наявності достатніх підстав.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення у відповідності до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Юдіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Юдіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0001042202 від 31.01.2013 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України .

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Губська О. А.

Суддя Парінов А. Б.

(Повний текст ухвали виготовлено 12.11.2013 року)

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Парінов А.Б.

Губська О.А.