Рішення

від 20.11.2013 по справі 124/8406/13-ц

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. СІМФЕРОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 124/8406/13-ц

20.11.2013 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя в складі:

головуючого судді Гулевича Ю.Г.

при секретарі Макаренко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості будівельних матеріалів

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 850000 грн. вартості будівельних матеріалів, які він отримав від позивача за нікчемним правочином, оскільки на данний час неможливо повернути позивачу набуте відповідачем за нікчемним правочином майно в натурі.

Відповідач про день, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, у судове засідання не з,явився.

Представник позивача просив про проведення справи у відсутності не з,явившогося відповідача, та винесенню по справі заочного рішення.

Суд вважає можливим проведення заочного розгляду справи у відсутності відповідача згідно ст. 224 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи достатньо даних про права та обов'язки сторін.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає позов підлягаючим задоволенню по наступних підставах.

Судом із матеріалів справи встановлено, що у січні 2007 року до позивача ОСОБА_1 звернувся відповідач ОСОБА_2 з пропозицією придбати у нього земельну ділянку площею 18,0478 га, кадастровий номер 0120483900:05:001:0081, яка знаходиться на території Красномацької сільської ради Бахчисарайського району.

Після огляду даної земельної ділянки позивач вирішила придбати цю земельну ділянку, позивач з відповідачем прийшли до згоди про ціну земельної ділянки - 850000 гривень, та порядок розрахунків - за придбання земельної ділянки позивач передає у власність відповідача будівельні матеріали. За придбання відповідачем земельної ділянки 02 січня 2007 року позивач передала відповідачу будівельні матеріали на суму 800000 грн., про що відповідачем позивачем видана власноруч написана ним розписка, а 07 січня 2007 року -будівельні матеріали на суму 50000 грн., що відображено у попередньому договорі міни земельної ділянки.

24 січня 2007 року Бахчисарайською державною адміністрацією відповідачу був виданий державний акт серії ЯД № 570387 на право власності на земельну ділянку площею 18,0478 га, кадастровий номер 0120483900:05:001:0081, але відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору міни земельної ділянки на будівельні матеріали, у зв'язку з чим позивач була вимушена звернутися до Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до відповідача про визнання дійсним договору міни земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку.

Рішенням Бахчисарайського районного суду від 28 липня 2008 року визнаний дійсним договір міни земельної ділянки, визнано за позивачем ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, після чого на підставі цього рішення 01 грудня 2008 року позивач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 травня 2009 року рішення суду першої інстанції скасоване, у задоволенні позовних вимог було відмовлено, оскільки укладений між позивачем та відповідачем правочин є нікчемним та не може бути визнаний судом дійсним.

Рішенням Бахчисарайського районного суду від 21 грудня 2011 року визнаний недійсним державний акт на право власності на землю, виданий 01 грудня 2008 року на підставі рішення Бахчисарайського районного суду від 28.07.2008 року.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до пунктів 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом; якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, відповідач повинен повернути позивачу вартість будівельних матеріалів, які він отримав від позивача за нікчемним правочином, у розмірі 850000 грн., оскільки на данний час неможливо повернути позивачу набуте відповідачем за нікчемним правочином майно в натурі і вказану суму суд вважає обгрунтованою та вона, з урахуванням інфляційних та інших втрат, не може бути меншою за ту суму, яка була передана при передачі будівельних матеріалів у січні 2007 року, їх вартість не зменшувалась.

Суд також вважає, що позивачем не пропущений срок для звернення до суду з позовом, встановлений ст. 257 ЦК України, оскільки на день виникнення спірних правовідносин частина 4 статті 258 ЦК України передбачала, що до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину застосовується позовна давність у десять років. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку судочинства», який вступив у силу з 15 січня 2012 року, частина 4 ст. 258 ЦК України вилучена, але частиною 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення» було встановлено, що протягом 3 років з дня набрання чинності цим законом особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину.

Крім того, відповідно до пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач дізнався про порушення свого права з моменту ухвалення судового рішення про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, тобто з 21 грудня 2011 року.

Підлягають також стягненню з відповідача на користь позивача 3441 грн. витрат по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених судом вимог.

Керуючись ст.ст. 525, 530, 533, 610, 612, 625, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 5,10,11,209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 850000 грн. вартості будівельних матеріалів та 3441 грн. витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду позивачем подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Ю. Г. Гулевич