Постанова

від 21.12.2006 по справі 1/414-06-11202а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/414-06-11202А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"21" грудня 2006 р. Справа  № 1/414-06-11202А

       за позовом заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі якої є Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів

       до відповідача: ПМП „Содружество”

      про стягнення 2 600,00 грн.

        Суддя     Гарник Л.Л.      

        Секретар судового засідання Рябошапка О.М.

          Представники:

        Рожкова Ю.О. –прокурор відділу;

від позивача: Молокова С.А., на підставі довіреності;

від відповідача представник не з'явився.

  Суть спору: заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі якої є Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовною заявою до відповідача - ПМП „Содружество”, про стягнення 2 600,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу робочих місць для інвалідів.

Представник позивача і прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримали.

Відповідач у засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав.

Заслухавши пояснення прокурора й представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Згідно поданого до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік                              ПМП „Содружество” передбачило 12 робочих місць для штатних працівників та жодного робочого місця для штатних працівників інвалідів, створюваних відповідно 4-відсотковому нормативу.

Згідно змісту заявлених позовних вимог Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ставить питання про стягнення в судовому порядку з     ПМП „Содружество” 2 600,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу робочих місць для інвалідів.

Розглянувши викладені позивачем доводи, господарський суд дійшов висновку про те, що останні заслуговують на увагу з наступних підстав.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції Закону України від 5 липня 2001 року № 2606-ІІІ  (далі - Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.

Відповідно до ст. 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захист  інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. №1767, - штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій у встановлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Згідно наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та  працевлаштування інвалідів по формі 10-1 (річна) за 2005 р. середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2005 р. складала 12 осіб,                                               а відтак, кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог ст. 19 зазначеного Закону, повинна становити –1 робоче місце.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника, що працював у відповідача у 2005 році, визначається діленням сум, нарахованих із фонду  оплати праці штатних працівників на середньооблікову численність штатних працівників та відповідно складає 2 600,00 грн.

Фактично на підприємстві відповідача в 2005 році не було створено одне  робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Положеннями ст. 18 Закону встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України. Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 03.05.1995р. № 314. із змінами і доповненнями (далі - Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок ,відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином,  на підприємства у тому числі  покладається обов'язок створення за власні кошти у межах доведеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (п. 14 Положення). При цьому, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів,                                і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. З Положення).

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку  суду проте, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону.

Таким чином, у відповідності з  викладеним положенням названого Закону, судом встановлено, що у  2005 році відповідач повинний був створити одне робоче місце для інвалідів, в той час як фактично ним не було створено жодного.

Витребувані ухвалою господарського суду докази створення  в натурі робочих місць для інвалідів, докази повідомлення про це органи працевлаштування інвалідів, та у випадку, якщо названі органи були повідомлені, докази того, що інваліди направлялися для працевлаштування відповідач не надав.

Доказів того, що в колективному договорі на 2005 рік відповідачем були  враховані заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в матеріалах справи не міститься та суду не надані.

Відповідно до ст. 18 Закону направленню для працевлаштування інвалідів на підприємство передує обов'язок підприємства, встановлений п. 5. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, щодо визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів, розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів із включенням їх до колективного договору та створення кількості робочих місць для інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом, а також інформування цих органів про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, чого відповідачем зроблено не було.

Отже, саме з вини відповідача, яка виникла у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків, відповідні органи не мали можливості направити інвалідів для працевлаштування, створити відповідні комісії з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів та їх займання останніми, а тому відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві штрафні санкції за нестворення в 2005 році  одного робочого місця для працевлаштування інвалідів в сумі 2 600,00 грн.

Предметом позовних вимог в силу ст. 6 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727 у даному випадку є застосування штрафних санкцій за невиконання вимог чинного законодавства України, що підлягають стягненню з усіх підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання,        де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим                    ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Так, відповідно до вимог код рядка  01 звіту відповідача про зайнятість та  працевлаштування інвалідів по формі 10-1 (річна) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу визначається відповідно доп.п.3.3.1-3.3.3. Інструкції із статистики  чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995р. № 171 та зареєстрованої в Мінюсті України від 07.08.1995р. за № 287/823.

Відповідно до п.п.3.3.3 зазначеної Інструкції середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньо облікової  чисельності штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця  включно та діленням одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

На підставі вищевикладеного, керуючись п. 2 ст. 121 Конституції України,                   ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п.п. 3, 5, 10, 14  Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,  суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 2 600,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу робочих місць для інвалідів обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Керуючись статями 158-164 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

          1.  Позов задовольнити.         

2. Стягнути з ПМП „Содружество” /адреса: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Франко, 65, р/р 26004301510071 в Б-Дністровському відділенні „Промінвестбанку”, МФО 328458, ід. код 19215542/

               на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів /65107, м. Одеса, вул. Канатна, б.83, УДК в Одеській області, одержувач Біляївське РВДК МФО 828011, р/р 31212230600111, код 23214732, код 50070000/

               2 600,00 грн.  /дві  тисячі шістсот грн. 00 коп./ штрафу.

              Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

                 Постанова суду може бути оскаржена в порядку, передбаченому                                       ст. 186 КАС України.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили.

Суддя                                                                                 ###### #.#.