Рішення

від 12.11.2013 по справі 910/19373/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19373/13 12.11.13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тауер Дівелопмент"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛБУМ ТРЕЙД СЕРВІС"

Про стягнення 170 082, 75 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Заворотинська А. С. (дов. б/н від 31.10.2013 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тауер Дівелопмент" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛБУМ ТРЕЙД СЕРВІС" (далі по тексту - відповідач) стягнення 170 082, 75 грн. передплати за договором поставки № 91-210/3-М від 19.04.2013 року, також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 91-210/3-М від 19.04.2013 року в частині поставки обладнання в строк обумовлений в договорі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/19373/13, розгляд справи призначено на 12.11.2013 року.

В судове засідання 12.11.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник позивача на вимогу ухвали суду надано оригінали документів для огляду в судовому засіданні (електронний вигляд), клопотання про доручення документів до матеріалів справи, додаткові матеріали по справі, надав усні пояснення по суті справи в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Разом з позовною заявою позивачем подано суду заяву про забезпечення позову від 30.09.2013 року, відповідно до якої позивач просить суд забезпечити позов ТОВ "Тауер Дівелопмент" до ТОВ "ВЕЛБУМ ТРЕЙД СЕРВІС" про стягнення коштів у розмірі 170082, 75 грн. шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать ТОВ "ВЕЛБУМ ТРЕЙД СЕРВІС" та знаходяться на р/р 26006063000420 у Київському регіональному відділенні АТ «Фінростбанк», МФО 328599.

Подана позивачем заява мотивована відмовою відповідача добровільно повернути отримані за договором кошти.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до а. 2 п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 зазначеної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Як вже зазначалось, заява про забезпечення позову обґрунтована відмовою відповідача добровільно повернути отримані ним за договором поставки № 91-210/3-М від 19.04.2013 року кошти, що не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, оскільки подана заява не підтверджена достатніми та обгрунтованими доказами щодо неможливості виконання рішення господарського суду.

Заявником не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів позивачів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивачів, пов`язаними з невжиттям заходів до забезпечення позову.

За викладених обставин, у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову. Витрати по оплаті судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Коперника , 27.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2013 року між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір поставки № 91-210/3-м (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених договором, передати у власність покупця товар, вказаний в додатках (специфікаціях) (в подальшому іменується «товар»), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити вказаний товар.

Згідно п. 1.2. договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, який підлягає поставці по даному договору, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), строки поставки, ціна, визначаються в додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частинами договору.

Відповідно п. 3.1. договору, розрахунки за проданий товар здійснюються в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець здійснює розрахунок за товар наступним чином: 50 % передплати на розрахунковий рахунок постачальника, 50 % - по факту поставки на об'єкт (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору, сторони погодили, що строки поставки товару вказуються в додатках (специфікаціях). Вартість доставки товару та складання його на об'єкті покупця входить в загальну вартість договору.

Місцем передачі та прийому товару сторони визначили пунктом 3.5. договору склад в м. Дніпропетровськ, вул. Лісопильна, 3 (умови поставки - DDP, м. Дніпропетровськ, у відповідності до базисних умов «ІНКОТЕРМС 2010»).

За пунктом 5.1. договору постачальник, зокрема, зобов'язаний передати покупцю товар в стані, який відповідає умовам договору та в строки встановлені договором. За пунктом 5.2. договору покупець, зокрема, зобов'язаний оплатити товар в розмірі і в строки, встановлені договором.

В додатку № 1 до договору сторони погодили поставку товару на загальну суму 340 165, 53 грн. та строк поставки товару - 16.05.2013 року.

22 квітня 2013 року відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № СФ - 0016180 на загальну суму 340 165, 51 грн. із позначенням що до оплати належить 170 082, 75 грн.

23 квітня 2013 року позивач оплатив на рахунок відповідача, відповідно рахунку № СФ - 0016180 від 22.04.2013 року 170 082, 75 грн., що підтверджується матеріалами справи.

За твердженням позивача, в строк обумовлений договором поставка товару обумовленого договором здійснена відповідачем не була, в зв'язку з чим 22.05.2013 року позивач направив відповідачу рекомендованим відправленням Лист Вих. № 16/05 від 16.05.2013 року, відповідно до якого позивач повідомив відповідача про відмову від зобов'язань визначених договором та просив негайно повернути перераховані за договором кошти у розмірі 170 082, 75 грн.

Відповідно тверджень, викладених позивачем в позовній заяві, відповіді на вищезазначений лист від відповідача він не отримав, і грошові кошти у розмірі 170 082, 75 грн. на розрахунковий рахунок позивача відповідачем повернуті не були.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки № 91-210/3-м від 19.04.2013 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору здійснено відповідачу передплату за поставку товару на суму 170 082, 75 грн. згідно договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 5652 від 23.04.2013 року.

При цьому, оплачений товар за договором поставлений не був, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження поставки товару відповідачем суду не надано, викладеного в позовній заяві не спростовано. Строк повернення попередньої оплати за товар, встановлений листом від 16.05.2013 року є таким, що настав у відповідності до ст. 530 ЦК України, а тому позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати за договором у розмірі 170 082, 75 грн., на яку не було здійснено поставку товару, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити.

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛБУМ ТРЕЙД СЕРВІС" (04116, м. Київ, вул. Коперніка, буд. 27; код ЄДРПОУ 38463514; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тауер Дівелопмент" (49027, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, буд. 35-Б, корпус 2; код ЄДРПОУ 34823313) 170 082 (сто сімдесят тисяч вісімдесят дві) грн. 75 коп. попередньої оплати, 3 401 (три тисячі чотириста одну) грн. 66 коп. витрат по оплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013 р.

Суддя Г.П. Бондаренко