Рішення

від 12.11.2013 по справі 910/18999/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18999/13 12.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак»

про стягнення 37287, 48 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко Г.П. (довіреність б/н від 24.09.2013 року);

від відповідача: не з'явились;

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Профіпартс" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» (далі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 37 287, 48 грн. за договором постачання № Р - 424 від 27.04.2011 р., з яких 23 709, 42 грн. основного боргу, 13 578, 06 грн. штрафних санкцій (1 428,55 грн. пеня, 294, 80 грн. 3% річних, 11 854, 71 грн. штраф), а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18999/13, розгляд справи призначено на 12.11.2013 року.

06.11.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог. В поданій заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 23 709, 42 грн. основного боргу, 2 332,11 грн. пені, 503, 32 грн. 3% річних, 11 854, 71 грн. штрафу.

11.11.2013 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2013 року.

В судове засідання 12.11.2013 року з'явився представник позивача.

Розглянувши заяву про збільшення позовних вимог, суд дійшов висновку про її прийняття в порядку ст. 22 ГПК України, в подальшому позовні вимоги розглядаються з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, які полягають у збільшенні розміру пені та 3% відсотків річних, які нараховуються на довший, ніж зазначено в позовній заяві, період.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.11.2013р. наявний у матеріалах справи).

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2011 року між сторонами був укладений договір постачання № Р - 424 (далі за текстом - договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу товар, а відповідач - прийняти товар та оплатити на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.1. договору позивач зобов'язується поставити товар за замовленням відповідача окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, що погоджується сторонами договору в накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 1.3. договору загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії договору.

Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін за договором та діє до 31 грудня 2011 року (п. 2.1 договору), але не раніше виконання сторонами за договором всіх взаємних зобов'язань і проведення остаточних розрахунків між ними (п. 2.3 договору).

Згідно п. 4.1. договору ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами договору в видатковій накладній на момент постачання партії товару.

Відповідно до п. 5.1.3. договору при проведенні поставки з оплатою «за фактом отримання товару» відповідач повинен сплатити суму ціни товару протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту прийняття зазначеної партії товару.

Відповідно до п. 10.3. договору при простроченні оплати товару відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення платежу, а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням.

Згідно п. 10.6. договору при простроченні оплати більше одного місяця, позивач має право, крім стягнення передбачених п. 10.3. суми боргу та пені, додатково стягнути з відповідача штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.

Як встановлено судом, на виконання умов договору поставки № Р - 424 від 27.04.2011 р. позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 666 637, 11 грн., перелік накладних за договором викладено в розрахунку ціни позову (містяться в матеріалах справи).

Разом з тим, відповідач здійснив оплату отриманого ним товару за договором поставки № Р - 424 від 27.04.2011 р. лише частково, на загальну суму 611 629, 29 грн. про що позивач зазначає у свої позовній заяві. Крім того, відповідачем було повернуто товар на суму 31 298, 30 грн. за накладними на повернення товару: № ВП-0000010 від 27.01.2012р., № ВП-0000019 від 01.03.2012р., № ВП-0000021 від 12.03.2012р., № ВП-0000057 від 17.08.2012р., № ВП-0000060 від 30.08.2012р., № ВП-0000072 від 21.09.2012р., № ВП-0000074 від 05.10.2012, № ВП-0000008 від 05.02.2013, № ВП-0000012 від 12.03.2012, № ВП-0000013 від 12.03.2012, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи, що відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 611 629, 29 грн. та повернув товар позивачу на суму 31 298, 30 грн., станом на 06.11.2013 року його заборгованість перед позивачем за поставлений товар становить 23 709, 42 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Також, згідно заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 2 332, 11 грн., нараховану на суму заборгованості за договором, 503, 32 грн. 3 % річних за період з 15.03.2013 року по 30.11.2013 року та штраф у розмірі 50 % (11 854, 71 грн.) від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

14.08.2013р. на адресу ТОВ «Люкс Автотрак» позивачем було направлено претензію з вимогою оплатити виниклу заборгованість з доданим розрахунком суми претензії з метою досудового врегулювання спору відповідно до Розділу ІІ ГПК України. Відповідачем претензія залишена без задоволення, доказів на підтвердження сплати суми боргу на користь ТОВ «Профіпартс» не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки № Р - 424 від 27.04.2011 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 666 637, 11 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму на суму 611 629, 29 грн. та повернутий позивачу на суму 31 298, 30 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 23 709, 42 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 23 709, 42 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 23 709, 42 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 5.1.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 23 709, 42 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 2332, 11 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 10.3. договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Матеріали справи містять розрахунок суми пені доданий до позовної заяви та розрахунок пені (донарахований) доданий до заяви про збільшення розміру позовних вимог згідно п. 10.3. договору. При перевірці розрахунку пені позивача судом встановлено, що сума пені нарахована невірно, оскільки позивачем невірно визначені періоди нарахування.

Відповідно до п. 10.3 договору нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням. Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не оплатив частину поставленого товару, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені за весь період прострочення, від дати виникнення заборгованості за договором по дату винесення судом рішення по справі, а саме: за період з 15.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №8627 від 12.03.2013, за період з 17.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №8944 від 14.03.2013, за період з 17.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №8945 від 14.03.2013, за період з 18.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9079 від 15.03.2013, за період з 18.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9118 від 15.03.2013, за період з 18.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9142 від 15.03.2013, за період з 19.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9205 від 16.03.2013, за період з 19.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9209 від 16.03.2013, за період з 21.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9265 від 18.03.2013, за період з 22.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9505 від 19.03.2013.

Таким чином, за перевіреним судом розрахунком, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 2 180, 12 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 503, 32 грн. 3% річних, нарахованих на суму боргу, згідно розрахунку суми 3% річних нарахованих на суму боргу доданого до позовної заяви та розрахунок суми 3% річних (донарахований) доданого до заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку. При перевірці розрахунку 3% річних позивача судом встановлено, що сума 3% річних нарахована невірно, оскільки позивачем невірно визначені періоди нарахування.

Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не оплатив частину поставленого товару, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних за весь період прострочення, від дати виникнення заборгованості за договором по дату винесення судом рішення по справі, а саме: з 15.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №8627 від 12.03.2013, за період з 17.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №8944 від 14.03.2013, за період з 17.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №8945 від 14.03.2013, за період з 18.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9079 від 15.03.2013, за період з 18.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9118 від 15.03.2013, за період з 18.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9142 від 15.03.2013, за період з 19.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9205 від 16.03.2013, за період з 19.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9209 від 16.03.2013, за період з 21.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9265 від 18.03.2013, за період з 22.03.2013р. по 12.11.2013р. за видатковою накладною №9505 від 19.03.2013.

Таким чином, за перевіреним судом розрахунком, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних в розмірі 468, 26 грн.

Відповідно до п. 10.6. при простроченні оплати більше одного місяця, позивач має право, крім стягнення передбачених п. 10.3 суми боргу та пені, додатково стягнути з відповідача штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У відповідності до п. 66 Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, яке затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888 (далі по тексту - Положення), за безпідставну відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю чи частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від уплати якої він відмовився чи ухилився.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР"№1545-ХІІ від 12.09.1991р. встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст. 1 розділу XV Конституції). У зв'язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" застосувати нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України.

З огляду на вищевикладене та на те, що розмір штрафу за несвоєчасну оплату поставленого товару встановлено законодавством, а саме п. 66 Положення, враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд задовольняє вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5% за прострочення оплати товару, що становить 1 185, 47 грн. (23 709, 42 * 5 %).

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Автотрак» (03148, м. Київ, вул. Пшенична, 9; код ЄДРПОУ 34187636; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» (04073, м. Київ, вул. Скляренка, 1; код ЄДРПОУ 36698083) 23 709 (двадцять три тисячі сімсот дев'ять) грн. 42 коп. основної заборгованості, 2 180 (дві тисячі сто вісімдесят) грн. 12 коп. пені, 468 (чотириста шістдесят вісім) грн. 26 коп. 3 % річних, 1 185 (одну тисячу сто вісімдесят п'ять) грн. 47 коп. штрафу та 1 270 (одну тисячу двісті сімдесят) грн. 89 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко