Постанова

від 29.10.2013 по справі 804/8010/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2013 р. Справа № 804/8010/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій Ю.Г. за участю: представника позивача представника відповідача Шестіріков В.В. Гребенюк О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА-СТРОЙ" до Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА-СТРОЙ" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення адміністративного позову, просить:

визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, які полягають у викладенні Відповідачем в акті перевірки №2147/224/36839435 від 14.12.2012 року висновків про порушення ТОВ «АКВА-СТРОЙ» ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Аква-Строй» з контрагентом постачальником та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб та про порушення ТОВ «АКВА-СТРОЙ» п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України;

зобов'язати Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області утриматися від проведення дій викладених у п.3 розділу 4 «Висновок» Акту № 2147/224/36839435 від 14 грудня 2012 року;

зобов'язати Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області вилучити з автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України, інформацію про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «АКВА-СТРОЙ» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з платником податків ПП «РТО» (код ЄДРПОУ 37004613) за квітень 2011 року, оформленої Акту № 2147/224/36839435 від 14 грудня 2012 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА-СТРОЙ" в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ПП «РТО» за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 14.12.2012 року №2147/224/36839435. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому дії по формуванню вказаних висновків є протиправними. Крім того, позивач зазначає, що за результатами перевірки проведено коригування показників податкової звітності позивача з відповідними підприємствами, що також є протиправним.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволені позовних вимог відмовити.

В подальшому первинного відповідача замінено на Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА-СТРОЙ" в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ПП «РТО» за квітень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення:

ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «АКВА-СТРОЙ» при придбанні та наступному продажу товарів, «нереальність» проведення господарських операцій між ТОВ «АКВА-СТРОЙ» з контрагентом постачальником та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб;

п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

За результатами перевірки складено Акт від 14.12.2012 року №2147/224/36839435.

Крім того, згідно витягу з автоматизованої системи співставлення, наданої відповідачем, встановлено проведення коригування податкових зобов'язань податковим органом відносно позивача та ПП «РТО».

Згідно матеріалів справи між ТОВ «АКВА-СТРОЙ» (Покупець) та ПП «РТО» (Продавець) укладено договір поставки №150411 від 15.04.2011р. де Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товарно-матеріальні цінності, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його, найменування товару, одиниці виміру та ціна зазначаються в рахунках, видаткових накладних. Загальна сума за цим договором складає 600000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 100000,00 грн. Оплата за товар по даному договору проводиться шляхом зарахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця у розмірі вартості товару, згідно з наданим рахунком.

На виконання умов договору ТОВ «Аква - Строй» отримано товар на підставі наступних документів:

видаткова накладна №209 від 19.04.2011 року, №177 від 15.04.2011 року;

податкова накладна №209 від 19.04.2011 року, №177 від 15.04.2011 року.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводились у безготівковій формі згідно платіжних доручень №51 від 18.04.2011 року, №65 від 27.04.2011 року.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби при перевірці використано інформацію з акту позапланової невиїзної документальної перевірки ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська ПП "РТО" (код ЄДРПОУ 37004613) за №2357/23-307/37004613 від 23.08.2011 р. з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2011 року, яким встановлено порушення ПП "РТО" ч.1 ст. 203, ст. 215, ст. 228, 662, 655, 656, 901, 902 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «РТО» з постачальниками та покупцями товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп. «а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 186.1 ст.186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" нього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних пін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми додатку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів щодо фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Крім того, система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 № 266 (далі - Порядок).

Як випливає зі змісту підпункту 2.10.3 пункт 2.10 Порядку, співставлення даних податкової звітності з ПДВ з інформацією з інших джерел, а саме інформації кол. 2 розділу II Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, кол. 3 Розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість з даними Реєстру платників ПДВ здійснюється у складі автоматизованого контролю.

Відповідно до пункту 2.14 Порядку інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, у розрізі контрагентів підлягає співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України з метою виявлення платників ПДВ, якими занижено суму податкових зобов'язань або завищено суму податкового кредиту.

Пунктом 2.21 Порядку передбачено, що підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в описовій частині акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС "Аудит". По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 4.16 Порядку якщо платником ПДВ (постачальником) до податкових зобов'язань включено суму ПДВ меншу, ніж контрагентом (отримувачем) до податкового кредиту, працівники підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (постачальник), та органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (отримувач), відповідно до пункту 3 статті 11, пункту 3 статті 111 Закону № 509 звертаються в письмовій формі до таких платників ПДВ щодо одержання пояснень та їх документальних підтверджень (перелік документів, що затребується у платника ПДВ, передбачений пунктом 4.2 Порядку) з метою встановлення причин розбіжностей даних, що містяться у поданій ними податковій звітності з податку на додану вартість, виявлених під час камеральної перевірки, та/або за результатами автоматизованого співставлення.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що сама по собі здійснена ДПІ податкова кваліфікація операцій за відсутності відмінності між задекларованими показниками податкової звітності контрагентів не може слугувати підставою для внесення змін до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Висновок щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку як підстави для внесення змін до вказаної бази даних може бути зроблений податковим органом після визначення платникові податкових зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку.

Слід також наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази визначення позивачеві податкових зобов'язань за наслідками проведення перевірки та узгодження таких зобов'язань в установленому порядку, суд приходить до висновку про незаконність відображення у системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України даних, зафіксованих в акті перевірки.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині зобов'язання Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області вилучити з автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України, інформацію про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "АКВА-СТРОЙ" в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з платником податків ПП "РТО" (код ЄДРПОУ 37004613) за квітень 2011 року, оформленої Актом № 2147/224/36839435 від 14 грудня 2012 року, і поновити в ній дані, що містяться в наданих позивачем податкових звітах за квітень 2011 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, які полягають у викладенні Відповідачем в акті перевірки №2147/224/36839435 від 14.12.2012 року висновків про порушення ТОВ «АКВА-СТРОЙ» ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Аква-Строй» з контрагентом постачальником та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб та про порушення ТОВ «АКВА-СТРОЙ» п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України та зобов'язання Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області утриматися від проведення дій викладених у п.3 розділу 4 «Висновок» Акту № 2147/224/36839435 від 14 грудня 2012 року суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод (стаття 2, пункт 1 частини другої статті 17 КАС).

Крім того, згідно п.3 р.І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З наведених процесуальних норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. В контексті наведених приписів КАС підставою для звернення особи за до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов'язку.

А тому дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Втім дії податкового органу з проведення перевірки не відповідають наведеним ознакам, оскільки являють собою лише службову діяльність працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому, саме по собі проведення перевірки не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав у сфері публічних правовідносин.

Чинним процесуальним законодавством також не передбачено можливості подання позову про спонукання суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення дій у майбутньому, що виключає можливість розгляду в судовому порядку і позовної вимоги відносно зобов'язання відповідача утриматись від використання зазначеного акту перевірки.

Крім того, висновки акту перевірки не створюють будь-яких перешкод для діяльності платника податків, а є особистою думкою посадових осіб податкового органу, що проводять перевірку, відносно поведінки платника податків.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суд закриває провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, які полягають у викладенні Відповідачем в акті перевірки №2147/224/36839435 від 14.12.2012 року висновків про порушення ТОВ «АКВА-СТРОЙ» ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Аква-Строй» з контрагентом постачальником та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб та про порушення ТОВ «АКВА-СТРОЙ» п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України та зобов'язання Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області утриматися від проведення дій викладених у п.3 розділу 4 «Висновок» Акту № 2147/224/36839435 від 14 грудня 2012 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області вилучити з автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України, інформацію про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "АКВА-СТРОЙ" в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з платником податків ПП "РТО" (код ЄДРПОУ 37004613) за квітень 2011 року, оформленої Актом № 2147/224/36839435 від 14 грудня 2012 року, і поновити в ній дані, що містяться наданих позивачем податкових звітах за квітень 2011 року.

Щодо решти позовних вимог провадження в справі закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 34,41 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 04 листопада 2013 року

Суддя О.В. Єфанова