Постанова

від 18.11.2013 по справі 801/7908/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/7908/13-а

18.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Антонова М.О.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Строй"- Борецька Ольга Геннадіївна, довіреність № б/н від 09.08.13

представник відповідача, Сімферопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим- не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши адміністративну справу № 801/7908/13-а за апеляційною скаргою Сімферопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С.) від 24.09.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Строй" (вул. Нижньогірська, 71, місто Білогірськ, Автономна Республіка Крим,97600)

до Сімферопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Белова, 2-а, селище Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Сімферопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 08.08.2013 №0001712201, стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Строй" судовий збір у розмірі 2408,70 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання і рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Не погодившись з даним рішенням суду, Сімферопольська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд-Строй" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2013 №0001712201

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу стосовно відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем в складі ціни за товари, отримані від "Реал Плюс", у зв'язку із встановленням під час проведення перевірки, що угоди з таким постачальником є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 264173,75 грн., прийнято по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені в результаті проведеної відповідачем перевірки. Суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо відсутності права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість з підстав встановлення нікчемності господарських операцій позивача з контрагентом, за результатом яких сформований податковий кредит з податку на додану вартість. Господарські операції фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 08.08.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001712201 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 264173,75 грн., у тому числі за основним платежем - 211339,00 грн. та за штрафними санкціями - 52834,75 грн.

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 31.07.2013 №240/22.1-341/38394169 позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за квітень 2013 року по фінансово-господарським операціям з фірмою "Реал Плюс".

Перевіркою встановлені порушення позивачем: частин першої, п'ятої статті 203, статті 215, частини першої статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених позивачем з фірмою "Реал-Плюс"; підпунктів 14.1.185, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, підпункту 187.1а статті 187, пунктів 201.14, 201.15 статті 201, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума податкових зобов'язань по податку на додану вартість за квітень 2013 року у сумі 211339,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що підставою для висновку податкового органу про відсутність у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем в складі ціни за товари, отримані від "Реал Плюс" є його формування за рахунок угод з контрагентом, господарська діяльність якого, на думку податкового органу, має ознаки нікчемності.

Із такими висновками відповідача не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.04.2013 між позивачем (покупець) та фірмою "Реал Плюс" (продавець) укладений договір купівлі-продажу за №16 відповідно до умов якого, продавець передає, а покупець приймає і оплачує на умовах і в порядку, визначених цим договором товар (будівельні матеріали), перелік якого, ціна і кількість обумовлено накладними.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на підтвердження проведення господарських операцій платнику податків видані відповідні видаткові та податкові накладні, в яких зазначено найменування та відповідні банківські реквізити постачальника, існує посилання на договір на підставі якого проводиться поставка, порядковий номер накладної та дата її виписки, найменування товару, одиниця виміру, кількість товару, ціна, сума, податок на додану вартість, вартість з урахуванням податку на додану вартість, підпис особи та печатка постачальника, підпис особи з вказівкою на довіреність - замовника.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що оплата товару підтверджується відповідними платіжними дорученнями, зберігання будівельних матеріалів здійснювалось в орендованих приміщеннях-складах, про що свідчать наступні укладені договори оренди: 22.10.2012 між позивачем (орендатор) та Білогірським спортивно-технічним клубом Товариства сприяння оборони України (орендодавець) на оренду нежитлового приміщення №4 загальною площею 18,0 кв.м., яке розташоване за адресою місто Білогірськ, вул.Нижньогірська, будинок 71, з метою використання його в якості розміщення складу (розміщення придбаного товару на складі для подальшої реалізації); та 01.02.2013 за №0213/4 між позивачем (орендатор) та Приватним підприємством "Торгово-промислове підприємство "Крим" (орендодавець) на оренду нежитлового приміщення загальною площею 200,00 кв.м., яке розташоване за адресою: Сімферопольський район, с. Строганівка, вул. Лесхозна, 3а, з метою використання його в якості розміщення складу (розміщення придбаного товару на складі для подальшої реалізації).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

До того ж, придбані позивачем товари у фірми "Реал Плюс" були реалізовані в процесі здійснення власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: для виконання робіт по виконанню аварійно-відновлювальних робот на ділянці водоводу "Феодосія-Судак" № 1 в районі с. Ближнє від кладовища до дороги протяжністю 500м., що підтверджується договором підряду від 18.03.2013 за №10, який був укладений між Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" та позивачем. Слід зазначити, що на виконання вищевказаного договору в матеріалах справи є довідки про вартість виконаних будівельних робот/витрат за липень 2013 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2013 року та підсумкова відомість ресурсів.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи, створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору від 01.04.2013 за №16, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, відповідачем не було надано доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, зокрема, доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочинів недійсними, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що договір безпосередньо між позивачем та його контрагентом має ознаки фіктивності; висновок податкової інспекції щодо фіктивності цього договіру ніяким чином не підтверджений, а тому нарахування позивачу податкових зобов'язань згідно зі спірним податковим повідомленням- рішенням- безпідставне.

Оцінюючи дії Сімферопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судова колегія вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави щодо прийняття відносно позивача оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено про стягнення судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 у справі № 801/7908/13-а змінити.

Викласти пункт 3 резолютивної частини у наступній редакції:

"3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Строй" (ЄДРПОУ 38394169; адреса місцезнаходження: вул. Нижньогірська, буд.71, місто Білогірськ, Білогірський район, Автономна Республіка Крим, 97600) судовий збір у розмірі 2408,70 грн."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 у справі № 801/7908/13-а залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 21 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко