Рішення

від 18.11.2013 по справі 913/2743/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

18 листопада 2013 року Справа № 913/2743/13

Провадження № 15/913/2743/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФС-Транс", м.Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станік", м.Лутугино Луганської області

про стягнення 152227 грн. 45 коп.

Суддя Смола С.В.

Секретар судового засідання Данилкіна Н.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Чех С.М. - представник, довіреність № 51 від 25.10.2013;

від відповідача : Пантюхіна С.О. - юрисконсульт, довіреність № 72 від 16.10.2013.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФС-Транс" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станік" про стягнення заборгованості за договором № ДГ-2103/1 від 21.03.2012 у сумі 177045 грн. 38 коп., 3% річних у сумі 4452 грн. 81 коп., пені в сумі 21430 грн. 40 коп., штрафу в сумі 8852 грн. 27 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.10.2013 розгляд справи призначений на 28.10.2013.

Відповідач відзивом № 81 від 28.10.2013 вимоги позову визнав частково та зазначив, що платіжним дорученням № 1 від 10.04.2013 перерахував відповідачу в рахунок погашення заборгованості за спірним договором грошові кошти в сумі 50000 грн. 00 коп., а тому заборгованість складає 127045 грн. 38 коп.; що пеня нарахована позивачем в порушення приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та навів свій розрахунок пені, штрафу та 3% річних. Також відповідач посилається на складне фінансове становище та на відсутність ринку збуту кам'яного вугілля марки АРШ 00-200 і просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.10.2013 було оголошено перерву до 11.11.2013.

Позивач запереченням на відзив б/н від 11.11.2013 просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № ДГ-2103/1 від 21.03.2012 у сумі 177045 грн. 38 коп., 3% річних у сумі 5049 грн. 43 коп., пеню в сумі 13205 грн. 84 коп., штраф у сумі 8852 грн. 27 коп.

Заявою б/н від 11.11.2013 про уточнення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № ДГ-2103/1 від 21.03.2012 у сумі 177045 грн. 38 коп., 3% річних у сумі 5049 грн. 43 коп., пеню в сумі 13205 грн. 84 коп., штраф у сумі 8852 грн. 27 коп.

Відповідно до п.п.3.11 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування судами першої інстанції" ГПК , зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Суд, дослідивши зміст вказаної заяви, дійшов висновку, що позивач фактично зменшив розмір позовних вимог, а саме зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені з 21430 грн. 40 коп. до 13205 грн. 84 коп. та збільшив в частині стягнення 3% річних з 4452 грн. 81 коп. до 5049 грн. 43 коп., та відповідно до приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України суд приймає вказану заяву про уточнення позовних вимог як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.11.2013 було оголошено перерву до 18.11.2013.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.11.2013 позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 127045 грн. 38 коп., пеню в сумі 12168 грн. 04 коп., 3% річних у сумі 4161 грн. 76 коп., штраф у сумі 8852 грн. 27 коп.

Враховуючи приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України судом вказана заява приймається до розгляду.

Запереченням б/н від 18.11.2013 відповідач заперечив проти збільшення позивачем позовних вимог у частині стягнення 3% річних та пені за період з 30.11.2013 по 11.11.2013, посилаючись на те, що позивачем не тільки не дотримано досудовий порядок врегулювання спору, що передбачений законом і договором, але й збільшено позовні вимоги поза умов дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотанням б/н від 18.11.2013 відповідач просив суд розстрочити виконання рішення на 6 місяців.

Заявою б/н від 18.11.2013 позивач просив суд розстрочити виконання рішення на 6 місяців.

У судовому засіданні 18.11.2013 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФС-Транс" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Станік" (покупець, відповідач) 21.03.2012 був укладений договір № ДГ-2103/1, за умовами якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти, кількість, номенклатура, ціна вказані в рахунках на передплату. Продавець зобов'язався у випадках, передбачених цим договором, надавати покупцю послуги з автомобільного перевезення партії товару, вартість яких визначається в рахунках на передплату, а покупець зобов'язався оплатити надані продавцем послуги (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору вартість партії товару і вартість послуг, які надаються, вказуються в рахунках на передплату, виставлених продавцем на підставі заявок покупця.

Поставка партії товару здійснюється шляхом його передачі в ємностях автоцистерн (бензовозів) покупця, продавця або перевізника (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору ціна товару, що поставляється, і вартість послуг узгоджуються сторонами для кожної партії товару шляхом виписки продавцем рахунку на передплату і здійсненням покупцем передплати по даному рахунку в межах строку дії рахунку на передплату. Строк дії рахунку на передплату (строк оплати партії товару) - вказуються в рахунках на передплату.

За письмовим зверненням покупця, продавець може здійснити відпуск товару покупцю з відстрочкою платежу на строк, вказаний покупцем у зверненні (п.5.3 договору).

В п.6.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості партії товару (п.5.3 договору) продавець вправі пред'явити, а покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки від суми заборгованості і штраф у розмірі 5% вартості відпущеної партії товару.

На виконання вказаних умов договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № РН-0000161 від 28.112012 та № РН-0000164 від 29.11.2012 на загальну суму 177045 грн. 38 коп.

Відповідач отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у сумі 127045 грн. 38 коп. (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.11.2013), за стягнення якої позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір № ДГ-2103/1 від 21.03.2012 є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи, в т.ч. видатковими накладними № РН-0000161 від 28.112012 (а.с.11) та № РН-0000164 від 29.11.2012 (а.с.12), довіреністю № 52 від 28.11.2012, та відповідачем не оспорюється, тому позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором № ДГ-2103/1 від 21.03.2012 у сумі 127045 грн. 38 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю ( з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.11.2013).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки, як зазначив позивач, і це не оспорено відповідачем, останній своєчасно оплату товару не здійснив, тобто має місце неналежне виконання зобов'язань за спірним договором відповідачем.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.6.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості партії товару (п.5.3 договору) продавець вправі пред'явити, а покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки від суми заборгованості і штраф у розмірі 5% вартості відпущеної партії товару.

Відповідно до преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що враховано позивачем при здійсненні ним розрахунку пені.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період з 30.11.2012 по 30.05.2013 у сумі 12168 грн. 04 коп. та штрафу в розмірі 5% у сумі 8852 грн. 27 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Судом були перевірені вказані розрахунки пені та штрафу (а.с.77) та встановлено, що при розрахунку пені за період прострочення з 30.11.2012 по 09.04.2013 позивачем зазначено розмір пені з суми заборгованості 177045 грн. 38 коп. - 9505 грн. 31 коп., в той час як розмір пені становить 9531 грн. 35 коп., але оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і від сторін не надходило клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд приймає вказаний розрахунок як належний. Крім того, позивач скористався своїм правом та за період з 10.04.2013 по 30.05.2013 нарахував пеню із суми заборгованості 127045 грн. 38 коп.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 30.11.2012 по 11.11.2013 у сумі 4161 грн. 76 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.77) зроблений відповідно до діючого законодавства, з урахуванням умов договору № ДГ-2103/1 від 21.03.2012 та даних первинних документів.

Відносно доводів відповідача щодо неможливості збільшення позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних, у зв'язку із збільшенням періоду нарахування, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до п.п.3.17.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування судами першої інстанції" відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу), крім позовів, пов'язаних з перевезеннями, що здійснюються на підставі угод про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (СМГС) та міжнародне залізничне перевезення (КОТІФ).

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню повністю (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.11.2013).

Відносно клопотання відповідача б/н від 18.11.2013 про розстрочення виконання рішення строком на шість місяців згідно графіка суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає перелік обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини за правилами ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Заявою б/н від 18.11.2013 позивач просив суд розстрочити виконання судового рішення (а.с.93).

Враховуючи доводи відповідача, викладені у клопотанні про розстрочення рішення, а саме спад реалізації вугільної продукції внаслідок великої кількості пропозицій й низької ціни, наявності зобов'язань зі сплати заробітної плати працівникам та сплати податків, виконанням відповідачем обов'язків поручителя за іншими договорами, суд вважає можливим задовольнити клопотання сторін та розстрочити виконання рішення строком на шість місяців.

Судовий збір з розглянутих позовних вимог у сумі 3044 грн. 55 коп. покладається на відповідача (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.11.2013), згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.7 ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету. Водночас в абзаці 3 підпункту 5.2 пункту 5 пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказано, що про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розмір судового збору, сплачений позивачем у відсотковому співвідношенні до ціни позову, становить 4235 грн. 62 коп., але у зв'язку з фактичним зменшенням розміру позовних вимог на 59553 грн. 41 коп. сума судового збору зменшується пропорційно сумі позову з урахуванням вказаної заяви. Тобто, на даний час існує переплата судового збору в розмірі 1191 грн. 07 коп., яка підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

З огляду на вищевикладене, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1191 грн. 07 коп., у зв'язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог, перерахований за квитанцією №3253.23.1 від 04.10.2013, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФС-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станік" задовольнити повністю .

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станік", кв.40 років Перемоги, б.1, офіс 3, м.Лутугине Луганської області, ідентифікаційний код 21812920 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФС-Транс" , вул.Фрунзе, б.127-К, м.Луганськ, ідентифікаційний код 31673326, заборгованість в сумі 127045 грн. 38 коп., пеню в сумі 12168 грн. 04 коп., 3% річних у сумі 4161 грн. 76 коп., штраф у розмірі 5% у сумі 8852 грн.27 коп., розстрочивши стягнення наступним чином:

25371 грн. 24 коп. - до 26.12.2013;

25371 грн. 24 коп. - до 28.01.2014;

25371 грн. 24 коп. - до 26.02.2014;

25371 грн. 24 коп. - до 26.03.2014;

25371 грн. 24 коп. - до 26.04.2014;

25371 грн. 25 коп. - до 27.05.2014;

про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станік", кв.40 років Перемоги, б.1, офіс 3, м.Лутугине Луганської області, ідентифікаційний код 21812920 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФС-Транс" , вул.Фрунзе, б.127-К, м.Луганськ, ідентифікаційний код 31673326, судовий збір у сумі 3044 грн. 55 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути з державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "ФС-Транс" , вул.Фрунзе, б.127-К, м.Луганськ, ідентифікаційний код 31673326, судовий збір у сумі 1191 грн. 07 коп., який сплачений за квитанцією №3253.23.1 від 04.10.2013 у розмірі 4235 грн. 62 коп., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 913/2743/13.

Повернення судового збору здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.2013.

Суддя С.В. Смола