Рішення

від 19.11.2013 по справі 914/4084/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2013 р. Справа № 914/4084/13

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Київцемент", м. Київ

до відповідача: Дочірнього підприємства "Бетон Київ" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС Бетон", м. Трускавець, Львівської області

про: стягнення 642 985,00 грн. основного боргу, 15 381,53 грн. 10% річних, 21 433,19 грн. пені.

Суддя Деркач Ю.Б.

Представники:

Від позивача: Іваницька О.П. - представник (Довіреність №255 від 16.10.2013р.)

Від відповідача: не з'явився

Права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило. У судовому засіданні 19.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Публічного акціонерного товариства "Київцемент", м. Київ до відповідача: Дочірнього підприємства "Бетон Київ" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС Бетон", м. Трускавець, Львівської області про стягнення 642 985,00 грн. основного боргу, 15 381,53 грн. 10% річних, 21 433,19 грн. пені.

Ухвалою суду від 01.11.2013р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 19.11.2013р.

Представник позивача у судовому засіданні 19.11.2013р. підтримав позовні вимоги, просив їх задовлити.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 19.11.2013р. не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали про порушення провадження від 01.11.2013р. не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляу справи, що підтверджується повідомленням поштового відправлення від 01.11.2013р. (вручено 05.11.2013р.).

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду справи судом встановлено наступне.

01.01.2013р. між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки №Дц 06-01-2013, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов"язувався поставити у власність відповідача цемент в кількості, асортименті, в строки та на умовах визначених цим договором, а відповідач зобов"язувався прийняти цемент і сплатити за нього визначену цим договором ціну.

Сторони узгодили в п.п. 7.2, 7.3 Договору, що відповідач зобов"язаний оплатити партію цементу, вказану у відповідній заявці, авансом до дати поставки замовленої партії цементу, тобто шляхом внесення передплати в розмірі 100% вартості замовленої партії цементу. У виключних випадках позивач може достроково виконати свої зобов"язання за договором та здійснити поставку цементу відповідачу до здійснення ним авансового платежу (передплати за такий цемент). В цьому випадку відповідач зобов"язаний оплатити поставлену йому партію цементу протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки такої партії цементу.

На виконання умов Договору поставки №Дц 06-01-2013 від 01.01.2013р. позивач поставив відповідачу цемент, що підтверджується наступними накладними: від 02.07.2013р. № КС 00001570 від 03.07.2013р. № КС 00001595 від 04.07.2013р. № КС 00001607 від 05.07.2013р. № КС00001662 від 06.07.2013р. № КС 00001668 від 06.07.2013р. № КС 00001665 від 08.07.2013р. № КС 00001678 від 08.07.2013р. №КС 00001679 від 09.07.2013р. № КС 00001700 від 10.07.2013р. № КС 00001717 від 11.07.2013р. № КС00001741 від 12.07.2013р. № КС 00001762 від 12.07.2013р. № КС 00001772 від 13.07.2013р. № КС00001778 від 16.07.2013р. № КС 00001805 від 16.07.2013р. № КС 00001806 від 24.07.2013р. № КС 00001964 від 25.07.2013р. № КС 00001996 від 01.08.2013р. № КС 00002115 від 01.08.2013р. № КС 00002116 від 13.08.2013р. № КС 00002271 від 15.08.2013р. № КС 00002311 від 16.08.2013р. № КС 00002342, долученими до матеріалів справи.

Відповідач розрахувався частково з позивачем за поставлений товар на суму 15081,80грн.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу претензію №232 від 25.09.2013р. з вимогою про погашення боргу.

Станом на 14 жовтня 2013 року заборгованість відповідача становить 642985,00грн. Відповідач свої зобов'язання по сплаті заборгованості за Договором поставки №Дц 06-01-2013 від 01.01.2013р. в повному обсязі не виконав, доказів зворотнього суду не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за Договором поставки №Дц 06-01-2013 від 01.01.2013р. виконав повністю, відповідач оплати за поставлений товар не здійснив, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 642985,00грн. Відповідач дану обставину не заперечив, доказів зворотнього суду не надав.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 21433,19грн. пені суд прийшов до висновку задоволити її частково з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до п. 8.2. Договору та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу за період з 06.07.2013р. по 14.10.2013р. в розмірі 21433,19грн.

Перевіривши поданий розрахунок пені, судом встановлено, що до стягнення підлягає 20164,65грн. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення 15381,53грн. 10 процентів річних від простроченої суми суд зазначає наступне.

Відповідно до умов п. 8.2 Договору передбачено, що в разі порушення покупцем строків оплати цементу, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійного розміру облікової ставки Національного банку України, яка діяла під час прострочення оплати, за кожен день такого прострочення. Крім того, у випадку порушення строків оплати цементу покупець зобов'язаний сплатити постачальнику додатково проценти в розмірі 10% річних, які нараховуються на розмір несплачених покупцем грошових сум.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Тобто стаття 625 ЦК України, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 8.2. договору в розмірі 10% річних від суми заборгованості. (Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 12.12.2011р. у справі №3-132гс11).

Відтак, перевіривши поданий позивачем розрахунок 10% річних за прострочення виконання, суд прийшов до висновку задоволити частково та стягнути з відповідача 15186,80грн. 10% річних. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82, 84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Бетон Київ" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС Бетон" (82200, Львівська область, м. Трускавець, вул. Суховоля, 54А, ідентифікаційний код 35980704) на користь Публічного акціонерного товариства "Київцемент" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 26, ідентифікаційний код 04880386) 642985,00грн. основного боргу, 15186,80грн. 10% процентів річних, 20164,65грн. пені та 13566,73грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.11.2013р.

Суддя Деркач Ю.Б.