Постанова

від 25.11.2013 по справі 814/4430/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

14:30 год.

25 листопада 2013 року справа № 814/4430/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представників позивача: Диблі А.В., Сидоренка М.Г.,

представника відповідача: Коновалова В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Миколаїв корабел", вул. Робоча, 2-А, кімн. 407/А, м. Миколаїв, 54015

доуправління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області, пр. Миру, буд. 34, м. Миколаїв, 54034

провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Відмову управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаїв корабел" у внесенні змін у Державний земельний кадастр щодо зміни виду використання земельної ділянки із кадастровим номером 4810136600:07:001:0014 з "для обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу" на "розміщення стоянки автомобільного транспорту для господарських потреб", визнати протиправною.

3. Зобов'язати управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області протягом 3 робочих днів з дня набрання чинності цією постановою внести зміни у Державний земельний кадастр щодо зміни виду використання земельної ділянки із кадастровим номером 4810136600:07:001:0014 з "для обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу" на "розміщення стоянки автомобільного транспорту для господарських потреб".

4. Відшкодувати товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаїв корабел" судовий збір в сумі 104,41 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

14:30 год.

25 листопада 2013 року справа № 814/4430/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представників позивача: Диблі А.В., Сидоренка М.Г.,

представника відповідача: Коновалова В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Миколаїв корабел", вул. Робоча, 2-А, кімн. 407/А, м. Миколаїв, 54015

доуправління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області, пр. Миру, буд. 34, м. Миколаїв, 54034

провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаїв корабел" (далі - позивач, Товариство) звернулось із адміністративним позовом до управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області (далі - відповідач, Управління), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача у внесенні змін до Державного земельного кадастру в частині зміни виду використання земельної ділянки з "для обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу" на "розміщення стоянки автомобільного транспорту для господарських потреб", а також зобов'язати відповідача внести такі зміни.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно відмовив йому у зміні виду використання земельної ділянки, адже зміна виду використання відбувається в межах одного виду цільового призначення, а за нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зміна саме виду використання не потребує розробки земелевпорядної документації і відбувається на розсуд власника землі, яким є Товариство.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях зазначив, що зміна виду використання земельної ділянки можлива тільки для земель державної або комунальної власності. Оскільки земельна ділянка належить позивачу на праві приватної власності, ЗК України не передбачає в такому випадку можливості зміни виду використання (а. с. 86-90).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Товариство є власником земельної ділянки площею 25874 кв. м, яка розташована по пр. Корабелів 2/11 у Корабельному районі м. Миколаєва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЗ № 126183, виданого 12 серпня 2008 р. (а. с. 39). Як зазначеного в цьому акті, цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки є обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу.

Як пояснили представники позивача, Товариство має намір використовувати земельну ділянку для інших, ніж зазначено в акті, цілей, зокрема для облаштування автостоянки.

15 жовтня 2013 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в який просив внести зміни до Державного земельного кадастру в частині зміни виду використання земельної ділянки з "для обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу" на "розміщення стоянки автомобільного транспорту для господарських потреб". Управління своїм листом відмовило позивачу у внесенні таких змін до кадастру, посилаючись при цьому на норми ст. 21 ч. 2 п. "б" Закону України "Про Державний земельний кадастр" (а. с. 52-57).

Відповідно до цієї статті, відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони).

Наведену норму відповідач трактує таким чином, що особа може змінити вид використання земельної ділянки виключно державної або комунальної власності, відповідно, оскільки, земельна ділянка належить позивачу на праві приватної власності, позивач не має права на зміну її виду використання. Ці ж доводи викладені і в запереченнях відповідача. Суд знаходить їх такими, що ґрунтуються на помилковому застосуванні законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Усі земельні ділянки в України мають своє цільове призначення і відносяться до однієї із категорій земель, вичерпний перелік яких визначений ст. 19 ч. 1 ЗК України. Стаття 91 ч. 1 п. "а" ЗК України покладає на власника земельної ділянки обов'язок використовувати її за цільовим призначенням.

В матеріалах справи мається витяг з Державного земельного кадастру, згідно якого земельна ділянка позивача належить до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що відповідає п. "ж" ч. 1 ст. 19 ЗК України (а. с. 41-42).

Згідно ст. 65 ч. 1 ЗК України, землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Разом із тим, у межах одного цільового призначення існують різні види використання, які передбачені Класифікатором видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23 липня 2010 р. № 548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306.

Якщо розподіл землі за цільовим призначенням (за категоріями землі), відбувається фактично за галузями господарства, то вид використання земельної ділянки тільки індивідуалізує конкретну діяльність, яка буде проводитись на землі.

Як слідує із витягу з Державного земельного кадастру, видом використання земельної ділянки позивача є обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу.

Відповідно до ст. 20 ч. 5 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, наведена норма наділяє особу правом самостійного обрання виду використання земельної ділянки, за умови, що не змінюється її цільове призначення. В даному спорі і має місце обрання позивачем іншого виду використання земельної ділянки, при незмінності її цільового призначення (категорії землі) - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Застереження про те, що вид використання не може змінюватись для земель сільськогосподарського призначення і земель оборони, тоді як земельна ділянка позивача відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, не розповсюджується на спірні правовідносини, з огляду на наступне.

Стаття 77 ч. 1 ЗК України визначає, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Земельна ділянка позивача не призначалась для розміщення військових частин або інфраструктури Збройних Сил України, на теперішній час на ній відсутні будь-які будівлі та споруди, що засвідчено довідкою Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації від 8 серпня 2013 р. (а. с. 46).

Слід врахувати і те, що за правилами частини 2 вищенаведеної статті, землі оборони можуть перебувати лише в державній власності, тоді як земельна ділянка належить позивачу на праві приватної власності, що вже унеможливлює віднесення її до земель оборони.

Також, суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Фактично між двома нормами - ст. 20 ч. 5 ЗК України і ст. 21 ч. 2 п. "б" Закону України "Про Державний земельний кадастр" маються розбіжності у врегульуванні питання про зміну виду використання землі: тоді як ЗК України надає власнику право визначати вид використання землі, Закон України "Про Державний земельний кадастр" за власником такого права не передбачає.

Розв'язуючи цю суперечність, слід враховувати, що правовий статус землі, віднесення її до певних категорій, набуття прав на землю та права користувачів землі врегульовані саме ЗК України, тоді як Закон України "Про Державний земельний кадастр", як визначено в його преамбулі, установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, тобто регулює питання ведення кадастру.

Отже, у сфері визначення прав власника землі, спеціальним нормативним актом буде ЗК України, а не Закон "Про Державний земельний кадастр".

Крім цього, звертає на увагу, що ст. 20 ЗК України була доповнена ч. 5 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 5 листопада 2009 р. № 1702-VI, тобто вносячи зміни до ст. 20 в частині вільного обрання власником землі виду використання, законодавець мав на меті наділити власників більш широким колом повноважень та створити передумови для реалізації їхніх прав.

Як визначено ст. 317 ч. 1-2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ч. 1 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Фактично в даному спорі відмова Управління у зміні виду використання земельної ділянки перешкоджає позивачу у вільному використанні його власністю, адже без такої зміни позивач позбавлений можливості здійснювати той вид господарської діяльності, який має на меті, а тому наділення власника землі правом вільно обирати вид використання землі у межах одного цільового призначення, цілком узгоджується із наведеними нормами ЦК України, які передбачають за власником майна правомочності із вільного використання майна.

Також, на переконання суду, державні органи при такому правовому регулюванні правовідносин, яке дозволяє прийняти рішення як на користь особи, так і відмовити в задоволенні її заяви, зобов'язані приймати рішення, яке перш за все спрямоване на реалізацію особою своїх прав, є найбільш сприятливим для неї, а відмова у реалізації права допустима тільки у випадку, коли вона чітко передбачена законодавством.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у внесенні змін до Державного земельного кадастру в частині зміні виду використання землі, діяв протиправно. Оскільки зміна виду використання земельної ділянки є правом позивача, йому кореспондує обов'язок відповідача внести такі зміни до Державного земельного кадастру, а тому це не його повноваженнями, які приймаються на основі розсуду і допускають варіативність - якщо особа подала всі необхідні документи, відповідач зобов'язаний внести зміни до кадастру, а тому суд знаходить за можливе задовольнити і іншу вимогу позивача зобов'язального характеру.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Судовий збір позивачем сплачено в загальному розмірі 104,41 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 810/938595 від 23 жовтня 2013 р. на суму 34,41 грн. та квитанцією № ПН34 від 24 жовтня 2013 р. на суму 70,0 грн. (а. с. 2, 59), який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Відмову управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаїв корабел" у внесенні змін у Державний земельний кадастр щодо зміни виду використання земельної ділянки із кадастровим номером 4810136600:07:001:0014 з "для обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу" на "розміщення стоянки автомобільного транспорту для господарських потреб", визнати протиправною.

3. Зобов'язати управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області протягом 3 робочих днів з дня набрання чинності цією постановою внести зміни у Державний земельний кадастр щодо зміни виду використання земельної ділянки із кадастровим номером 4810136600:07:001:0014 з "для обслуговування приміщень складів суднобудівного заводу" на "розміщення стоянки автомобільного транспорту для господарських потреб".

4. Відшкодувати товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаїв корабел" судовий збір в сумі 104,41 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

25 листопада 2013 р.

Суддя А. О. Мороз