Постанова

від 21.11.2013 по справі 923/763/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року Справа № 923/763/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Діоніс" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 11.09.13 у справі№ 923/763/13 Господарського суду Херсонської області за позовомПрокурора Генічеського району Херсонської області в інтересах держави в особі Генічеської районної державної адміністрації доПриватного підприємства "Діоніс" про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

Згідно з розпорядженням Вищого господарського суду України № 03-05/2598 від 19 листопада 2013 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

за участю представників сторін від:

прокурора : Івченко О.А. (посв. № 000643).

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Генічеського району Херсонської області в інтересах держави в особі Генічеської райдержадміністрації звернувся з позовом до Приватного підприємства "Діоніс", в якому просив: визнати недійсним укладений між сторонами у справі договір від 29.03.10 про виконання робіт з утримання об'єкта благоустрою - пляжної території та зобов'язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку - об'єкт благоустрою: пляжну територію орієнтованою площею 0,7 га та зелену зону орієнтованою площею 0,16 га. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що укладений між райдержадміністрацією та відповідачем договір є удаваним правочином, який спрямовано на приховування правочину з передачі землі у довгострокове користування. Отже, на думку прокурора, наведений договір приховує під собою договір оренди земельної ділянки, який суперечить нормам чинного законодавства. При цьому прокурор посилався на приписи статей 203, 207, 215, 235 Цивільного кодексу України, статей 116, 120, 123, 125, 151 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 25.06.13, ухваленим суддею Клепай З.В., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що при укладенні договору сторонами було допущено порушення норм земельного законодавства, оскільки спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі. При цьому суд керувався приписами статей 203, 207, 215, 235 Цивільного кодексу України, статей 116, 120, 123, 124, 125, 212 Земельного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Лавриненко Л.В. - головуючого, Пироговського В.Т., Філінюка І.Г., постановою від 11.09.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне підприємство "Діоніс" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судами обставин відповідності спірного договору приписам Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Водночас скаржник вказує на помилковий висновок судів про наявність у спірному договорі обов'язкових ознак договору оренди землі. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 203, 627 Цивільного кодексу України, статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Від Приватного підприємства "Діоніс" судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 21.11.13, яке залишається колегію суддів без задоволення через обмеженість строків розгляду касаційної скарги, крім того колегія суддів зауважує, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.03.10 між Генічеською райдержадміністрацією та ПП "Діоніс" укладено договір про виконання робіт з утримання об'єкта благоустрою. За умовами цього договору райдержадміністрація по акту прийому - передачі передала, а ПП "Діоніс" прийняло для благоустрою пляжну територію орієнтованою площею 0,7 га та зелену зону орієнтованою площею 0,16 га строком на 49 років. Відповідно до пункту 2.1. договору ПП "Діоніс" утримує об'єкт благоустрою із розташованими на ньому елементами благоустрою, веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, а також забезпечує управління цим об'єктом і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законодавством. Пунктом 3.2. договору передбачено пріоритетне право Приватного підприємства "Діоніс" на використання закріпленої території шляхом надання йому права розміщувати на цій території малі архітектурні форми, некапітальні пункти дрібно - роздрібної торгівельної мережі, інші будівлі та споруди, рекламні носії тощо. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимоги прокурора Генічеського району Херсонської області, заявлені в інтересах держави в особі Генічеської райдержадміністрації до ПП "Діоніс" про визнання недійсним договору від 29.03.10 про виконання робіт з утримання об'єкта благоустрою - пляжної території та зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку. Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом, прокурор посилався на те, що спірний договір є удаваним, оскільки насправді між сторонами укладено договір оренди землі, укладенням якого порушено вимоги законодавства, що регулюють відповідні відносини, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним. Зі змісту приписів цивільного законодавства убачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили. Відповідно до частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Згідно з частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України, якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що недодержання в момент вчинення правочину стороною, сторонами, вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 вказаного Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. За частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним в матеріалах справи доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди землі та містить ознаки такого договору. При цьому судами встановлено, що спірним договором райдержадміністрація передала відповідачу для благоустрою пляжну територію орієнтованою площею 0,7 га та зелену зону орієнтованою площею 0,16 га строком на 49 років, надавши останньому право використовувати ці земельні ділянки для комерційної діяльності. Водночас суди установили, що спірний договір не містить всіх істотних умов, що передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі". Установлено судами і те, що укладаючи договір, сторонами не було дотримано порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, передбаченого приписами статті 123 Земельного кодексу України. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статті 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися, коли правочин, який сторони насправді вчинили, суд визнає його недійсним як оспорюваний. З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів визнає правомірним висновок судів про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним. Відповідно до приписів статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відтак, установивши відсутність у відповідача зареєстрованого у встановленому законодавством порядку права землекористування спірними земельними ділянками, суди правомірно задовольнили і вимогу про зобов'язання останнього повернути позивачу земельні ділянки. Доводи, викладені в касаційній скарзі про порушення судами норм матеріального права, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки такі твердження ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Діоніс" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.13 у справі № 923/763/13 Господарського суду Херсонської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець