Ухвала

від 11.11.2013 по справі 2-122/4/2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

№ справи:2-122/4/2013 Головуючий суду першої інстанції:Масалигіна Н.С. № провадження:22-ц/190/6790/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Чистякова Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Чистякової Т.І. суддів:Бондарева Р.В., Синельщікової О.В. при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ена», подану його представником Ашировим Февзі Юсуфовичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_7, подану його представником ОСОБА_8, на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до Приватного підприємства «Ена», третя особа - ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції та річних відсотків,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2011 року ОСОБА_9 звернувся до суду із позовом до Приватного підприємства «Ена», третя особа - ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції та річних відсотків. Позов, який було уточнено, мотивований тим, що 14.03.2005 року між позивачем та фірмою «Ена» був укладений договір займу, відповідно до якого ОСОБА_9 передав фірмі «Ена» 250 000 доларів США для завершення будівництва об'єкту: «Зупиночний павільйон з об'єктами громадського обслуговування по АДРЕСА_1», а фірма «Ена» прийняла на себе зобов'язання повернення вказаної суми у строк до 14.03.2008 року. Однак, у вказаний строк фірма «Ена» суму займу не повернула. Вимоги позивача про повернення суми боргу фірмою «Ена» були залишені без задоволення. У зв'язку із тим, що на теперішній час зобов'язання не виконані у повному обсязі, позивач змушений звернутись до суду із цим позовом, в якому просить стягнути на свою користь з відповідача 3 157 234,50 грн., з яких 2 977 392,50 грн. - сума боргу з урахуванням сукупного індексі інфляції; 179 842 грн. - сума трьох процентів річних за три роки (а.с.68 т.2).

Представники відповідача ПП «Ена» проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, зазначивши, що фірма «Ена» не укладала договір позики від 14.03.2005 року з позивачем, не скріплювала його своєю печаткою, а директор фірми ОСОБА_10 не підписував його та грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США від позивача не отримував. Відносно вимог про стягнення індексу інфляції та річних відсотків зазначили, що з ними також не погоджуються, оскільки вимога про стягнення індексу інфляції взагалі не розповсюджується на договори, укладені в іноземній валюті. Що стосується вимог про стягнення трьох процентів річних, то таке право позивача взагалі не було передбачено положенням договору від 14.03.2005 року, а тому не підлягає задоволенню.

Представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 27 вересня 2013 року позов задоволено частково. З Приватного підприємства «Ена» на користь ОСОБА_9 стягнено суму боргу за договором займу від 14.03.2005 року у розмірі 1 998 250 гривень, три проценти річних в межах заявлених вимог у розмірі 179 842 грн., на відшкодування судових витрат - 3 441 грн., а всього стягнено 2 181 533 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.

На зазначене рішення Ашировим Ф.Ю. - представником ПП «Ена» подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Доводи апелянта зводяться до того, що суд необґрунтовано не звернув уваги на те, що при проведенні комплексної, третьої за рахунком, експертизи, було порушено Інструкцію «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» затвердженої наказом МЮУ № 53/5 від 08.10.1998р. та Цивільно-процесуального кодексу України, оскільки третя експертиза була проведена з грубими порушеннями, без додержання вказівок суду, які були відображені в ухвалі суду, а саме - експерти, які проводили дослідження підпису, використовували документи, які суд заборонив використовувати у якості вільних зразків. Апелянтом зазначено, що у висновках експертів, які проводили дослідження печатки фірми «Ена», вказується про те, що відбиток печатки фірми «Ена» збігається тільки з відбитком печатки фірми «Ена» на договорі оренди приміщень від 18.01.2010 року та не тими печатками, які є у інших документах. Тобто, збіг печатки на договорі займу відбувається саме з тим документом, який суд вказував не використовувати. Судом не надано належної оцінки тому, що при використанні саме документів, наданих позивачем у якості вільних зразків, експерти прийшли до суперечливих висновків, а отже це дає підставу для сумніву в їх правильності. Не враховане те, що печатка на договорі займу від 14.03.2005р. не співпадає більше з жодною печаткою на жодному документі, які надані відповідачем в якості вільних зразків. Апелянт також вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення комісійної, комплексної експертизи між трьома експертними установами, які проводили попередні експертизи та ще однією, новою експертною установою, а саме - Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУМВС України в м. Севастополь. Також, на думку апелянта, суд необґрунтовано відмовив у прийнятті від 3-ї особи ОСОБА_7 зустрічного позову до ОСОБА_9

ОСОБА_8 - представник ОСОБА_7 також подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. У скарзі апелянт посилається на те, що суд, відмовляючи у прийнятті зустрічного позову, послався на те, що зустрічний позов на цій стадії процесу не може бути прийнятий, проте, суд не прийняв до уваги те, що третя особа не могла вчасно подати зустрічний позов, оскільки не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Також, апелянтом зазначено, що суд, не виходячи до нарадчої кімнати, безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід.

Крім того, ОСОБА_8 - представником ОСОБА_7 подана заява про приєднання до апеляційної скарги ПП «Ена».

В судове засідання Апеляційного суду АР Крим представник ПП «Ена» не з'явився, надіслав телеграму про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою, однак доказів цього не надав. Колегія суддів повідомлені представником ПП «Ена» причини неявки в судове засідання не визнає поважними і вважає можливим розгляд справи у його відсутності у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам законодавства.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 14.03.2005 року між ОСОБА_9 та Фірмою «Ена» був укладений договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США (т.1, а.с.9,51).

Пунктом 1 зазначеного договору передбачено, що позивач передав фірмі «Ена» 250 000 доларів США, а фірма «Ена» зобов'язалась повернути таку ж суму грошей (т.1, а.с.а.с.9, 51).

Пунктом 2 договору встановлено строк повернення позики - до 14.03.2008 року (т.1, а.с.а.с.9, 51).

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при концерні ДСН у справі №02-07/099-2007 від 18.07.2007 року за фірмою «Ена» визнано право власності на зупиночний павільйон з об'єктами громадського обслуговування по АДРЕСА_2, право власності на зазначене майно зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 31.07.2007 року (т.1 а.с.а.с.5-7, 8).

У 2010 році фірму «Ена» було реорганізовано у Приватне підприємство «Ена», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків фірми «Ена» (т.1, а.с.а.с.39-47).

Згідно довідки, наданою Кримською республіканською дирекцією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», за період часу з 01.01.2005 року по 01.05.2005 року обороти на поточному рахунку №260005898 (980) ПП «Ена» (ОКПО 31038762, МФО 324021), складають Дт - 0,00 грн., Кт - 0,00 грн. (т.1 а.с.193).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту ст.525 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Заперечуючи проти позову, представники відповідача наполягали на тому, що ОСОБА_10 не підписував ніяких розписок, оскільки взагалі не отримував будь-яких грошей від позивача, у тому числі і на будівництво зупиночного павільйону.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що ці ствердження спростовуються наявними в матеріалах справи.

У статті 60 ЦПК України визначений предмет та обов'язок доказування, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може приймати докази які грунтуються на припущеннях. Аналогічні положення містяться у ст. 179 ЦПК України, згідно з якою предмет доказування визначається як факти, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи при ухвалені судового рішення.

Відповідно до правил ст.212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили.

Статтею 57 ЦК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

В ході розгляду справи декількома експертними установами проведено експертизи:

1) комплексна: технічна експертиза документів та почеркознавча №326 від 13.09.2011 р. (т.1, а.с.а.с.99-105);

2) почеркознавча №3367 від 13.12.2011 р. (т.1, а.с.а.с.201-204);

3) судово-технічна експертиза документів №3368 від 06.12.2011 р. (т.1, а.с.206-212);

4) комісійна комплексна судово-почеркознавча експертиза та судово-технічна експертиза документів №3363/3364/12-32/3791/4686/12-33 від 21.12.2012 р. (т.2, а.с.а.с.5-14).

Проаналізувавши матеріали усіх проведених експертних досліджень, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновок експертів №3363/3364/12-32/3791/4686/12-33 від 21.12.2012 р. за результатами комісійної комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, обгрунтовано, повно та ясно відповідає на питання, поставлені в ухвалі суду про призначення експертизи від 11.07.2012 року, крім того, не суперечить іншим матеріалам справи. Також судом враховано, що при проведенні призначеної судом комплексної експертизи дотримано порядок, передбачений Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 (зареєстрованою 03.11.1998 року за №705/3145), а також Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки матеріалів та призначених судових експертиз (що є додатком до вказаної інструкції).

Згідно з висновком вищезазначеної експертизи підпис від імені ОСОБА_10 в графі «Заемщик» у наданому договорі позики від 14.03.2005 року, укладеному від імені фірми «Ена» (в особі ОСОБА_10.) та ОСОБА_9, виконаний ОСОБА_10; відтиск печатки у наданому договорі позики від 14.03.2005 року нанесені тією ж печаткою, що й порівняльний зразок відтиску печатки фірми «Ена», який наявний у договорі оренди приміщень від 18.01.2010 року (т.1, а.с.80), та не тими печатками, якими нанесено відтиски печаток фірми «Ена» у документах, що знаходяться у матеріалах справи (т.1, а.с.а.с.72-77, 81-87, 106-127, 131-152, 308-340); у наданому договорі позики від 14.03.2005 року спочатку був нанесений відтиск печатки, після чого виконаний підпис від імені ОСОБА_10; при виготовлені наданого договору позики від 14.03.2005 року монтаж частин різних документів не застосовувався (т.2, а.с.а.с.5-14).

Апелянти у своїх доводах посилаються на те, що при проведенні комісійної комплексної експертизи від 21.12.2012 р. було порушено Інструкцію «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затверджену наказом МЮ України №53/5 від 08.10.1998р. та вимоги Цивільного процесуального кодексу України, оскільки була проведена без додержання вказівок суду, які були зазначені в ухвалі суду, а саме - експерти використовували документи, які суд заборонив використовувати у якості вільних зразків.

Ці доводи колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 9 ст. 53 Цивільного процесуального кодексу України експерт має право викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання.

Частиною 5 статті 147 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не було поставлені питання, він має право свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про судову експертизу» експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок. Пунктом 2 частини 1 статті 13 цього ж Закону передбачено, що експерт має право вказувати у висновку на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання.

У п. 2.2.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3.11.1998 р. за № 705/3145 (в редакції, що діяла на момент проведення експертизи), зазначено, що експерт має право указувати у висновку на факти, які мають значення для справи, але стосовно яких йому не були поставлені питання, та на обставини, що сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення.

Виходячи з системного аналізу зазначених норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що дії експерта щодо використання зразків, які судом в ухвалі про призначення експертизи було заборонено використовувати, не суперечать зазначеним вище вимогам, оскільки дослідженню піддавались всі порівняльні зразки підпису ОСОБА_10 та відтисків печатки фірми «Ена», надані обома сторонами процесу, тобто, дії експерта були спрямовані на забезпечення проведення повного дослідження, надання обґрунтованого (мотивованого) та об'єктивного висновку, про що зазначено у висновку експертизи.

Відповідно до ст. 370-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, ще містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Так, у правових позиціях, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, зазначено: «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменуванні документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».

З договору позики, укладеного сторонами, вбачається, що предметом договору є грошові кошти, яку сторони за обопільною згодою визначили не в національній валюті (гривнях), а саме в іноземній валюті - доларах США (т.1 а.с.51), що не суперечить частині 2 статті 524 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Предметом договору позики від 14.03.2005 року є іноземна валюта.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В абзаці четвертому пункту 1 статті 1 декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення в цивільних справах» роз'яснено, що у випадку пред'явлення позову про стягнення грошових коштів в іноземній валюті суд повинен в мотивувальній частині рішення вказати розрахунок переводу іноземної валюті в українську по курсу встановленому Національним банком України на день винесення рішення.

Згідно повідомлення від 18.06.2013 року Національним Банком України на 19.06.2013 року встановлений офіційний курс долара США стосовно національної валюти України гривні за 100 доларів США складає 799,30 грн. (т.2, а.с.70).

Виходячи з цього, судом зроблений правильний розрахунок, згідно з яким з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 998 250,00 грн. (250 000 доларів США х 7,993) (т.2 а.с.а.с.68-69).

Крім того, у пункті 3 договору займу від 14.03.2005 року та частиною ч. 1 ст. 1050 ЦК України зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України (т.1, а.с.а.с.9, 51).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, згідно з вищезазначеним розрахунком розмір річних процентів за прострочення повернення суми займу складає 179 842 грн. (1 998 250 грн. * 9% (3% * 3 роки).

З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення річних процентів за прострочення повернення суми займу у сумі 179 842 грн.

Інші доводи апеляційних скарг висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому не приймаються до уваги апеляційним судом.

Згідно зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.

Доводи скарг висновки суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави до скасування рішення суду за доводами апеляційних скарг відсутні.

Виходячи з наведеного та керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ена», подану його представником Ашировим Февзі Юсуфовичем, і апеляційну скаргу ОСОБА_7, подану його представником ОСОБА_8, відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді:

Чистякова Т.І. Бондарев Р.В. Синельщікова О.В.