Рішення

від 31.10.2013 по справі 910/18014/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18014/13 31.10.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/18014/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод теплоізольованих

труб»;

про стягнення 53588,14 грн.

Представники сторін:

від позивача: Никоноров Є.В., довіреність б/н від 03.06.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод теплоізольованих труб» (надалі - відповідач) про стягнення 53588,14 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 110713 від 11.07.2013р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 49 000,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 1317,56 грн. та 36% річних у сумі 3270,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2013р. порушено провадження у справі № 910/18014/13 та призначено її розгляд на 17.10.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2013р., на підставі ст. 89 ГПК України, виправлено описку в даті судового засідання та призначено розгляд справи на 31.10.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 31.10.2013р. представниками позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання 31.10.2013р. не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 18.09.2013р. не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 18.09.2013р. та ухвала від 23.09.2013р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримані останнім 30.09.2013р.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2013р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 110713.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.3. договору, постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, передбачених договором, товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах, вказаних у накладних на відпуск товару, які є невід'ємною частиною даного договороу. Сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємним додатком до договору. Право власності на товар (партію товару), яка постачається за даним договором переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом у видатковій накланій.

Згідно пп. 2.1.1., 2.1.2. договору, підставою для поставки кожної партії товару є замовлення покупця, узгоджене з постачальником. Замовлення може направлятися покупцем по факсу, поштою, електронною поштою, або узгоджуватись усно (на розсуд постачальника).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому-передачі і тому подібне).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2015 року (п. 10.1. договору).

Отже, як вбачається з умов Договору № 110713 від 11.07.2013р., останній за своєю правовою природою є договором поставки, в якому сторони не визначили чіткого строку оплати отриманого товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем за видатковою накладною № БП-0002339 від 19.07.2013р. та на підставі довіреності (типова форма № М-2) № 223 від 17.07.2013р., копії яких залучені до матеріалів справи, передав відповідачеві товару на загальну суму 167000,00 грн.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань отриманий товар оплатив частково в сумі 118 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 49 000,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою видатковою накладною та не надано доказів оплати переданого товару, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 49000,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Проте, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1317 грн. та 36% річних у сумі 3270,58 грн., які нараховані за період з 20.07.2013р. по 16.09.2013р. з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат отриманого товару.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 7.2. договору передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В разі прострочення сплати більше 3 календарних дня, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання не припиняється через шість місяців і нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунки позивача, які наведані у позовній заяви та є арифметично вірними, задовольняє позовні вимоги в чатсині стягнення пені в сумі 1317,56 грн.

Крім того, приписами ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 36% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України) та п. 7.2. договору, а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги в частині стягнення 36% річних підлягають задоволенню в сумі 3270,58 грн. за розрахунками позивача, які наведані у позовній заяви та є арифметично вірними.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод теплоізольованих труб» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, 24; код ЄДРПОУ 38365740) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 17, офіс 204/2; код ЄДРПОУ 37507220) 49 000,00 грн. - боргу, 1317 грн. 56 коп. - пені, 3270 грн. 58 коп. - 36% річних, 1720 грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 05.11.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов