Ухвала

від 19.11.2013 по справі 2а-2180/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 35012/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Курильця А.Р., Гінди О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС" до Державна податкова інспекція у м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА :

В травні 2010 року ТзОВ "Теплобуд-СТС" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Рівне від 10 листопада 2009 року №0005212342/0, №0005222342/0 (від 30 листопада 2009 року №0005212342/1, №0005222342/1, від 16 лютого 2010 року №0005212342/2, №0005222342/2), якими відповідач визначив позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 27120,75 грн. (в тому числі: за основним платежем 18080,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9040,25 грн.) та податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 21696,60 грн. (в тому числі: за основним платежем 14464,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7232,20 грн.). Змінивши позовні вимоги, позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 10 листопада 2009 року №0005212342/0, №0005222342/0 (від 30 листопада 2009 року №0005212342/1, №0005222342/1, від 16 лютого 2010 року №0005212342/2, №0005222342/2, від 26 квітня 2010 року №0005212342/3, №0005222342/3).

В позові ТзОВ"Теплобуд-СТС" покликається на те, що податкові зобов'язання визначено в результаті того, що відповідач тлумачить відносини між позивачем та ПП «Компанія «Лора», як нікчемний правочин. Однак, ТзОВ «Теплобуд-СТС» придбав у приватного підприємства «Компанія «Лора» протягом травня-липня 2008 р. товарно-матеріальні цінності на загальну суму 86786,40 грн., що підтверджується первинними документами. У зв'язку з придбанням матеріалів позивач отримав від ПП «Компанія «Лора» податкові накладні на суму 86786,40 грн., в тому числі ПДВ 14464,40 грн. Оплата за отримані матеріали здійснена позивачем відповідно до платіжних доручень. Придбані у ПП «Компанія «Лора» матеріали позивач в подальшому використав у власній господарській діяльності (діяльності, направленої на отримання доходу), а саме використав при виконанні будівельних робіт для ТОВ «ВКП «Мегабуд». Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, оспорювані податкові повідомлення-рішення є безпідставними, оскільки: позивач придбав матеріали у ПП «Компанія «Лора» на підставі первинних документів, передбачених законодавством: видаткових та податкових накладних, платіжних доручень; - ці документи відповідають вимогам законодавства; - позивач оприбуткував та оплатив придбані матеріали в повному обсязі; - в подальшому позивач використав придбані матеріали у власній господарській діяльності та отримав дохід; - факт фіктивного підприємництва ПП«Компанія «Лора» не доведено в порядку кримінального судочинства. Тому, позивач просить суд позов задовольнити, а податкові повідомлення-рішення - скасувати.

Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Оскаржуваною постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2010 року в задоволенні позовної заяви ТзОВ "Теплобуд-СТС" - відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що абзацом 4 підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Враховуючи, що витрати позивача з придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Компанія «Лора» підтверджені відповідними первинними документами бухгалтерського обліку (видаткові накладні, платіжні доручення), застосування судом, при прийнятті постанови від 26 липня 2010 року, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним. Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. З урахуванням того, що позивач придбав у приватного підприємства «Компанія «Лора» протягом травня-липня 2008 р. товарно-матеріальні цінності, які в подальшому використав у власній господарській діяльності, застосування судом підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним. Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Загальне правило частини 5 статті 203 ЦК України конкретизується в статтях 234, 235 цього Кодексу (правові наслідки фіктивного та удаваного правочину). Так, відповідно до статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Стаття 234 ЦК України визнає фіктивний правочин не нікчемним, а оспорюваним. Він може бути визнаний недійсним тільки судом за позовом заінтересованої особи. Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Також, згідно статті 235 ЦК України, не є нікчемним і удаваний правочин, тобто правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У зв'язку з не доведенням в кримінальному порядку факту незаконного заволодіння позивачем майном держави безпідставним є застосовування судом статті 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини між позивачем та приватним підприємством «Компанія «Лора» відповідають вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України. Відповідно до статті 204 ЦК України «Презумпція правомірності правочину» правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, висновок суду про нікчемність правочинів є незаконним та безпідставним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відмовляючи в позові ТзОВ"Теплобуд-СТС" суд першої інстанції виходив з того, що доказів, що сама по собі наявність у позивача накладних та податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до валових витрат та до складу податкового кредиту. У сторін за угодою відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення вантажів. Крім того, як встановлено ДПІ у м. Рівне протягом 2008 року ПП «Компанія» Лора» в поданих деклараціях з податку на прибуток, а саме додаток К1 не доданий, в рядках 4.10 «витрати на поліпшення основних фондів» та р. 07 «сума амортизаційних відрахувань» декларації ї податку на прибуток підприємства зазначені прочерки. Тобто основні засоби та нематеріальні активи на підприємстві відсутні. А за даними звіту 1-ДФ на підприємстві рахується одна посадова особа, інформація про найманих працівників відсутня. Тобто у ПП «Компанія «Лора» відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань. Тому, у суду немає підстав вважати долучені до матеріалів справи накладні та податкові накладні документами, які повністю підтверджують фактичну поставку товару та використання його у господарській діяльності позивача.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, що Державна податкова інспекція у м. Рівне з 23.10.2009 року по 29.10.2009 року провела документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Теплобуд-СТС» щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), вчинення удаваних (мнимих) угод при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Компанія «Лора», код 23309496, за період з 01.01.2007 року по 31.12.2008 року. За результатами перевірки складений акт №1417/23-400/34327544 від 02.11.2009 року. На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 10 листопада 2009 року №0005212342/0 та №0005222342/0, якими визначив позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 27120,75 грн. (в тому числі: за основним платежем 18080,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9040,25 грн.) та податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 21696,60 грн. (в тому числі: за основним платежем 14464,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7232,20 грн.) .

В порядку апеляційного узгодження податкових зобов'язань рішенням ДПІ у м. Рівне №52345/25-09 від 27.11.2009 р. про результати розгляду первинної скарги, рішенням Державної податкової адміністрації в Рівненській області №2540/2516/396 від 08.02.2010 року про результати розгляду повторної скарги та рішенням Державної податкової адміністрації України №3839/6/25-0515 від 21.04.2010 р. про результати розгляду повторної скарги оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення . За результатами розгляду скарг позивача відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2009 року №0005212342/1 та №0005222342/1 (від 16 лютого 2010 року №0005212342/2 та №0005222342/2, від 26 квітня 2010 року №0005212342/3 та №0005222342/3), якими повторно визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 27120,75 грн., у тому числі: основний платіж 18080,50 грн., штрафні (фінансові) санкції 9040,25 грн. та податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 21696,60 грн., у тому числі: основний платіж - 14464,40 грн., штрафні (фінансові) санкції 7232,20 грн. .

Державна податкова інспекція у м. Рівне визначила податкові зобов'язання на підставі встановлених порушень: пп. 5.2.1 п.5.2, пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат та, як наслідок, несплати податку на прибуток на суму 18080,50 грн., в тому числі: ІІ квартал 2008 року на суму 14963,00 грн., ІІІ квартал 2008 року на суму 3117,50 грн., пп.7.4.1, пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ТзОВ «Теплобуд-СТС» завищено податковий кредит в сумі 14464,40 грн., в тому числі: травень 2008 року на суму 8744,40 грн., червень 2008 року на суму 3226,00 грн., липень 2008 року на суму 2494,00 грн.

Відповідно до висновків ДПІ у м. Рівне, викладених в акті перевірки, вказані порушення податкового законодавства обумовлені відсутністю належного документального підтвердження фактів здійснення ТОВ «Теплобуд-СТС» господарських операцій з ПП «Компанія «Лора». ДПІ у м. Рівне зроблено висновки про нікчемність відповідних правочинів позивача із зазначеним контрагентом з огляду на те, що вони були спрямовані не на настання відповідних правових наслідків, а на штучне формування валових витрат та податкового кредиту з метою заниження об'єктів оподаткування, а отже і з метою заподіяння втрат дохідній частині Державного бюджету.

Судом встановлено, що ПП «Компанія «Лора» оформлено для позивача видаткові накладні про отримання товарно-матеріальних цінностей: ТОВ «Теплобуд-СТС» здійснило оплату згідно платіжних доручень на суму 86786,40 грн.: №120 від 19.05.2008 р. на суму 32166,00 грн.; №127 від 26.05.2008 р. на суму 492,00 грн.; №139 від 29.05.2008 р. на суму 19808,40 грн.; №200 від 07.07.2008 р. на суму 19356,00 грн.; №277 від 21.08.2008 р. на суму 14964,00 грн. .

На підставі вказаних документів по взаємовідносинах з ПП «Компанія «Лора» позивачем включено до складу валових витрат суми витрат в сумі 18080,50 грн. та до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 14464,40 грн., і як наслідок сформовані показники декларацій з податку на прибуток підприємств за ІІ-ІІ квартал 2008 року та по податку на додану вартість за травень-липень 2008 року . Іншої документації з приводу оформлення вказаних господарських операцій, які б підтверджували фактичний оборот товару (акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні) суду надано не було і за даними акту перевірки, такої в документообігу позивача не існує.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Таким чином, підставою для формування бухгалтерського обліку та відповідно, податкового є наявність у підприємства первинних документів, що засвідчують факт здійснення господарської операції. При цьому спеціальними податковими законами встановлюються ряд особливостей ведення податкового обліку платником податків.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 08.12.1994 року, валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 08.12.1994 року передбачено, що до складу валових витрат включається сума будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 08.12.1994 року, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. А згідно з вимогами пп.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Дані норми законів дозволяють платнику податку формувати склад валових витрат та податковий кредит при наявності таких двох умов: - підтвердження належним чином оформленими первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та посвідчують факт її здійснення; - спрямування результату таких операцій на подальше використання у господарській діяльності платника податків. Однак, право на формування валових витрат та податкового кредиту позивача по господарським операціям з ПП «Компанія «Лора» належним чином не підтверджене. Сама по собі наявність у позивача накладних та податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до валових витрат та до складу податкового кредиту. У сторін за угодою відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення вантажів.

Крім того, як встановлено ДПІ у м. Рівне протягом 2008 року ПП «Компанія» Лора» в поданих деклараціях з податку на прибуток, а саме додаток К1 не доданий, в рядках 4.10 «витрати на поліпшення основних фондів» та р. 07 «сума амортизаційних відрахувань» декларації ї податку на прибуток підприємства зазначені прочерки. Тобто основні засоби та нематеріальні активи на підприємстві відсутні. А за даними звіту 1-ДФ на підприємстві рахується одна посадова особа, інформація про найманих працівників відсутня . Тобто у ПП «Компанія «Лора» відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань. Тому, у суду немає підстав вважати долучені до матеріалів справи накладні та податкові накладні документами, які повністю підтверджують фактичну поставку товару та використання його у господарській діяльності позивача.

Доводи позивача щодо подальшого використання отриманих у ПП «Компанія Лора» товарів (клей, фарба, дюбеля) при виконанні будівельних робіт для ТзОВ «ВКП «Мегабуд», судом до уваги не беруться, оскільки факт використання товарно-матеріальних цінностей, номенклатура яких відповідає тій номенклатурі, яка визначена у видаткових накладних ПП «Компанія «Лора», не дає змоги встановити джерело їх отримання та, відповідно, не може підтвердити суму валових витрат та податкового кредиту. Доводи позивача про те, що відповідні господарські правовідносини не визнані недійсними в судовому порядку, як фіктивні, оскільки, за твердженням органу податкової служби вчинені без наміру створення правових наслідків, не заслуговують на увагу, оскільки правочини, які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.229 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що пов'язані з його недійсністю. Тому, суд прийшов до висновку про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, в зв'язку з чим правові підстави для їх скасування відсутні.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись , ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС" - залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2010 року у справі № 2а-2180/10 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді А.Р. Курилець

О.М. Гінда