Рішення

від 21.11.2013 по справі 919/1202/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року справа № 919/1202/13 Господарський суду міста Севастополя у складі судді Лотової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу за позовом

Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації

(Килен-балка, м. Севастополь, 99004),

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

(АДРЕСА_1),

про стягнення 12 196 грн,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_3- адвокат, довіреність № 31-41, від 24.09.2013;

від відповідача - ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_2, виданий Ленінським РУМВС України в м. Севастополі 29.07.1995, свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_3 від 07.05.2003.

Федеральне державне унітарне підприємство "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (далі по тексту позивач або підприємство) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі по тексту відповідач або ФОП) про стягнення грошової суми, що була одержана без достатньої правової підстави, у розмірі 12 196,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо придбання кондиціонерів для позивача та надання послуг щодо їх встановлення.

Ухвалою суду від 21.10.2013 року порушено провадження у справі, справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав зазначених у позові. Зокрема вказав, що підприємство сплатило 12 196,00 грн. за придбання кондиціонерів та їх установлення, але відповідач оплачені послуги не надав, що є підставою для стягнення з відповідача сплаченої суми згідно зі статтею 1212 ЦК України.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що його провини у ненаданні послуг підприємству не має, оскільки сплачені позивачем кошти залишились на рахунку в банку, що ліквідується. Просив суд відстрочити сплату суми боргу та судових витрат на 3 місяця, а потім розстрочити оплату вказаних сум на три роки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ :

Федеральне державне унітарне підприємство "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації та фізична особа - підприємець ОСОБА_2 досягли усної домовленості про те, що ФОП ОСОБА_2 придбає для підприємства два кондиціонера та встановить їх у будівлі заводоуправління.

Відповідачем були надані позивачу два рахунки на оплату № 22111 від 22.11.2012 на суму 6098 грн. та № 22112 від 22.11.2012 на суму 6098 грн. (арк.с. 13-14)

Згідно з платіжними дорученнями № 4632 від 26.11.2012 та № 4633 від 26.11.2012 вказані рахунки оплачені позивачем у повному обсязі. Загалом на рахунок ФОП було перераховано 12 196,00 грн. (арк.с. 15-16)

Відповідач кондиціонери для позивача не придбав, послуги щодо їх встановлення не надав.

12.09.2013 підприємство направило на адресу ФОП претензію від 11.09.2013 вих.18/2366, у якій запропонував відповідачу в строк до 23.09.2013 року доставити та встановити кондиціонери, а у випадку невиконання цього в строк до 30.09.2013 року перерахувати на рахунок позивача грошові кошти в сумі 12 196 грн. Претензія одержана відповідачем 23.09.2013 року. (арк.с. 10-11)

ФОП послуги щодо придбання та встановлення кондиціонерів підприємству не надав, грошові кошти не повернув, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом.

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. (частина перша статті 173 Господарського кодексу України)

Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Частинами 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Судом під час розгляду справи біло встановлено, що позивачем без укладання договору за усною домовленістю з відповідачем було перераховано останньому 12 196,00 грн. за придбання для підприємства двох кондиціонерів та їх встановлення у будівлі заводоуправління. Відповідач, одержавши вказані кошти, кондиціонери не встановив, кошти позивачу не повернув.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_2 набув зазначені грошові кошти та зберігає їх у себе без достатньої правової підстави, а тому вони підлягають поверненню підприємству.

Суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що сплачені позивачем кошти залишились на рахунку в банку, що ліквідується, а тому він не може їх повернути, виходячи з наступного.

Підприємством вказані грошові кошти були перераховані на рахунок у той банк, у якій було зазначено відповідачем.

Відповідно до статті 341 Господарського кодексу України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України. Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для цільового використання з Державного бюджету України або місцевих бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону. Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. (стаття 342 Господарського кодексу України)

Таким чином, грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банку залишаються власністю клієнта та лише зберігаються у відповідному банку. Відношення щодо зберігання вказаних коштів є правовідношеннями між клієнтом та банком та регламентуються відповідним договором, при цьому юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором. А тому, невиконання банком своїх обов'язків перед клієнтом не може звільняти клієнта від виконання зобов'язань перед іншими особами.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було вказано вище підприємство направило на адресу ФОП претензію, у якій запропонувало відповідачу в строк до 30.09.2013 року перерахувати на рахунок позивача грошові кошти в сумі 12 196 грн. Претензія одержана відповідачем 23.09.2013 року.

Відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язання з повернення грошових коштів в сумі 12 196 грн. Більш того, у судовому засіданні він підтвердив, що вказані послуги позивачу не надані, кошти не повернути.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про відстрочення та розстрочення сплати суми боргу та судових витрат.

Відповідно до пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право у тому числі відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Частиною першою статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У пункті 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вказано, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідач не надав суду доказів наявності конкретних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим у визначений строк, зокрема свогоскрутного матеріального стану, у той час, як відповідно до статей 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, у суду відсутні підстави для застосування відстрочення та розстрочення виконання рішення.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про банківські реквізити у матеріалах справи відсутні) на користь Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (Килен-балка, м. Севастополь, 99004, ідентифікаційний код 22288616, п/р 26006013019890 в ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767) 12 196,00 грн (дванадцять тисяч сто дев'яносто шість грн. 00 коп.) боргу.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про банківські реквізити у матеріалах справи відсутні) на користь Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (Килен-балка, м. Севастополь, 99004, ідентифікаційний код 22288616, п/р 26006013019890 в ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767) 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 26.11.2013.

Суддя Ю.В.Лотова