Рішення

від 01.11.2013 по справі 758/10324/13-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/10324/13-ц

Категорія 50

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

01 листопада 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Гребенюка В. В. ,

при секретарі - Бельмас Л. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Світ Трейд», про визнання наказу неправомірним, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія «Світ Трейд» (надалі за текстом - відповідач), про визнання наказу неправомірним, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що впродовж часу з 01.10.2012 року по 09.07.2013 року позивач працював на посаді виконроба у відповідача, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2, жодних письмових чи усних претензій з приводу виконання позивачем своїх посадових обов'язків від керівництва жодного разу не надходило, записи щодо недотримання позивачем законодавства про працю у трудову книжку також ніколи не вносилися. Разом з тим, з боку роботодавця неодноразово допускалося порушення прав позивача, як працівника, відповідачем не завжди вчасно виплачувалася заробітна плата, інколи затримки у виплатах досягали декількох тижнів. У зв'язку з тим, що в позивача на утриманні перебуває неповнолітня дитина, яка має хворобу «порок серця» і потребує постійного лікування, на яке щомісячно витрачаються чималі кошти, позивач був змушений написати заяву про звільнення з метою працевлаштування в іншій організації, де б вчасно виплачувалась заробітна платня і не порушувались права позивача, як працівника. Заява про звільнення з роботи за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України була написана позивачем 10.06.2013 та завірена підписами директора Гусєва Д.Ю., головного інженера Пономаренка В.В. та начальника дільниці Поремчука В.О., вказані посадові особи відповідача на заяві позивача зазначили про те, що ніяких заперечень у них немає. Копію заяви про звільнення позивач отримав нарочно, а її оригінал залишився у посадових осіб відповідача. Разом з тим, через два тижні після написання заяви про звільнення, коли позивач звернувся до головного бухгалтера відповідача з вимогою про видачу трудової книжки, позивачу було відмовлено на підставі того, що директор товариства перебуває у відпустці і ніхто інший трудову книжку видати позивачу не вправі. Крім того, з позивачем не було проведено розрахунків у відповідності з положеннями ст. 47 КЗпП України. Після чого, позивач написав заву на ім'я відповідача з вимогою про видачу позивачу трудової книжки та проведення розрахунків згідно ст. 116 КЗпП України та в якій повідомив, що звернеться за захистом своїх прав в територіальну інспекцію праці, якщо позивачу не виплатять його заробіток і не повернуть трудову книжку. Лише після цього, позивачу зателефонували та запросили прийти і отримати розрахунок і трудову книжку. 09.07.2013 року, коли позивач з'явився до відповідача для отримання трудової книжки, яку йому було видано, однак, у трудовій книжці було зазначено причину звільнення не за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а у зв'язку з втратою довіри, згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України. Вважає такі дії відповідача щодо винесення наказу від 09.07.2013 №25-з про звільнення з посади виконроба позивача з формулюванням «втрата довіри» згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України позивач вважає неправомірними з наступних підстав. Так, працюючи у відповідача позивач завжди сумлінно виконував свої обов'язки і відповідально ставився до роботи, зауважень з боку керівництва ніколи не було ні усних ні письмових впродовж усього часу роботи, догани також ніколи не виносилися. Позивач, на запитання чого його було звільнено у зв'язку з втратою довіри, обґрунтованих пояснень не отримав. З часу звільнення з даного місця роботи, позивач на нове підприємство влаштуватися не може, у зв'язку із наявним записом у трудовій книжці «про недовіру». Дана ситуація вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивачу потрібно утримувати сім'ю, оплачувати лікування хворій доньці, а тому неправомірні дії відповідача щодо винесення наказу від 09.07.2013 №25-з спричиняють позивачу також і моральну шкоду. У зв'язку з вказаними обставинами, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

У судовому засіданні позивач підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі, надала до суду письмові заперечення, просила відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 з 01.10.2012 року по 09.07.2013 року позивач працював на посаді виконроба ТОВ «Компанія «Світ Трейд», що не заперечується сторонами (а. с. 5 - 7).

Заява про звільнення з роботи за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України була написана позивачем 10.06.2013 року, на заяві містяться резолюції Гусєва Д.Ю., Пономаренка В.В. та Поремчука В.О. (а.с. 8).

25.06.2013 року позивач написав на ім'я директора заяву з вимогою про видачу позивачу трудової книжки та проведення розрахунків згідно ст. 116 КЗпП України (а.с. 9).

Листом від 09.07.2013 року за № 27/01-13 позивачу було запропоновано з'явитись для отримання трудової книжки (а.с. 10).

На підставі наказу ТОВ «Компанія «Світ Трейд» від 09.07.2013 року з позивачем було розірвано трудовий договір на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України (а.с. 29)

09.07.2013 року було складено акт про відмову від підпису, оскільки позивач відмовився ознайомлюватись під розпис з наказом про звільнення (а.с. 30).

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідно до положень статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП України, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно п. 2.10. Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110 у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Заперечення представника відповідача проти позову обґрунтовувались з посиланням на акт про проведення службового розслідування, яким виявлені факти порушення обліку товарно-матеріальних цінностей в частині прийому/передачі та обслуговування опалубки від 03.06.2013 року на будівельному майданчику, спростовуються договором майна № 12-0712 від 12.07.2012 року, укладеного між відповідачем та ТОВ «Проектно - будівельна компанія «МД Буд Груп», відповідно до якого відповідач прийняв у тимчасове користування та за плату елементи опалубки. Акти прийому - передачі опалубки були підписані 12.07.2012 року зі сторони ТОВ «Компанія «Світ Трейд» Гусевим Д.Ю., в той час, як позивач був прийнятий на роботу 01.10.2012 року, цього ж дня з ним було підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Таким чином, твердження представника відповідача, що саме позивач був відповідальною особою на підставі посадової інструкції та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність не знайшло свого підтвердження.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України встановлено підстави для звільнення від доказування, зокрема вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, до суду доказів вчинення позивачем кримінальних правоворушень відповідно до поданої до Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві заяви про вчинення працівниками відповідача, відповідачем також надано не було.

Враховуючи встановлені судом обставини та вищезазначені положення законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги в частині визнання формулювання причин звільнення позивача такими, що не відповідають чинному законодавству, а відтак, раніше внесений запис до трудової книжки позивача про звільнення з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України слід визнати недійсним, зобов'язавши відповідача змінити формулювання причин звільнення позивача вказавши причину звільнення: «Звільнено з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України», дата звільнення: «09.07.2013 року».

У відповідності до ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: 1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; 1 - -1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; 2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; 3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; 4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" у безпосередньому підпорядкуванні у близької особи. Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов'язаний розірвати трудовий договір у разі повторного порушення посадовою особою вимог законодавства у сфері ліцензування та з питань видачі документів дозвільного характеру, передбачених статтями 166-10, 166-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу. Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В пункті 13 даної Постанови зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З урахуванням встановлених судом обставин за яких судом було визнано формулювання причин звільнення позивача такими, що не відповідають чинному законодавству, суд вважає частково доведеними вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди та вважає справедливим та розумним розмір відшкодування у сумі 3 000 грн., що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 41, 47, 148 - 149, 235, 237-1 КЗпП України, положеннями Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110, Постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 10 - 11, 27 - 30, 57, 60 - 61, 79, 88, 209, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Світ Трейд», про визнання наказу неправомірним, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково;

Визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_1 такими, що не відповідають чинному законодавству;

Раніше внесений запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП України - визнати недійсним;

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Світ Трейд» (Код ЄДРПОУ 33599187) змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, вказавши причину звільнення: «Звільнено з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України», дата звільнення: «09.07.2013 року»;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Світ Трейд» (Код ЄДРПОУ 33599187) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі - 3 000 (три тисячі) гривень;

В іншій частині в задоволенні позову відмовити;

Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Світ Трейд» (Код ЄДРПОУ 33599187) на користь держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок;

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк