Рішення

від 18.11.2013 по справі 124/1414/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №:124/1414/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Кучеренко Н.В. № провадження:22-ц/190/5172/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Синельщікової О.В. суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І. при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом заступника прокурора Київського району м. Сімферополя в інтересах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Кримський республіканський позашкільний учбовий заклад «Центр економічних знань» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 липня 2013 року позов заступника прокурора Київського району м. Сімферополя в інтересах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Кримський республіканський позашкільний учбовий заклад «Центр економічних знань» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, - задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим шкоду, заподіяну злочином, у розмірі 58.709 грн. 97 коп.

Стягнено з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави судовий збір у розмірі по 293,55 грн. з кожної.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Вказує, що поза увагою суду залишилася та обставина, що заступником прокурора позов заявлено в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим, проте матеріальну шкоду заподіяно Кримському республіканському позашкільному учбовому закладу «Центр економічних знань», який є юридичною особою, тому позивачем повинен бути саме вказаний учбовий заклад або прокурор в його інтересах, а не прокурор в особі міністерства, отже позов подано неналежним позивачем. Посилається на те, що судом до вказаних правовідносин застосовано норму закону, яка не поширюється на ці правовідносини, а саме: статтю 1166 Цивільного кодексу України, та не застосовано норми закону, які підлягали застосуванню, а саме: статті 130-138 Кодексу законів про працю України. Також, зазначає, що відповідно до частини 3 статті 233 Кодексу законів про працю України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, проте на час звернення до суду з позовом річний строк сплинув не тільки з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, але і з дати постановлення вироку Київським районним судом м. Сімферополя. Крім того, вказує, що в мотивувальній частині рішення зазначено, що ОСОБА_8 незаконно отримала грошові кошти в розмірі 57.185,97 грн. (шляхом складання всіх сум), проте в резолютивній частині рішення зазначено про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 58.709,97 грн.

В запереченнях на апеляційну скаргу Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим просить її відхилити як безпідставну.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, відповідачку, її представника, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що винними діями відповідачок, за які вони засуджені вироком Київського районного суду м. Сімферополя, що набрав законної сили, завдано шкоди позивачу шляхом незаконної виплати бюджетних коштів, а тому за підстав статті 1166 Цивільного кодексу України вони повинні відповідати солідарно у розмірі шкоди, встановленої вироком суду.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає, що суд неповно і неправильно встановив обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, припустився порушень норм матеріального і процесуального права, що тягне за собою скасування судового рішення за підстав пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи, що рішення суду оскаржується однією із відповідачок, колегія суддів діє відповідно до положень частини 3 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, встановивши неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 25 червня 2009 року відповідачка ОСОБА_7, працююча директором Кримського республіканського позашкільного учбового закладу «Центр економічних знань», засуджена за частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на один рік; за частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України до 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на один рік.

В силу статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на один рік.

На підставі статей 75, 76 Кримінального кодексу України вона звільнена від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком у 2 роки, з покладенням зобов'язань не змінювати без згоди органів виконання покарання місце проживання і періодично являтися до них на реєстрацію.

Зазначеним вироком відповідачка ОСОБА_8, працююча методистом Кримського республіканського позашкільного учбового закладу «Центр економічних знань», засуджена за статтею 27, частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади.

В силу статей 75, 76 Кримінального кодексу України звільнена від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком у 1 рік, з покладенням зобов'язань не змінювати без згоди органів виконання покарання місце проживання і періодично являтися до них на реєстрацію.

Стягнено з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь держави судові витрати в розмірі по 525,84 з кожної.

Вирішено питання з речовими доказами (т.1 а.с.5-7).

Згідно вироку суду ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнані винними і засуджені за скоєння злочинів при наступних обставинах.

ОСОБА_7 у липні 2000 року, зловживаючи своїм службовим становищем директора Кримського республіканського позашкільного учбового закладу «Центр економічних знань» у м. Сімферополі по вул. Гоголя, 9, за попередньою змовою з дочкою - ОСОБА_8, з корисних мотивів з метою заволодіння чужим майном - державними грошовими коштами, оформила ОСОБА_8 з 03 липня 2000 року на посаду секретаря-діловода, з 01 березня 2002 року на посаду оператора ЕВМ учбово-методичного відділу і з 02 вересня 2002 року на посаду методиста учбово-методичного відділу Кримського республіканського позашкільного учбового закладу «Центр економічних знань». ОСОБА_8 у період з 03 липня 2000 року по 01 березня 2008 року у центрі на робочому місці не була присутня і роботу, відповідно до функціональних обов'язків, не виконувала.

На підставі табелів обліку робочого часу, які заповнювалися працівниками центру за вказівкою директора ОСОБА_7, у період з липня 2000 року по грудень 2007 року включно, за внесеними в них неправдивими відомостями про восьмигодинний робочий день ОСОБА_8, були необґрунтовано нараховані і отримані наступні суми.

Всього за період з липня 2000 року по грудень 2007 року включно ОСОБА_8 незаконно заволоділа бюджетними грошовими коштами у сумі 58.709,97 грн., які були незаконно нараховані у вигляді заробітної плати, премій, відпускних, матеріальної допомоги і перерахування (т. 2 а.с.32-33).

При апеляційному перегляді справи встановлено, що вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2009 року зазначений вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 25 червня 2009 року відносно ОСОБА_7 в частині кваліфікації її дій за частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України і ОСОБА_8 в частині кваліфікації її дій за статтею 27, частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу скасований.

Постановлений в цій частині новий вирок.

Визнано винною ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, і призначено їй покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на два роки.

В частині засудження за частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України вирок суду залишений без змін.

На підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України і частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на два роки.

Відповідно до статті 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком у 2 роки, і покладено передбачений статтею 76 Кримінального кодексу України обов'язок - повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи.

Визнано винною ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого статтею 27, частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, і призначено їй покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади.

Відповідно до статті 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком у 2 роки, і покладено передбачений статтею 76 Кримінального кодексу України обов'язок - повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи.

В решті вирок суду першої інстанції залишений без змін (т.2 а.с.32-36).

У вироку колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим зазначено, що як вбачається з матеріалів кримінальної справи, органом досудового слідства ОСОБА_7 і ОСОБА_8 ставився час скоєння злочину у період з липня 2000 року по грудень 2007 року, у зв'язку з чим, дії обвинувачених кваліфікувалися за частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України.

Суд першої інстанції, встановивши час скоєння злочину у період з липня 2000 року по березень 2008 року, вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, що стало підставою для скасування вироку.

Апеляційний суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_7 повинні бути кваліфіковані за частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб у великих розмірах, а дії ОСОБА_8 за статтею 27, частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, як співучасть у заволодінні чужим майном, вчиненому за попередньою змовою групою осіб у великих розмірах. Таке обвинувачення було пред'явлено ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у судовому засіданні відповідно до статті 277 Кримінального процесуального кодексу України.

У зв'язку з викладеним, вирок у зазначеній частині скасований з постановленням нового вироку.

Підстав для скасування вироку відносно ОСОБА_7 за частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України не встановлено, оскільки в апеляції не оспорювалася ні доведеність вини засудженої, ні правильність кваліфікації її дій (т.2 а.с. 32-36).

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (із змінами і доповненнями внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13, від 03 грудня 1997 року № 12) роз'яснено, що, вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну злочином підприємству, установі, організації, з якими вони перебували у трудових відносинах, визначається згідно з статтями 130 - 138 Кодексу законів про працю України. Слід також враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».

У випадках заподіяння шкоди особою, що не перебуває з підприємством, установою, організацією, колгоспом, кооперативом у трудових відносинах або не є членом колгоспу, а також при заподіянні шкоди громадянам суд керується статтями Цивільного кодексу України, що регулюють зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди (п.9).

Пленум Верховного Суду України в пунктах 3, 9 постанови № 14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1997 року №3, від 3 грудня 1997 року №12) роз'яснив, що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (пункт 3 статті 134 Кодексу законів про працю України), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства (п.9).

У відповідності зі статтею 130 Кодексу законів про працю України відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Виходячи з вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 Кодексу законів про працю України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах (п.3).

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що за шкоду, завдану відповідачками при виконанні трудових обов'язків вони повинні відповідати за нормами трудового, а не цивільного законодавства. При цьому виді відповідальності працівників підлягають застосуванню норми трудового права відносно розміру матеріальної відповідальності і строків звернення до суду з зазначеними вимогами.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачка ОСОБА_7 наказом № 17-б від 15 квітня 1996 року прийнята на посаду директора Кримського республіканського дитячо-юнацького центру економічних знань, який перейменований у Кримський республіканський позашкільний учбовий заклад «Центр економічних знань».

Наказом № 128-к від 28 вересня 2009 року ОСОБА_7 звільнена з займаної посади за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України) з 28 вересня 2009 року (т.1 а.с.177).

Відповідачка ОСОБА_8 наказом № 37 від 03 липня 2009 року прийнята на посаду секретаря-діловода Кримського республіканського дитячо-юнацького центру економічних знань (т.1 а.с.194), з 01 вересня 2000 року переведена оператором ЕВМ, наказом № 12 від 28 лютого 2002 року переведена з 01 березня 2002 року оператором ЕВМ учбово-методичного відділу (т.1 а.с.192), наказом № 47 від 02 вересня 2002 року переведена

на посаду методиста учбово-методичного відділу Центру, який змінив назву на Кримський республіканський позашкільний учбовий заклад «Центр економічних знань» (т.1 а.с.178-179).

Наказом № 149-л від 16 листопада 2009 року ОСОБА_8 звільнена з роботи за власним бажанням за статтею 38 Кодексу законів про працю України з 17 листопада 2009 року (т.1 а.с.190, 179).

За зазначених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачками завдано шкоду під час дії їхніх трудових договорів з Кримським республіканським позашкільним учбовим закладом «Центр економічних знань», при виконанні ними трудових обов'язків, коли відповідачка ОСОБА_8, перебуваючи у трудових відносинах з Центром за попередньою домовленістю зі своєю матір'ю - відповідачкою ОСОБА_7 - директором Центру, не відпрацьовувала повністю робочий час, не виконувала повністю свої трудові обов'язки, отримуючи заробітну плату у повному обсязі та інші виплати працівникові.

Такі дії відповідачок мали місце до початку 2008 року, після чого їхні трудові відносини з Центром продовжилися і закінчилися після постановлення вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2009 року для ОСОБА_7 - 28 вересня 2009 року, для ОСОБА_8 - 17 листопада 2009 року за їх власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до частин 3, 4 статті 233 Кодексу законів про працю України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови № 14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (зі змінами і доповненнями) роз'яснив, що судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку (п.20).

Із матеріалів справи вбачається, що шкода виявлена у 2008 році, коли згідно вироку Київського районного суду м. Сімферополя від 25 червня 2009 року у березні 2008 року правоохоронні органи почали перевірку зазначеного факту, і відповідачка ОСОБА_8 стала працювати в Центрі повний робочий час (т.1 а.с.5 зворот), а за актом документальної ревізії, проведеної у травні 2008 року, виявлено нецільове витрачання бюджетних коштів до грудня 2007 року (т.1 а.с.198-204).

Крім того, зазначеним вироком Київського районного суду м. Сімферополя і вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2009 року встановлений факт винних дій відповідачок і розмір завданої ними шкоди 58.709,97 грн. (т.1 а.с.5 зворот, т.2 а.с.33), а з позовом про відшкодування матеріальної шкоди прокурор звернувся до суду 08 листопада 2011 року (т.1 а.с.1), тобто пропустивши встановлений частиною 4 статті 233 Кодексу законів про працю України річний строк.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з того, що у разі пропуску встановленого законом річного строку без поважних причин, у позові слід відмовити з цих підстав.

Про неповажність причин пропуску строку свідчить і та обставина, що перший позов прокурора Київського району в інтересах держави в особі Міністерства зі справ молоді, сім'ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим до ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 58.709,97 грн., завданої зазначеним злочином, був пред'явлений до суду 25 серпня 2009 року і залишений без розгляду за підстав пункту 5 частини 1 статті 207 Цивільного процесуального кодексу України за ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 травня 2011 року за заявою прокурора від 16 травня 2011 року (а.с. 1-2, 180, 182 справа № 2-370/11), а під час досудового слідства та до початку судового розгляду цивільний позов у кримінальній справі не був пред'явлений (т.1 а.с.7).

Що стосується доводів прокурора про відсутність трудових відносин у відповідачки ОСОБА_8 та можливість відшкодування нею матеріальної шкоди на загальних підставах за нормами цивільного права, а саме, статтею 1166 Цивільного кодексу України, та, відповідно, застосування до вимог до неї загального строку позовної давності у три роки згідно статті 257 Цивільного кодексу України, то колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на уваги за зазначених вище обставин.

Крім того, та обставина, що ОСОБА_8 не була звинувачена у службовому злочині, не встановлює факту відсутності її трудових відносин з Центром, тому що вона засуджена за співучасть у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, враховуючи дії кожної з них при заволодінні бюджетними коштами Центру на оплату праці.

Що стосується доводів відповідачки про відсутність права вимоги у Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим у зв'язку з тим, що шкоду завдано Кримському республіканському позашкільному учбовому закладу «Центр економічних знань», який є юридичною особою, то колегія суддів з ними не погоджується за таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 776-6/12 від 18 квітня 2012 року, розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 338-р від 29 травня 2012 року, наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим № 690 від 26 червня 2012 року Республіканський позашкільний учбовий заклад «Центр економічних знань» реорганізований шляхом його приєднання до Кримського республіканського позашкільного учбового закладу «Центр дитячої та юнацької творчості», відносно яких на час розгляду справи у суді маються відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с. 115, 116, 118, 233).

За повідомленням Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вих. № 2542/05/01-11 від 31 травня 2013 року згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом ЄДРПОУ 23891711 зареєстрована юридична особа комунальна організація (установа, заклад) Кримський республіканський позашкільний навчальний заклад «Центр економічних знань».

05 червня 2012 року державним реєстратором виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради внесено до ЄДР відомості щодо прийняття рішення про припинення зазначеною юридичної особи в результаті реорганізації (тип реорганізації - приєднання).

Станом на 31 травня 2013 року документи про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання представником юридичної особи Кримський республіканський позашкільний навчальний заклад «Центр економічних знань» державному реєстратору не надавалися (т.1 а.с.237).

При розгляді справи судом встановлено, що в період 2000-2007 років фінансування Кримського республіканського позашкільного навчального закладу «Центр економічних знань», у тому числі на заробітну плату його працівників, відбувалося із бюджету Автономної республіки Крим (т. 1 а.с.257).

За пунктом 1.3 Статуту Кримського республіканського позашкільного навчального закладу «Центр економічних знань» він входить до складу майна, що належить Автономній Республіці Крим та знаходиться у сфері управління Міністерства у справах молоді, сім'ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим, діяльність Центра поширюється на Автономну Республіку Крим (т.1 а.с.180-189).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що прокурор в інтересах держави в особі зазначеного міністерства має право вимоги відшкодування шкоди, завданої бюджету, які не можуть бути задоволені у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з таким позовом.

У засіданні суду апеляційної інстанції прокурор відмовився від частини позовних вимог про відшкодування шкоди, пред'явлених до відповідачки ОСОБА_7, погодившись з пропуском відносно неї строку для звернення до суду з позовом, і, подавши письмову заяву, просив прийняти відмову від позову, яку узгодив з позивачем у справі Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим (т. 2 а.с. 30, 48).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 205, частин 1, 3 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

За частинами 1, 2 статті 46 Цивільного процесуального кодексу України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

Враховуючи, що позивачем заява прокурора підтримана, після скасування судового рішення у зазначеній частині провадження у справі слід закрити у зв'язку з відмовою прокурора від позову відповідно до частини 1 статті 310 Цивільного процесуального кодексу України.

В решті слід ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у частині вимог до ОСОБА_8

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 310, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 липня 2013 року скасувати.

Прийняти відмову від позову прокурора Київського району м. Сімферополя в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, підтриману останнім, до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди.

Провадження у справі у зазначеній частині позовних вимог до ОСОБА_7 закрити.

В іншій частині постановити нове рішення, яким відмовити у позові заступнику прокурора Київського району м. Сімферополя в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим до ОСОБА_8, третя особа - Кримський республіканський позашкільний учбовий заклад «Центр економічних знань» про відшкодування матеріальної шкоди.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.