Рішення

від 15.11.2013 по справі 910/18441/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18441/13 15.11.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/18441/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада Лтд Ко»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест»;

про стягнення 88114,25 грн.

Представники сторін:

від позивача: Філіпова Н.О., довіреність № 229 від 04.11.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Тріада Лтд Ко» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» (надалі - відповідач) про стягнення 88114,25 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 28/09-11/КВ від 09.09.2011р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 50 000,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 32 716,60 грн. та 3% річних - 5397,65 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2013р. порушено провадження у справі № 910/18441/13 та призначено її розгляд на 07.11.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 07.11.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги з посиланням на обставини, зазначені в позовній заяві, та надано витребувані судом докази.

Відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження від 25.09.2013р., не виконав, письмовий відзив на позов не надав, представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте на адресу суду 07.11.2013р. надійшла телеграма з клопотанням відкласти розгляд справи.

Представник позивача заперечив щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що відповідач навмисно затягує вирішення спору по суті.

Ухвалою від 07.11.2013р. суд відклав розгляд справи на 15.11.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Присутній у судовому засіданні 15.11.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, а також просив задовольнити заяву про забезпечення позову, яка була подана разом з позовною заявою.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження від 25.09.2013р. та ухвали від 07.11.2013р. не виконав, відзив на позов не подав та не надіслав, проте повторно надіслав телеграму з клопотанням відкласти розгляд справи.

Представник позивача щодо відкладення розгляду справи заперечував.

У відповідності з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання 15.11.2013р., судом у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено.

Крім того, суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, відмовив у її задоволенні з огляду на наступне.

Вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності відповідача.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Між тим, всупереч положенням статті 66 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована. Заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, які б свідчили, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду, не підтвердив твердження заяви належними доказами. При цьому, неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед іншими контрагентами не може свідчити про неможливість виконання рішення, прийнятого за результатами вирішення даного спору. Отже, заява позивача про застосування заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Водночас, оскільки відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, проте не зазначив поважних причин, з яких не виконав вимоги суду та не подав, витребувані в ухвалі про порушення провадження у справі від 25.09.2013р. та в ухвалі про відкладення розгляду справи від 07.11.2013р., документи, в тому числі відзив на позов, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.09.2011р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 28/09-11/КВ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості (надалі іменується «продукція»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Згідно п. 2.1. договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються сторонами згідно до видаткових накладних у межах строку дії даного договору.

У п. 3.1. договору визначено, що строк поставки, умови поставки та місце поставки погоджуються сторонами та зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, на кожну партію продукції.

Продукція вважається переданою покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супровідними документами та підписання покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. З цього моменту покупець набуває право власності на продукцію. Ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця з моменту набуття ним права власності (п. 3.2. договору).

Відповідно п.п. 4.2., 4.3. договору, ціна на продукцію встановлюється за домовленістю сторін, погоджується сторонами на певний період чи на окрему партію та відображається у рахунках-фактурах і специфікаціях, і вказується з ПДВ.

Розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 21-го календарного дня після набуття покупцем права власності на продукцію (п. 3.2. договору). Днем оплати вважається день списання банком коштів з поточного рахунку покупця.

Умовами пунктів 10.1., 10.2. договору встановлено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін. Строк договору закінчується 31 грудня 2012 року. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір не подовжувати його, то строк дії договору буде автоматично подовжено на 1 календарний рік. Кількість подовжень строку дії договору не обмежена.

Крім того, у відповідності з умовами договору сторонами була підписана Специфікація постачальника на поставку продукції № 1 від 09.09.2011р., в якій визначено найменування продукції, її кількість та вартість, а також строк та умови поставки.

Так, згідно зі Специфікацією № 1 позивач зобов'язався поставити відповідачу у строк до 12.09.2011р., на умовах DDU склад покупця, м. Житомир, 6400 кг, винограду сушеного малого розміру, загальною вартістю 162 816,00 грн.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем за видатковою накладною № Т-00002940 від 09.09.2011р., копія якої залучено до матеріалів справи, поставив відповідачу товар на загальну суму 162 816,00 грн.

Факт отримання товару відповідачем також підтверджується товарно-транспортною накладною № 01АБ від 11.09.2011р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 001063 від 09.09.2011р.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково в сумі 112 816,00 грн., що підтверджується довідкою Запорізької філії ПАТ «Кредитпромбанк» за вих. № 2766.1/401-б.б-04 від 10.09.2013р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 50 000,00 грн.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання товару за представленою видатковою накладною та не надано доказів повної оплати переданого товару на суму 50 000,00 грн. відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 50 000,00 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 32 716,60 грн. та 3% річних - 5397,65 грн., які розраховані за період з 01.10.2011р. по 02.09.2013р. з урахуванням проведених відповідачем оплат.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 9.7. договору передбачено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, який доданий до позовній заяві, визнав його необґрунтованим, оскільки наданий розрахунок здійснений без урахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів.

Крім того, позивачем здійснено нарахування пені, починаючи з 01.10.2011р., тоді як п. 4.3. договору передбачено, що розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 21-го календарного дня після набуття покупцем права власності на продукцію (п. 3.2. договору), тобто з моменту фактичної передачі продукції.

Як зазначено у позовній заяві та підтверджено товарно-транспортною накладною № 01АБ, відповідач фактично отримав товар 11.09.2011р., відповідно строк оплати отриманого товару протягом 21 календарного дня обраховується, починаючи з 12.09.2011р. і спливає 02.10.2011р.

Отже, правомірним є нарахування пені, починаючи з 03.10.2011р.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто за період з 03.10.2011р. по 03.04.2012р., та тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів, а також враховуючи часткові оплати та зміни облікової ставки НБУ, судом встановлено, що розмір пені становить 11 939,61 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, який доданий до позовній заяві, визнав його необґрунтованим, оскільки наданий розрахунок здійснений без урахування тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів та відповідач фактично отримав товар 11.09.2011р.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних за період з 03.10.2011р. по 02.09.2013р., встановив, що розмір річних у вказаний період з урахуванням часткового погашення відповідачем заборгованості становить 6499,81 грн.

Проте, суд обмежений розміром заявлених позовних вимог, відтак позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 5397,65 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

У п. 2.5. роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказано, що Законом передбачено (абзац третій частини другої статті 6) зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється. Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до суду одночасно позовну заяву та заяву про забезпечення позову та сплачено судовий збір у розмірі 1762,29 грн. за подання позовної заяви згідно з платіжними дорученнями № 328 від 29.08.2013р., № № 425 від 18.09.2013р. та 1720,50 грн. - за подання заяви про забезпечення позову за платіжним дорученням № 345 від 30.08.2013 р.).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно п. 5.2. роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

З огляду на вищевказане, позивачу у зв'язку з надмірною сплатою судового збору слід повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» (01014, м. Київ, пров. Мічуріна, 3/2, літ. А, код ЄДРПОУ 34047146) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада Лтд Ко» (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 82, оф. 79; код ЄДРПОУ 20473539) 50 000,00 грн. - боргу, 11 939 грн. 61 коп. - пені, 5397 грн. 65 коп. - 3% річних, 1346 грн. 75 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

4. Повернути на підставі рішення товариству з обмеженою відповідальністю «Тріада Лтд Ко» (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 82, оф. 79; код ЄДРПОУ 20473539) з Державного бюджету України 1720 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № № 328 від 29.08.2013р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/18441/13.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 20.11.2013р.

Суддя А.І. Привалов