Рішення

від 29.10.2013 по справі 914/3506/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2013 р. Справа № 914/3506/13

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю "МЦ Баухемі" (07541, вул.Маяковського, 38, м. Березань, Київська область; ідентифікаційний код 33482370),

Відповідач: Дочірнє підприємство "Бетон Захід" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС Бетон" (79044, вул.Княгині Ольги, 1-5, м.Львів; ідентифікаційний код 35721158),

про стягнення заборгованості у сумі 34504,22грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : Піка М.Є. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача : не з'явився.

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "МЦ Баухемі" заявлено позов до Дочірнього підприємства "Бетон Захід" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС Бетон" з вимогою стягнення 33216,00грн. боргу, що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію).

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 1288,22грн. 3% річних від простроченого платежу.

13.09.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 16год. 30хв. 24.09.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.09.2013р. та 03.10.2013р.

Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала Господарського суду Львівської області надсилались Сторонам за адресами, зазначеними у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Позивачу та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (наявний в матеріалах справи, серія АВ №№220347-220348) - Відповідачу.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 33216,00грн. основного боргу.

Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за накладними №1-00000538 від 17.05.2012р. на суму 8904грн.; №1-00000623 від 29.05.2012р. на суму 6000грн.; №1-00000367 від 20.04.2012р. на суму 8904грн.; №1-00000802 від 15.06.2012р. на суму 8904грн. та №1-00000691 від 01.06.2012р. на суму 8904грн.; всього на загальну суму 41616грн., що підтверджується підписами та відтисками печаток Сторін.

При цьому підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідач за поставлений йому товар розрахувався лише частково в розмірі 8400,00грн. (31.05.2012р. у сумі 4400,00грн. та 13.06.2013р. у сумі 4000,00грн.), що підтвердив представник Позивача в судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 33216грн.

Також, відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2012р. (наявний в матеріалах справи), заборгованість Відповідача становить 33216грн., що підтверджується підписами та скріпленими печатками Сторін.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 33216,00грн .

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приписами ч.5 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару .

З врахуванням вищенаведеного та того, що між Сторонами виникли зобов'язання із поставки, суд зазначає, що обов'язок здійснення оплати Товару настав у відповідача з моменту поставки йому Товару відповідно до описаних вище видаткових накладних.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням наведеного, в тому числі того, що матеріалами справи доведено, а Відповідачем не спростовано порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 33216,00грн .; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не представлені докази відсутності боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 33216,00грн ., здійснення оплати такого повністю чи частково, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення 33216,00грн . основного боргу.

Щодо стягнення 1288,22грн. 3% річних.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 1288,22грн. 3% річних, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви, та який виконаний за період з моменту виникнення боргу по 03.09.2013р.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд зазначає, що такий розрахований Позивачем невірно (Позивач при здійсненні розрахунку 3% річних за 2012 рік, помилково виходив з розрахунку, що у році 365 днів, замість 366 днів наявних у 2012 році , що й призвело до неправильного розрахунку), внаслідок чого завищено розмір 3% річних, відтак, розмір 3% річних є нижчим, аніж заявлено до стягнення. Крім того, Позивачем допущено арифметичні помилки при здійсненні розрахунків. А тому, сума 3% річних, яка підлягає стягненню становить 1287,23грн .

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних , суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 1287,23грн . 3% річних; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

29.10.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04.11.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що сума 3% річних, в задоволенні яких судом відмовлено, становить менше 1% від ціни позову (0,003%) судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2 . Стягнути з Дочірнього підприємства "Бетон Захід" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС Бетон" (79044, вул.Княгині Ольги, 1-5, м. Львів; ідентифікаційний код 35721158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЦ Баухемі" (07541, вул.Маяковського, 38, м.Березань, Київська область; ідентифікаційний код 33482370) 33216грн. основного боргу, 1061,75грн. 3% річних, 1703,3грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.