Ухвала

від 26.11.2013 по справі 826/5881/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5881/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Літвіної Н.М.

Старової Н.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Науково-виробничої фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервісдіагностика» до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року адміністративний позов НВФ у формі ТОВ «Промсервісдіагностика» до ДПІ в Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24 грудня 2012 року № 726/2012 утворено Міністерство доходів і зборів України, реорганізувавши Державну митну службу України та Державну податкову службу України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» від 20 березня 2013 року № 229 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів; реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби; визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.

Враховуючи зазначене, відповідачем в даній адміністративній справі є саме Державна податкова інспекція в Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25 березня 2013 року за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки НВФ у формі ТОВ «Промсервісдіагностика» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «АВП-Буд» за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2011 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС складено акт № 153/1-22-70-16297019, яким встановлено порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 84 974, 00 грн., а також порушення п.п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 73 890, 00 грн.

10 квітня 2013 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0003362270, яким у зв'язку з порушенням пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 84 974, 00 грн., та № 0003372270, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 73 890, 00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18 473, 00 грн.

Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі договорів від 05 серпня 2011 року № 127, від 11 серпня 2011 року № 126, від 15 серпня 2011 року № 132, від 16 серпня 2011 року № 136, від 06 вересня 2011 року № 141, від 16 вересня 2011 року № 145, від 23 вересня 2011 року № 147 та № 150, від 30 вересня 2011 року № 155, від 10 жовтня 2011 року № 161, від 14 жовтня 2011 року № 162, від 20 жовтня 2011 року № 163, від 27 жовтня 2011 року № 166, від 28 жовтня 2011 року № 169, від 31 жовтня 2011 року № 172, від 09 листопада 2011 року № 175, від 11 листопада 2011 року № 178, від 25 листопада 2011 року № 185, від 08 грудня 2011 року № 192, від 19 грудня 2011 року № 195, від 26 грудня 2011 року № 196 з ПП «АВП-Буд» надано відповідні послуги (підготовчі та допоміжні роботи) на загальну суму у розмірі 443 340, 00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 73 890, 00 грн.).

Відповідно до п. 200.1 статті 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 ПК України - податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 статті 201 ПК України - податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПК України - об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 статті 135 ПК України - доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 - первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Колегія суддів зазначає, що позивачем належними доказами доведено фактичне виконання зазначених договорів. Так, дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями відповідних договорів, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт.

Позивач вказані роботи оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 73 890, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача та платіжними дорученнями з відповідними відмітками банку.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами, додатками до них, звітами про проведення технічного обстеження, які були складені за результатами, в тому числі, надання позивачу відповідних послуг ПП «АВП-Буд».

Податкові накладні, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 статті 201 ПК України, відповідають вимогам, які передбачено статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Контрагент позивача на час вчинення правочинів був зареєстрований у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мав право видавати податкові накладні.

Колегія суддів зазначає, що Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31 січня 2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), яке відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у якому визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на анулювання 03.08.2012 свідоцтва платника ПДВ ПП «АВП-Буд», на внесення до ЄДР запису про відсутність ПП «АВП-Буд» за місцезнаходженням, на показання при допиті в якості свідка директора ПП «АВП-Буд», а також на отримання податковим органом акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 28 листопада 2012 року № 8313/22-7/35524841 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «АВП-Буд» з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 24 жовтня 2007 року по 30 квітня 2012 року, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Як вже зазначалось вище, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12).

Посилання відповідача на вказаний протокол допиту є необґрунтованим, так як відповідачем не надано доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно вказаної особи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/29330/12).

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. А тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року у справі № К/9991/53981/12.

Враховуючи зазначене, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в зазначеному акті перевірки про порушення позивачем положень податкового законодавства, а тому, відповідно, протиправними є оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на основі такого акту перевірки.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Старова Н.Е.