Рішення

від 18.11.2013 по справі 914/3773/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2013 р. Справа № 914/3773/13

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю "Галпак" (81700, вул. Друкарська, 2, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 31892604),

Відповідач: Дочірнє підприємство "Гангсо Україна" (80431, вул. І.Франка, 11а, с. Колоденці, Камянка-Бузький район, Львівська область; ідентифікаційний код 33195955),

про стягнення заборгованості у сумі 47577,78грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : Капаловська Н.Є. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача : не з'явився

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Галпак" заявлено позов до Дочірнього підприємства "Гангсо Україна" з вимогою стягнення боргу у сумі 40085,52грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору №100-11 від 01.06.2011р.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 3483,71грн. пені та 4008,55грн. штрафу.

07.10.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 11год. 15хв. 28.10.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 28.10.2013р.

Представнику Позивача по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення по суті спору.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала Господарського суду Львівської області надсилались Сторонам за адресами, зазначеними у Виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Позивачу та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Відповідачу. Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Відповідачу копій ухвал суду по даній справі, в тому числі про порушення провадження у справі .

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 40085,52грн. боргу.

01.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Галпак" (Продавець) та Дочірнім підприємством "Гангсо Україна" (Покупець) укладено Договір поставки №100-11 з додатками (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець зобов'язується відповідно до умов Договору передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вироби з гофрокартону (надалі - Товар) в асортименті, кількості і у терміни, обговорені Сторонами. Найменування товару, його кількісні та якісні показники, ціна товару за одиницю та по позиціях, а також загальна вартість товару, поставка якого буде здійснюватися у відповідності до Договору, вказуються у Специфікаціях та/або видаткових накладних Продавця, у такому випадку видаткова накладна виконує роль Специфікації (п.1.2).

Відповідно до п. 3.1 Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем за кожну поставлену партію протягом 14 календарних днів з моменту передачі (поставки) Продавцем такої партії товару Покупцю , на підставі виставленого Продавцем рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця, вказаний в розділі «Юридичні адреси та реквізити сторін». Під партією Товару, Сторони розуміють Товар, вказаний у кожній окремій видатковій накладній.

У п.6 Договору зазначено, що усі спори і розбіжності, що можуть виникнути між Сторонами із умов Договору або у зв'язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним і т.ін.), підлягають вирішенню у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, відповідно до чинного в Україні законодавства.

Згідно з п. 8, Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2012 року, а по грошових зобов'язаннях - до їхнього повного виконання. Закінчення строку дії Договору, не звільняє Сторін від виконання зобов'язань за Договором та відповідальності за його порушення.

Згідно доводів Позивача та пояснень представника Позивача, на виконання умов Договору здійснювались поставки, які Відповідачем оплачені. Проте, Відповідач розрахувався не за весь поставлений йому Товар. При цьому, доводи Позивача про те, що станом на 01.01.2013р. (до моменту здійснення поставок за накладними, які перераховані в абзаці нижче) у Відповідача існував борг перед Позивачем в розмірі 13910,90грн. та Відповідачем здійснено повну оплату такого боргу 13910,90грн. (10255,46+3655,44) судом до уваги не беруться, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Так, судом встановлено, що на виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за видатковими накладними №100110 від 10.01.2013р. на суму 12236,16грн.; №16012 від 16.01.2013р. на суму 12692,16грн.; №4047 від 04.04.2013р. на суму 9117,60грн. та №170412 від 17.04.2013р. на суму 6039,60грн.; всього поставлено Товар на загальну суму 40085,52грн., що підтверджується підписами та відтисками печаток Сторін.

При цьому підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відтак, загальна сума заборгованості Відповідача за ствердженням Позивача за поставлений відповідно до Договору товар складала станом на час подання позову 40085,52грн .

Крім того, підтвердженням виникнення боргу в розмірі 40085,52грн. та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є підписання ним та скріплення відбитками печатки акту звірки взаємних розрахунків станом на 19.09.2013р.

Позивачем 03.09.2013р. скеровано Відповідачу претензію №83-юр від 28.08.2013р. з вимогою сплатити борг (підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відбитком поштового штемпеля). Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання відповідачем відповіді на зазначену претензію чи здійснення повної або часткової оплати 40085,52грн. боргу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням наведеного, в тому числі того, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 40085,52грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не надані докази здійснення Відповідачем оплати 40085,52грн. боргу повністю чи частково, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 40085,52грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 4008,55грн. штрафу та 3483,71грн. пені .

Позивач просить також стягнути 4008,55грн. штрафу та 3483,71грн. пені, розрахунок яких додано до позовної заяви; розрахунок пені проведено за період з 30.01.2013р. по 18.09.2013р.

У п. 5.2 Договору встановлено, що у разі прострочення Покупцем строків оплати Товару, Покупець зобов'язується сплатити Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. У разі прострочення платежу більше десяти календарних днів - штраф у розмірі 10% від суми заборгованості .

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте , відповідно до п.9.4 Договору, Сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій, в тому числі і пені, і строк позовної давності на їх стягнення не обмежуються шістьма місяцями і/або роком, а нараховуються до моменту належного виконання зобов'язання за цим договором, або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій в межах строку позовної давності (3 роки).

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому суд зазначає, і аналогічна позиція наведена у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 (Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"), що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Перевіривши правильність розрахунку штрафу суд зазначає, що такий проведено вірно.

Проте, перевіривши правильність розрахунку пені, що проведений за період з 30.01.2013р. по 18.09.2013р., суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки не в повній мірі враховано п.3.1 Договору (оплата Товару здійснюється Покупцем за кожну поставлену партію протягом 14 календарних днів з моменту передачі (поставки) Продавцем такої партії товару Покупцю). Крім того, взято до уваги сальдо станом на 01.01.2013р., зазначене в акті звірки, в розмірі 13910,90грн. із здійсненими повністю поетапними оплатами 13910,90грн. (10255,46+3655,44); проте, як зазначено вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу, доводи Позивача щодо сальдо станом на 01.01.2013р. в розмірі 13910,90грн. та здійснені оплати 13910,90грн. боргу (10255,46+3655,44) судом до уваги не беруться, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків штрафу та пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 4008,55грн. штрафу та 3140,65грн. пені; в частині стягнення 343,06грн. пені слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

18.11.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 25.11.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що розмір позовних вимог, в задоволенні яких судом відмовлено, складає менше 1% від ціни позову (0,72%), беручи до уваги те, що спір виник з вини Відповідача, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача повністю.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2 . Стягнути з Дочірнього підприємства "Гангсо Україна" (80431, вул. І.Франка, 11а, с. Колоденці, Камянка-Бузький район, Львівська область; ідентифікаційний код 33195955) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Галпак" (81700, вул. Друкарська, 2, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 31892604) - 40085,52грн. основного боргу, 3140,65грн. пені, 4008,55грн. штрафу, а також судовий збір у сумі 1720,50грн.

3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.