Ухвала

від 12.11.2013 по справі 2а-4744/11/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4744/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Ключковича В.Ю.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (на даний час - Миронівська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби) про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (далі - ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів») звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (на даний час - Миронівська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби), в якому просив визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 23.09.2011 №0000802353 про зменшення ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 414 461,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (на даний час - Миронівська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби) було проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, за результатами якої складено Акт від 06.09.2011 № 328/23-011/00951770 (далі - Акт перевірки).

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 і 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад-грудень 2010 року на загальну суму 414 461,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 23.09.2011 № 0000802353, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 414 461,00 грн.

Позивач заперечує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та нечинним з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи праву оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Таким чином, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

Разом з тим, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що упродовж періоду, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з Приватним підприємством «Інвест-Трейд», на підтвердження чого служать наявні в справі копії податкових накладних, банківських виписок, податкових декларацій з ПДВ з додатками.

На думку відповідача, господарські операції, що були здійснені між позивачем та контрагентом ПП «Інвест-Трейд», є нікчемним в розумінні положень Цивільного кодексу України, а тому в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на наявність акту перевірки ПП «Інвест-Трейд» від 19.05.2011 № 642/23-600/34566424, проведеної службовими особами Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 12.05.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 12.05.2011 (том ІІ, а.с. 7-30).

За висновками акту перевірки від 19.05.2011 № 642/23-600/34566424, ПП «Інвест-Трейд» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Соло-74», внаслідок чого включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за листопад 2010 року у сумі 2 744 274,00 грн.

Підставою для проведення перевірки стала копія акту перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 14.02.2011 № 376/23-2/36671229 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Соло-74» (код ЄДРПОУ 36671229) з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП «Фобос-Транс» (код ЄДРПОУ 33590247) та з контрагентами-покупцями за період з 01.10.2010 по 31.12.2010», яка надійшла засобами поштового звязку на адресу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва.

За висновками акту перевірки від 14.02.2011 № 376/23-2/36671229, основним постачальником ТОВ «Соло-74» у період жовтня-грудня 2010 року було Приватне підприємство «Фобос-Транс». З пояснень директора ТОВ «Фобос-Транс» Тарана А.М., відібраних посадовими особами УПМ ДПА у Херсонській області, вбачається, що починаючи з квітня 2010 року підприємство не мало фінансово-господарських правовідносин з ТОВ «Соло-74», товарно-матеріальних цінностей на підприємство не надходило, жодних розрахунків не проводилось.

З цих підстав, податковим органом було зроблено висновок про те, що у контрагента ПП «Інвест-Трейд» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, оскільки відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби.

У зв'язку з цим, Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва дійшла висновку, що ТОВ «Соло-74» здійснювало господарську діяльність, спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, а тому укладені між ПП «Інвест-Трейд» та ТОВ «Соло-74» правочини не мали на меті настання реальних правових наслідків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, спірне податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідачем було прийнято у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок коштів, сплачених ПП «Інвест-Трейд» у складі ціни поставлених товарів.

Проте, як свідчать наявні в справі докази, сам факт поставки товарів та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується копіями товарно-транспортних накладних за період з 01.11.2010 по 31.12.2010 та журналами реєстрації товарно-транспортних накладних (том І, а.с. 121-151, 158-160), належним чином засвідченими копіями витягу з журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження) за період 01.11.2010 по 31.12.2010 (том І, а.с. 152-153) та належним чином засвідченою копією Витягу із кількісно-якісного обліку за період з 01.11.2010 по 31.12.2010 (том І, а.с. 154-156), з яких зокрема вбачається, що ПП «Інвест-Трейд» було відпущено, а позивачем отримано товар (зернові культури).

Крім того, позивачем на підтвердження виконання господарських зобов'язань було надано належним чином засвідчені копії накладних на відпуск зерна в переробку від 26.01.2011 № 86, від 28.02.2011 № 131, від 28.02.2011 № 173 від 26.02.2011 № 168, від 26.02.2011 № 125, від 07.09.2011 № 156, від 07.03.2011 № 60, належним чином засвідчені копії Виробничих звітів за січень, лютий, березень 2011 року і Витягів із книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів (том І, а.с. 231-246, том 2, а.с. 1), належним чином засвідчені копії рахунків-фактур ПП «Інвест-Трейд» за період листопад-грудень 2010 року (том І, а.с. 100-120), видаткових накладних за період з 01.12.2010 по 31.03.2011 (том 1, а.с.163-184), податкових та видаткових накладних за період з 01.12.2010 по 31.03.2011 (том 1, а.с. 186-207), банківських виписок та рахунків на оплату за період листопад-грудень 2010 року (том 1, а.с.209-228), що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар (соняшник).

При цьому, на момент вчинення господарських зобов'язань юридична особа ПП «Інвест-Трейд» не була припинена у визначеному законом порядку та була зареєстрована належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ПП «Інвест-Трейд». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Отже, виходячи із вимог ст. 215 Цивільного кодексу України слід зробити висновок про відсутність правових підстав, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України для визнання спірних правочинів недійсними.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими підтверджується його заперечення, наявність в матеріалах справи первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності господарських зобов'язань позивача, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог даного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 18.11.13р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.