Ухвала

від 14.11.2013 по справі 816/5060/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 р.Справа № 816/5060/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2013р. по справі № 816/5060/13-а за позовом Приватного підприємства "Явіс - ХХІ" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

15 серпня 2013 року Приватне підприємство "Явіс - ХХІ" (далі - позивач, ПП "Явіс - ХХІ") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.07.2013 року № 0000092205.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2013р. адміністративний позов Приватного підприємства "Явіс - ХХІ" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 17.07.2013 року № 0000092205. Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Приватного підприємства "Явіс - ХХІ" (код ЄДРПОУ 30732516) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 265,58 грн. (двісті шістдесят п'ять гривень 58 копійок).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП "Явіс - ХХІ" (код ЄДРПОУ 30732516) є юридичною особою, з 07.02.2000 року зареєстроване платником податку на додану вартість.

У період з 11.06.2013 року по 17.06.2013 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносин із ТОВ "Діомат ЛТД" за червень 2011 року.

Результати перевірки оформлено актом від 20.06.2013 року № 3419/15-2/30732516, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 26 557 грн. та занижено ПДВ на суму 26 557 грн. за червень 2011 року.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 року № 0000092205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 26 558 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, у зв'язку із чим включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ 26557 грн. по взаємовідносинах із ТОВ "Діомат ЛТД" є правомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 20.06.2013 року № 3419/15-2/30732516, підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що надані документи ПП "Явіс-ХХІ" складені з порушенням вимог чинного законодавства. Також зазначено, що реальність операцій між ПП "Явіс-ХХІ" та ТОВ "Діомант ЛТД" не підтверджена і зі сторони постачальника, оскільки Алчевською ОДПІ в Луганській області складено акт перевірки № 323/236-37288409 від 10.02.2012 р. ТОВ "Діомант ЛТД".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Діомат ЛТД" (Постачальник) укладено договір поставки № 1 від 28.04.2011 року.

За умовами договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товари, а Покупець прийняти його та оплатити на умовах, викладених в Договорі.

На підтвердження виконання умов договору позивач надав суду податкову накладну від 15.06.2011 року № 58 на загальну суму 159 340 грн., в т.ч. ПДВ - 26556,67 грн., видаткову накладну від 15.06.2011 року № 58, платіжні доручення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Сума ПДВ в розмірі 26 557 грн. за податковою накладною від 15.06.2011 року № 58 включена позивачем до складу податкового кредиту за червень 2011 року.

Згідно видаткової накладної від 15.06.2011 року № 58 ПП "Явір -ХХІ" придбано у ТОВ "Діомат ЛТД" оксид молібдену кількістю 300 кг, стеклошари - 2000 кг та бочки 200л. - 97 шт.

Перевезення товару здійснювалось Покупцем із використанням послуг перевізника - ФОП ОСОБА_2, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000038 від 15.06.2011 року та товарно-транспортною накладною від 15.06.2011 року № 72, копії яких долучено до матеріалів справи.

Придбаний у ТОВ "Діомат ЛТД" товар використаний у господарській діяльності підприємства, а саме: оксид молібдену кількістю 300 кг реалізовано ТОВ "ТПК "Прімекс", що підтверджується видатковими накладними, стеклошари в кількості 2000 кг використано для потреб технологічного процесу (виготовлення фарб), про що свідчить акт списання від 30.04.2012 року № СпТ-000004, бочки використовувались для зберігання рідких матеріалів з подальшою реалізацією замовникам, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями, актом контрольної перевірки цінностей на складі (тара) на 31.07.2013 року.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача була виписана податкова накладна, що відповідає вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначена податкова накладна відображена в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення- рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Щодо посилання відповідача на те, що надані документи ПП "Явіс ХХІ" складені з порушенням чинного законодавства, колегія судів зазначає.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Більш того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з ТОВ "Діомант ЛТД".

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2013р. по справі № 816/5060/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.