Рішення

від 19.11.2013 по справі 910/15605/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15605/13 19.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Провайн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Гурманія"

про стягнення 2 977,46 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Рубанчук Н.С. за довіреністю б/н від 01.08.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Провайн" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Гурманія" (далі - відповідач) про стягнення 3 126,07 грн., в тому числі 3 070,99 грн. основного боргу, 7,64 грн. пені, 47,44 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15605/13, розгляд справи призначено на 10.09.2013 р.

При цьому, розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 10.09.2013 р. Бойка Р.В., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/15605/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2013 р. суддею Любченко М.О. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її розгляд на 29.10.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р., справу № 910/15605/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., в зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/15605/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 29.10.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання призначене на 29.10.2013 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги попередніх ухвал суду не виконав.

Представник позивача в судовому засіданні 29.10.2013 р. позов підтримав в повному обсязі, при цьому, подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/15605/13 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2013 р. задоволено клопотання позивача, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/15605/13 на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 19.11.2013 р.

В судовому засіданні 19.11.2013 р. представник позивача підтримав подану ним 15.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача на його користь 2 977,46 грн., з яких: 2 729,79 грн. основного боргу, 201,62 грн. пені, 46,05 грн. 3 % річних, в зв'язку зі сплатою відповідачем, після подачі позову до суду, частини основного боргу у розмірі 300,00 грн. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720,50 грн. покласти на відповідача. Позов підтримав, з урахуванням поданої заяви.

Судом прийнято означену заяву до розгляду, отже має місце нова ціна позову.

Представник відповідача в судове засідання 19.11.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв та клопотання не подав та не надіслав.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.10.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 473, відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити алкогольні напої (далі - товар), асортимент, кількість та ціна яких, зазначені в Специфікації та накладних до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 1.2. Договору, поставка товару постачальником покупцю здійснюється на підставі замовлення покупця, окремими партіями, кількість, асортимент, ціна товару в кожній з яких узгоджується сторонами в накладних.

Відповідно до п. 5.3. Договору, загальна сума по Договору складається із всіх договірних вартостей по всіх накладних до даного Договору.

Згідно з п. 6.1. Договору, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за реквізитами вказаними в Договорі або іншими, які будуть вказані постачальником в подальшому, в строк, що не перевищує 21 календарний день від дати передачі товару, зазначеній в накладній.

Відповідно до п. 11.7. Договору, він складений в двох примірниках, по одному для кожної сторони, вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з умовами даного Договору. Дострокове розірвання Договору не звільняє жодну із сторін від виконання фінансових зобов'язань, що виникли під час даного Договору.

Позивач поставив на виконання умов Договору товар відповідачу на суму 14 233,43 грн. відповідно до наступних видаткових накладних: № 8877 від 08.10.2012 р. на суму 1 522,14 грн., № 9244 від 16.10.2012 р. на суму 857,76 грн., № 9556 від 22.10.2012 р. на суму 945,65 грн., № 9606 від 23.10.2012 р. на суму 797,28 грн., № 9666 від 24.10.2012 р. на суму 1 310,82 грн., № 9988 від 01.11.2012 р. на суму 1 244,15 грн., № 10378 від 12.11.2012 р. на суму 756,54 грн., № 10398 від 12.11.2012 р. на суму 561,84 грн., № 10651 від 19.11.2012 р. на суму 895,68 грн., № 10655 від 19.11.2012 р. на суму 184,22 грн., № 10900 від 26.11.2012 р. на суму 507,47 грн., № 10985 від 28.11.2012 р. на суму 95,65 грн., № 11214 від 04.12.2012 р. на суму 1 031,78 грн., № 11599 від 13.12.2012 р. на суму 451,46 грн., № 11894 від 20.12.2012 р. на суму 940,69 грн., № 11958 від 21.12.2012 р. на суму 1 502,58 грн., № 12244 від 27.12.2012 р. на суму 627,72 грн.

Також, в матеріалах справи містяться податкові накладні та товарно-транспортні накладні на загальну суму поставки у розмірі 14 233,43 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково сплачено вартість поставленого позивачем товару на суму 11 203,65 грн., зокрема, 800,00 грн. - 26.10.2012 р., 500,00 грн. - 30.10.2012 р., 222,14 грн. - 01.11.2012 р., 857,76 грн. - 15.11.2012 р., 945,65 грн. - 20.11.2013 р., 700,00 грн. - 26.11.2013 р., 1 408,10 грн. - 03.12.2013 р., 1 500,00 грн. - 12.12.2012 р., 1 050,00 грн. - 19.12.2012 р., 1 000,00 грн. - 28.12.2012 р., 950,00 грн. - 15.01.2013 р., 1 000,00 грн. - 17.01.2013 р., 270,00 грн. - 27.03.2012 р.

У зв'язку з вищевказаним, на момент подачі даного позову до суду у відповідача існував борг в сумі 3 029,78 грн.

Сторонами підписано Акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається, що станом на 15.05.2013 р. відповідачем сплачено на рахунок позивача 11 203,65 грн., в зв'язку з чим, заборгованість становить 3 029,79 грн.

У свою чергу, вже після порушення провадження у даній справі, 21.08.2013 р. відповідач оплатив частину основного боргу у розмірі 300,00 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позивача.

Таким чином, на момент вирішення спору у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 2 729,78 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони п. 6.1. визначили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за реквізитами вказаними в Договорі або іншими, які будуть вказані постачальником в подальшому, в строк, що не перевищує 21 календарний день від дати передачі товару, зазначеній в накладній.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині основного боргу підлягають задоволенню в сумі існуючого на момент розгляду справи розміру заборгованості в сумі 2 729,78 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи, позивач, як під час підготовки позову, так і під час подачі заяви про зменшення розміру позовних вимог, допустився арифметичної помилки, оскільки з урахуванням наведених у позовній заяві обставин станом на момент порушення провадження у справі борг відповідача складав 3 029,78 грн., а не 3 029,79 грн., як зазначав позивач, та після часткової сплати 21.08.2013 р. 300,00 грн. він становить 2 729,78 грн., а не 2 729,79 грн., як зазначено в заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи зазначене, суд в частині вимог про стягнення основного боргу приймає рішення про їх часткове задоволення.

Що стосується позовних вимог про стягнення 201,62 грн. пені та 46,05 грн. 3 % річних, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 9.3. Договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочки.

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.)

Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 201,62 грн. та 3 % річних у розмірі 46,05 грн. розрахунок яких є невірним.

Так, зі змісту укладеного Договору вбачається, що його умовами між сторонами не врегульовано порядок зарахування коштів. При цьому, в наданих до матеріалів справи документах про здійснення відповідачем відповідних платежів є посилання на реквізити накладних, складених на виконання зобов'язань за спірним договором, тому віднесення позивачем частини грошових коштів в рахунок погашення заборгованості саме за ними є правомірним. При цьому, наявні переплати, що вбачаються з зазначених виписок, які містять посилання на складені накладні та оплати, що містять посилання на спірний Договір, мають зараховуватися в оплату боргу, який виник раніше з огляду на наступне.

Згідно з роз'ясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

При цьому, оскільки позивачем при звернені до суду з позовом не було враховано наведені положення чинного законодавства, що зумовлює можливість нарахування пені та 3 % річних в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення, а також останнім не подано клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, суд перевіривши наданий розрахунок пені та 3% річних в межах суми та періодів, визначених позивачем дійшов висновку про задоволення в цій частині в заявленій ним сумі.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і нарахованих сум пені та 3 % річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором поставки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, в частині вимог, які були зменшені позивачем, судом враховано, що відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України може бути покладений на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Гурманія» (01032, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Симона Петлюри, будинок 6 літера А, код ЄДРПОУ 36336545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Провайн» (04070, м. Київ, Подільській район, вулиця Набережно-Хрещатицька, будинок 10 А, код ЄДРПОУ 36980459) 2 729 (дві тисячі сімсот двадцять дев'ять) грн. 78 коп. основного боргу, 201 (двісті одну) грн. 62 коп. пені, 46 (сорок шість) грн. 05 коп. 3 % річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака