Рішення

від 12.11.2013 по справі 752/18111/13-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

Справа № 752/18111/13-ц

Провадження № 2/752/4931/13

12.11.2013 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чупак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» про стягнення заборгованості та моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася в Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до ТОВ «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості та моральної шкоди, при цьому пояснивши наступне.

29.03.2010 року згідно трудового договору позивач прийнята на роботу до ТОВ «Логітракон Україна» за посадою керівника комерційного відділу на термін до 24.03.2015 року. В наступному, було змінено назву ТОВ «Логітракон Україна» на ТОВ «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА». В свою чергу, здійснивши останні розрахунок у грудні 2012 року відповідач припинив сплачувати позивачу заробітну плату. Крім того, позивач зазначила, що у грудні 2012 року припинив дію договір суборенди нежитлового приміщення від 24.05.2011 року за № 04/2011, згідно якого відповідач орендував для розміщення робочих місць нежитлове приміщення площею 75 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку із наведеним позивач втратила доступ до свого робочого місця, розташованого у вищезазначеному приміщенні. При цьому, відповідач не забезпечив позивача новим робочим місцем, внаслідок чого позивач була позбавлена можливості здійснювати трудову діяльність за трудовим договором від 29.03.2010 року. Також позивач пояснила, що вона неодноразово зверталася до відповідача із заявами про виплату їй заборгованості із заробітної плати та забезпечення її належним робочим місцем, оскільки наведене є обов'язком відповідача як роботодавця. Проте, вищезазначені заяви відповідач залишив без відповіді, заборгованість із заробітної плати не виплатив позивачу, не забезпечив її робочим місцем. При цьому, відповідач фактично припинив свою діяльність, не оформлює та не видає позивачу довідки про заборгованість із заробітної плати, трудову книжку. Разом з цим, в наслідок протиправної поведінки відповідача, позивача було позбавлено можливості отримати зароблені кошти заробітної плати та вона опинився у скрутному матеріальному положенні, у зв'язку з чим змушена була докласти значних зусиль для забезпечення себе і родини, їжею та товарами першої необхідності, що завдало позивачу душевних хвилювань та страждань. Зважаючи на вищевикладене, позивач звернулася з вимогами стягнути на її користь з відповідача 17500,0 грн. заробітної плати за 7 календарних місяців з березня по вересень 2013 року із розрахунку 2500,0 грн. на місяць, а також до дати прийняття рішення по суті; 36000,0 грн. додаткової компенсації у разі дострокового припинення трудового договору з незалежних від працівника причин згідно п. 7.4. трудового договору; 7000,0 грн. моральної шкоди; допустити негайне виконання судового рішення щодо стягнення з відповідача 2500,0 грн. заробітної плати; зобов'язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про припинення трудових відносин.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Відповідач, повідомлений про дату та час судового розгляду у порядку ст.74ЦПК України, у судове засідання не з'явилася, про поважність причин неявки не повідомив суд.

Представник позивача не заперечував проти ухвалення заочного рішення, у зв'язку з чим суд ухвалив проводити заочний розгляд справи згідно ст. 224 ЦПК України та на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Врахувавши пояснення позивача, з'ясувавши обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновків про необхідність задовольнити позов повністю виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.03.2010 року між позивачем та ТОВ «Логітракон Україна» укладено трудовий договір, згідно якого позивача як працівника прийнято на роботу за посадою керівника комерційного відділу (управління з комерційної діяльності) зазначеного товариства.

Відповідно до п. 4.1 трудового договору, за виконання посадових обов'язків, передбачених цим договором, позивачу як працівникові встановлено посадовий оклад у розмірі 12000,0 грн. на місяць.

Згідно п. 8.1 трудового договору, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом п'яти років до 29.03.2015 року.

При цьому, до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2, внесено запис № 7 від 29.03.2010 року про прийняття позивача на роботу до ТОВ «Логітракон Україна» за посадою керівника комерційного відділу (управління з комерційної діяльності), згідно наказу № 4-к від 29.03.2010 року.

Разом з цим, вбачається з протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Логітракон Україна» від 16.08.2011 року за № 5, що змінено назву ТОВ «Логітракон Україна» на ТОВ «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА».

В свою чергу, позивач пояснила, що відповідач останній раз виплатив їй заробітну плату у грудні 2012 року та із вказаного часу припинив виплату заробітної плати позивачу. При цьому, як зазначено позивачем, із розрахунку за останні шість календарних місяців середня заробітна плата позивача складає 2500,0 грн. на місяць.

Разом з цим, вбачається з наявних у матеріалах справи заяв позивача, що остання зверталася до відповідача за виплатою заборгованості із заробітної плати.

В свою чергу, положеннями ст. 21 Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. за № 108/95-ВР (далі - ЗУ «Про оплату праці»), закріплено та гарантовано право працівника на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

При цьому, згідно вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 22 ЗУ «Про оплату праці», суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Аналогічне визначено положеннями ч. 4 ст. 97 КЗпП України

Згідно вимог ч. 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Аналогічне визначено положеннями ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Отже, чинне законодавство України покладає безпосередньо на відповідача як роботодавця обов'язок провести із позивачем як робітником повний розрахунок та виплатити належні їй суми заробітної плати своєчасно у визначені законом строки.

Положеннями ч. 2 ст. 11 ЦПК України унормовано, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ч. 3. 11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виплати позивачу заробітної плати за період з березня 2013 року по жовтень 2013 року включно у сумі 20000,0 грн., а також відсутності на день розгляду справи заборгованості відповідача перед позивачем із заробітної плати у сумі 20000,0 грн.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що відповідач порушив право позивача на оплату праці, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача має бути стягнено заборгованість із заробітної плати за період з березня 2013 року по жовтень 2013 року включно у сумі 20000,0 грн.

При цьому, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за один місяць у сумі 2500,0 грн. (п. 2 ч. 1 ст. 267 ЦПК України).

Крім того, вбачається з наявних у матеріалах справи заяв позивача, що остання зверталася до відповідача з питань забезпечення її робочим місцем для виконання трудових обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 28 КЗпП України, при роботі працівника за трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язані визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

При цьому, згідно вимог ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначене, на відповідача як роботодавця покладається обов'язок забезпечити позивача як працівника робочим місцем із необхідними для роботи засобами та безпечними і нешкідливими умовами праці.

Однак, відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження забезпечення відповідачем позивача робочим місцем із необхідними для роботи засобами та безпечними і нешкідливими умовами праці.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що відповідач порушив право позивача як працівника на належне робоче місце.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦПК України, строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу. Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Згідно п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року за № 58, до трудової книжки вносяться відомості про звільнення.

Відповідно до п. 4. Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року за № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

У зв'язку із наведеним суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про покладення на відповідача обов'язку внести до належної позивачу трудової книжки серії НОМЕР_2 запис щодо припинення трудових відносин із позивачем, шляхом вчинення наступного запису: «Звільнена за власним бажанням у зв'язку з порушенням уповноваженим власником органом законодавства про працю, ч. 1 ст. 39 КЗпП України».

Крім того, суд зазначає, що згідно вимог 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, в положеннях п. 5 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. за № 10-1389/0/4-12 роз'яснено: «ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним».

Враховуючи зазначене та зважаючи на значну суму заборгованості відповідача із заробітної плати перед позивачем, що в декілька разів перевищує розмір середньомісячної заробітної плати позивача, а також враховуючи значний строк прострочення відповідачем виплати кошів заробітної плати, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо його перебування у скрутному матеріальному становищі та необхідність докладати значних зусиль для забезпечення себе їжею і товарами першої необхідності, в наслідок чого позивачу було завдано душевних хвилювань та страждань.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про необхідність задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 7000,0 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, що відповідатиме принципам добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Разом з цим, положеннями п. 7.3. трудового договору, визначено, що у разі дострокового припинення трудового договору з незалежних від працівника причин, у тому числі розірвання договору працівником - з причин невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених договором, окрім виплат, передбачених чинним законодавством України працівникові встановлюється додаткова компенсація заподіяної моральної та матеріальної шкоди, в розмірі 36000,0 грн.

У зв'язку із зазначеним, суд приходить до висновку, про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення на її користь з відповідача гарантованої позивачу трудовим договором додаткової компенсації в розмірі 36000,0 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 213 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Судовий збір за майновий характер позовної заяви складає 605,0 грн. та за немайновий характер позовної заяви - 229,40 грн., що разом складають суму розміром 834,40 грн.

Керуючись ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215, 224-229 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Задовольнити позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» про стягнення заборгованості та моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 35138050) на користь ОСОБА_4 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданий Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві 05 липня 1995 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) кошти заробітної плати у сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 35138050) на користь ОСОБА_4 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданий Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві 05 липня 1995 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) коштів заробітної плати за один календарний місяць у сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 35138050) на користь ОСОБА_4 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданий Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві 05 липня 1995 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на відшкодування завданої моральної шкоди кошти у сумі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 35138050) на користь ОСОБА_4 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданий Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві 05 липня 1995 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визначені п. 7.4 трудового договору від 29.03.2010 року кошти додаткової компенсації у сумі 36000,0 (тридцять шість тисяч) гривень 00 коп.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 35138050) внести до належної ОСОБА_4 трудової книжки серії НОМЕР_2 запис щодо припинення трудових відносин з останньою, а саме наступного змісту: «Звільнена за власним бажанням у зв'язку з порушенням уповноваженим власником органом законодавства про працю, ч. 1 ст. 39 КЗпП України».

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІ.ЕЙ.ТІ. ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 35138050) на користь держави кошти судового збору у сумі 834,40 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто Голосіївським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Зазначена апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Суддя Фролов М.О.