Постанова

від 21.11.2013 по справі 810/6031/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 року 810/6031/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Луценко Р.О. (за довіреністю)

від відповідача: не прибув (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариство з обмеженою відповідальністю «Сапфір» Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапфір» (далі - позивач) звернулось до Київського оружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 5 серпня 2013 року №0000952204.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняте на підставі помилкових висновків про порушення ТОВ «Сапфір» пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту по господарським операціями з ТОВ «Сталісбуд».

Позивач стверджує, що придбав відповідні роботи у ТОВ «Сталісбуд», тому підстави для донарахування податкових зобов'язань відсутні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судові засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено факт порушення вимог законодавства, що свідчить про заниження суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапфір» зареєстроване Рішенням Ірпінського міськвиконкому 16 травня 2003 року як юридична особа. На податковому обліку перебуває у Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (а.с. 13).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 17 липня по 18 липня 2013 року посадовою особою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі пункту 75.1 пункту статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України та на виконання наказу №23 від 16 липня 2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сапфір» з питань дотримання вимог податкового законодавства при фінансово господарським взаємовідносинам з ТОВ «Сталісбуд» за період з 1 березня 2012 року по 31 березня 2012 року.

У ході перевірки органом державної податкової служби також проаналізовано висновки слідчого СВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва капітана податкової міліції Баранова М.М, відповідно до яких ТОВ «Сталісбуд» надає послуги живому сектору економіки по мінімізації податкових зобов'язань та обготівкування грошових коштів, операції контрагента позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке необхідне для здійснення такої діяльності.

Результати перевірки оформлено актом від 18 липня 2013 року №849/22-4/32240074 (далі - акт перевірки)(а.с. 13-17).

У ході перевірки встановлено факт порушення ТОВ «Сапфір» пункту 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України), 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено грошові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 11625,00 грн., у тому числі за березень 2012 року на суму 11625,00 грн.

На основі висновків акту перевірки, 5 серпня 2013 року Ірпінською державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення (форма «Р») № 0000952204, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Сапфір» з податку на додану вартість на 14531,00 грн.(в тому числі за основним платежем на 11625,00 грн. та за штрафними санкціями на 2906,25 грн.)(а.с. 9).

Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо визнання нікчемними правочинів між ТОВ «Сапфір» та ТОВ «Сталісбуд» позивач оскаржив його у адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області скаргу позивача залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно пункту 201.10 вказаної статті, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до податкового кредитує факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, видаткові накладні, документи про перевезення, зберігання витратних матеріалів, використання у господарській діяльності товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 березня 2012 року між ТОВ «Сапфір» та ТОВ «Сталісбуд» укладено договір на виконання робіт № 120301 (а.с. 26). Згідно умов вказаного договору, Замовник (ТОВ «Сапфір») доручає, а Виконавець (ТОВ «Сталісбуд») приймає на себе зобов'язання виконати роботи з ремонту покрівель виробничих приміщень (цеху нетканих матеріалів), а Замовник в свою чергу бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити такі роботи.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором на виконання робіт виписано: акт здачі-прийняття виконаних робіт від 20 березня 2012 року № ОУ-200302 на суму 37500,00 грн., у тому числі ПДВ 6250,00 грн.(а.с.29), акт здачі-прийняття виконаних робіт від 30 березня 2012 року на суму 32250,00 грн.(а.с.30), рахунок-фактуру від 20 березня 2012 року №СФ-200305 на суму 37500,00 грн.(а.с.27), рахунок-фактуру від 30 березня 2012 року №СФ-300331 на суму 32250,00 грн.(а.с. 28), Податкову накладну від 20 березня 2012 року №32 на суму 37500,00 грн., у тому числі ПДВ6250,00 грн.(а.с. 31), податкову накладну від 30 березня 2012 року №96 на суму 32250, у тому числі ПДВ 5375,00 грн. (а.с. 32).

Суми податку на додану вартість в загальному розмірі 11625,00 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Сталісбуд» позивачем включено до складу податкового кредиту.

Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем у господарській діяльності послуг, придбаних за господарськими договорами з ТОВ «Сталісбуд», суд звертає увагу та те, що надання послуг за договором про виконання робіт на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Необхідно зазначити, що специфіка виконання ремонту покрівлі обумовлена необхідністю використання певних витратних матеріалів, обладнання, залучення кваліфікованих працівників.

Пунктом 1.1 договору від 1 березня 2012 року №120301 встановлено, що ремонтні роботи цеху повинні здійснюватись відповідно до кошторисної документації. Разом з тим, незважаючи на вимогу суду, позивачем не надано проектної чи кошторисної документації. Водночас, позивач у судовому засіданні не зміг пояснити яким чином підприємством визначено вартість виконаних робіт та здійсненні відповідні розрахунки щодо об'єму необхідних робіт та витрат на матеріали, засоби, тощо.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що роботи виконуються із матеріалів Замовника за винятком тих матеріалів, які за умовами даного договору надав Підрядчик.

Таким чином, ТОВ «Сталісбуд» могло виконати умови договору за умови отримання відповідних будівельних матеріалів від ТОВ «Сапфір».

Судом встановлено, що позивачем укладено договір поставки №766 від 20 жовтня 2010 року(а.с. 77). На умовах зазначеного договору позивач придбав у ТОВ «Бізнес К і Т» бікроеласт ЕКП 4.0 сл. сір площею 680 кв.м., бікроеласт ХКП 4.0 сл. сір площею 130 кв.м. та праймер бітумний об'ємом 20 літрів у кількості двох одиниць.

На підтвердження виконання договору поставки позивачем надано: видаткові накладні №РН-0002936 від 26 жовтня 2011 року, №РН-0003099 від 8 листопада 2011 року,№РН-0003098 від 8 листопада 2011 року (а.с. 75,82, 85).

Представник позивача зазначив, що будівельні матеріали набувались підприємством для потреб будівництва та ремонту, проте, на вимогу суду надати пояснення та документальні підтвердження щодо складського зберігання та оприбуткування будівельних матеріалів зазначив, що такі документи позивачем не складались, а матеріали справи містять усі первинні документи, що стосуються предмета доказування.

Приймання-передача будівельних матеріалів для виконання робіт від позивача до ТОВ «Сталісбуд» здійснювалась на підставі акту приймання-передачі від 1 березня 2012 року (а.с.114).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що поставка будівельних матеріалів на користь позивача була здійснена у жовтні-листопаді 2011 року, тоді як роботи з ремонту крівлі цеху здійснені у березні 2012 року. Враховуючи що позивачем не надано належних доказів на підтвердження оприбуткування та складського зберігання будівельних матеріалів, встановити факт передачі бікроеласту та бітумної емульсії зі складу позивача на користь підрядника не вбачається можливим.

Крім того, зі змісту акту прийому передачі від 1 березня 2012 року вбачається, що позивачем передано на користь підрядника 810 кв.м. бікроеласту та 20 л. праймеру бітумного (а.с. 117).

Водночас, згідно актів надання послуг у березні 2012 року ТОВ «Сталісбуд» здійснило ремонтні роботи крівлі цеху нетканих матеріалів загальною площею 930 квадратних метрів, у тому числі 500 квадратних метрів за актом від 20 березня 2012 року №ОУ200302(а.с. 29) та 430 квадратних метрів згідно акту від 30 березня 2012 року №ОУ300335(а.с. 30).

Досліджуючи порядок та технологію здійснення ремонту крівлі даху з використанням бікроеласту та праймеру бітумного, судом встановлено що, праймер бітумний використовується для підготовки (грунтовки) основ перед укладенням покрівельних і гідроізоляційних матеріалів. Праймування необхідне для забезпечення міцного зчеплення гідроізоляційних матеріалів з поверхнею крівлі. Перед початком робіт в праймер додають розчинювач у вигляді керосину, бензину, уайт спирту, тощо у пропорціях 1 до 2. Отриманий розчин наноситься на підготовлену поверхню щітками з розрахунку 0,25- 0,35 л на квадратний метр (1 л праймера на 3,33 квадратних метра).

Отже, виконання робіт за спірним договором потребує від ТОВ «Сталісбуд» кваліфікованих робітників, а позивач в свою чергу повинен забезпечення їх крім основних будівельних матеріалів (бікроеласту та праймеру бітумного) сукупністю засобів, що нерозривно пов'язані з таким видом робіт, як то спецодяг, витратні матеріали (щітки, ємності, паливно-мастильні матеріали), розчинювачі.

В той же час, акт прийому-передачі від 1 березня 2012 року містить відомості лише щодо будівельних матеріалів, та не передбачає забезпечення підрядника засобами необхідними для здійснення ремонтних робіт.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів набуття позивачем розчинювачів та горючих матеріалів, необхідних для приготування готової суміші праймеру бітумного судом не встановлено реальність здійснення робіт за спірним договором.

Крім того, суд зазначає, що із 20 літрів праймеру бітумного, переданого підрядчику на виконання ремонту, можливо приготувати 40 літрів готової суміші (з розрахунку два літри розчинювача на 1 літр праймеру). Як вже зазначалось судом отриманий розчин наноситься на поверхню в об'ємі 0,25- 0,35 л на квадратний метр.

Таким чином, для здійснення робіт зазначених у актах про надання послуг і покриття крівлі цеху бікроеластом площею 810 квадратних метрів необхідно по меншій мірі 200 літрів розчину.

Враховуючи що позивачем передано підряднику лише 20 л праймеру бітумного, що підтверджується відповідним актом, судом не встановлено реальність виконання робіт за договором від 1 березня 2012 року №120301.

Надані позивачем акти здачі-прийняття виконаних робіт від 20 березня 2012 року № ОУ-200302 та №ОУ300335 від 30 березня 2012 року не є належними доказами виконання ТОВ «Сталісбуд», зважаючи на наступне.

У силу вимог частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15, 2.16 вказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Зі змісту зазначених приписів чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на виконання робіт до складу податкового кредиту підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги. У випадку виконання фарбувальних робіт, у первинному документі має бути конкретизовано, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), площі пофарбованої поверхні, годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції).

Разом з тим, у наданих позивачем актах здачі-прийняття робіт вказано лише загальне найменування робіт «ремонт крівлі цеху нетканих матеріалів» та їх вартість і не визначено годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), переліку матеріалів, що використовувались при виконанні робіт, кількості працівників, які виконували роботи, що робить неможливим встановлення змісту господарської операції та факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Окрім того, на пропозицію суду, позивачем суду не надано жодних доказів, які б підтверджували фактичне виконання підрядником робіт, які зазначені у актах прийняття виконаних підрядних робіт, а саме докази того, що ТОВ «Сталісбуд» має найманих працівників, технічний персонал, який працював у позивача, основні фонди, транспортні засоби та виробниче обладнання. Також не знайшло свого документального підтвердження твердження позивача що роботи здійснювались персоналом саме ТОВ «Сталісбуд», оскільки на вимогу суду надати журнали пропуску осіб на територію цеху виконані також не були.

Також суд не приймає до уваги доводи позивача щодо того, що надані позивачем акти приймання виконаних підрядних робіт, податкові накладні, платіжні доручення є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні вартості отриманих робіт. Так, як вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне виконання робіт, на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або в разі якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, висновок відповідача про порушення ТОВ «Сапфір» вимог пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями із ТОВ «Сталісбуд» є законним та обґрунтованим. Тому, податкове повідомлення рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління мін доходів від 5 серпня 2013 року № 0000952204 є правомірним і скасуванню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість прийнятого рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до матеріалів справи позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 14531,25 грн. Сума судового збору, яку повинен сплатити позивач становить 1720,50 грн.

Позивач відповідно до квитанції №67 від 4 листопада 2013 року сплатив судовий збір у розмірі 172,06 грн. Отже сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету становить 1548,44 коп.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір» (ідентифікаційний код 32240074 на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1548 (одну тисячу п'ятсот сорок вісім) гривень 44 копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 26 листопада 2013 року.