Рішення

від 27.11.2013 по справі 905/7453/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.11.2013 Справа № 905/7453/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш» (84630, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Шашуріна, будинок № 2-Б; код ЄДРПОУ - 32782092)

про стягнення 75 929,26 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Снігаренко Н.Ю. (довіреність № 354-13 «Д» від 22.01.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш»:

- суму заборгованості за спожиту активну електроенергію за період червень-серпень 2013 року у розмірі 71 742,56 гривень;

- суму заборгованості за спожиту реактивну електроенергію за період липень-серпень 2013 року у розмірі 355,55 гривень;

- пеню у розмірі 3 155,06 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період березень-серпень 2013 року;

- три відсотки річних у розмірі 676,09 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період березень-серпень 2013 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 154 від 13 квітня 2005 року, додатку «Порядок розрахунків за електроенергію» до договору про постачання електричної енергії № 154 від 13 квітня 2005 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 598, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 26, 27 Законом України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25 жовтня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 06 листопада 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).

Представник позивача Снігаренко Н.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак явку уповноваженого представника не забезпечив.

Факт обізнаності про призначене судове засідання підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, та не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а повторна неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання з вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

13 квітня 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі по тексту - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш» (далі по тексту - відповідач або субспоживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 154 (далі по тексту - Договір), згідно умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію субспоживачу, а субспоживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами (а.с. 17-19).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Розділом 2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією (далі по тексту - ПКЕЕ), затвердженими в установленому порядку.

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 30 листопада 2005 року. Договір може бути продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору за згодою сторін буде укладена відповідна додаткова угода (пункт 8.4 Договору).

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Сторонами додатково до Договору укладено додатки «Порядок розрахунків за електроенергію», «Договірні величини споживання електричної енергії на 2013 рік» (а.с. 20-22).

Договір разом з додатками до нього, підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (субспоживач) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків за електроенергію» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (пункти 2.2.1, 2.2.3 Договору).

В свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; постачати субспоживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору, в межах 630 кВт приєднаної (дозволеної до використання) потужності (пункти 2.1.1, 2.1.2 Договору).

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що постачальник має право одержувати від субспоживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії та поставив відповідачу за період березень-серпень 2013 року активної електроенергії на загальну суму 147 949,70 гривень, та за період липень-серпень 2013 року реактивної електроенергії на загальну суму 355,55 гривень, що підтверджується підписаними уповноваженими особами і скріплених їх печатками актами прийняття-передавання, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 24-25, 27, 30, 32, 34).

Отже, факт надання послуг з електропостачання позивачем відповідачу підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) підписаними у спірний період.

Також позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки на сплату спожитої у спірний період електроенергії, які отримані уповноваженими особами відповідача, про що свідчать відповідні відмітки на цих рахунках та довіреності на ім'я уповноважених осіб відповідача на отримання таких рахунків (а.с. 23, 26, 28-29, 31, 33, 35).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Наведене свідчить, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання щодо оформлення та виставлення відповідачу рахунків відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у спірний період. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідною відміткою.

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної оплати поставленої у спірний період електроенергії.

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електроенергію, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами прийняття-передавання, виставив відповідачу відповідні рахунки, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманої електричної енергії, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за спожиту активну електроенергію за період червень-серпень 2013 року у розмірі 71 742,56 гривень та суму заборгованості за спожиту реактивну електроенергію за період липень-серпень 2013 року у розмірі 355,55 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем спірної заборгованості, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію за період червень-серпень 2013 року у розмірі 71 742,56 гривень та заборгованості за спожиту реактивну електроенергію за період липень-серпень 2013 року у розмірі 355,55 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та пені, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 4.2.1 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 5 «Порядок розрахунків за електроенергію», субспоживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

На підставі вищезазначеного, позивач просить стягнути з відповідача:

- три відсотки річних у розмірі 300,27 гривень, нарахованих у період з 09.07.2013 по 30.09.2013 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії за червень-серпень 2013 року , та у період з 08.08.2013 по 30.09.2013 за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати вартості реактивної електроенергії за липень-серпень 2013 року ;

- три відсотки річних у розмірі 375,82 гривень, нарахованих за невиконання рішення суду у період з 02.08.2013 по 30.09.2013;

- пеню у розмірі 1 401,24 гривень, нараховану у період з 09.07.2013 по 30.09.2013 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії за червень-серпень 2013 року , та у період з 08.08.2013 по 30.09.2013 за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати вартості реактивної електроенергії за липень-серпень 2013 року;

- пеню у розмірі 1 753,82 гривень, нараховану за невиконання рішення суду у період з 02.08.2013 по 30.09.2013.

З матеріалів справи вбачається, що заявлені до стягнення суми нараховані позивачем як за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті вартості спожитої електроенергії за спірний період, так і за невиконання грошового зобов'язання, визнаного (встановленого) рішенням господарського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року у справі № 905/6047/13.

Вищевказаним рішенням встановлено порушення відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії № 154 від 13 квітня 2005 року, щодо оплати спожитої за березень-травень 2013 року електроенергії у розмірі 76 207,14 гривень.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач не надав доказів виконання зобов'язань зі сплати заборгованості, наявність якої встановлена рішенням господарського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року у справі № 905/6047/13, в той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, заборгованість за електроенергію, яка встановлена рішенням господарського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року у справі № 905/6047/13, відповідачем не погашена та продовжує існувати на день ухвалення рішення в цій справі.

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення. Крім того, право кредитора на звернення з вимогами про стягнення суми пені за невиконання грошового зобов'язання прямо передбачено умовами Договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, постановах Вищого господарського суду України від 16.03.2011 у справі № 11/109, від 31.08.2011 № 16/587-22/430.

Отже, наявність судових рішень про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов'язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань.

Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання з порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтями 549, 625 ЦК України, статтями 216-218 ГК України, приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також умовами Договору (пункт 4.2.1 Договору).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням діючої у спірний період облікової ставки Національного банку України - 6,5 %, а не 7,0 % як помилково визначає позивач, сума пені становить 2 976,94 гривень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

При цьому, як вбачається з матеріалів позовної заяви ціна позову становить 75 929,26 гривень, а отже позивачем повинно бути сплачено мінімально визначену Законом ставку судового збору (1 720,50 гривень).

З доданого до позовної заяви платіжного доручення № 6070 від 17 липня 2013 року вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 721,50 гривень, тобто судовий збір внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 1,00 гривня.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи те, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 1,00 гривня, яка сплачена на підставі платіжного доручення № 6070 від 17 липня 2013 року на суму 1 721,50 гривень підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехмаш» (84630, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Шашуріна, будинок № 2-Б; код ЄДРПОУ - 32782092, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості за спожиту активну електроенергію за період червень-серпень 2013 року у розмірі 71 742,56 гривень, за спожиту реактивну електроенергію за період липень-серпень 2013 року у розмірі 355,55 гривень, пеню у розмірі 2 976,94 гривень , три відсотки річних у розмірі 676,09 гривень , судовий збір у розмірі 1 716,54 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Повернути публічному акціонерному товариству «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 1,00 гривня , сплаченого згідно платіжного доручення № 6070 від 17 липня 2013 року на суму 1 721,50 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 27.11.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2013.

Суддя С.М. Фурсова