Рішення

від 25.11.2013 по справі 905/7375/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.11.2013 Справа № 905/7375/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Чистюхіній Ю.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Промисловий стандарт», м. Запоріжжя

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод», м. Донецьк

про: стягнення суми боргу у розмірі 13599,98грн., 3% річних - 1179,29грн., інфляційних нарахувань - 806,11грн.

За участю уповноважених представників :

від позивача: Алексієнко К.А.(за договором про надання правової допомоги від 07.10.2013р.);

від відповідача: Суханський А.В. (за довіреністю № 14/13 від 22.11.2012р.).

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Промисловий стандарт», м. Запоріжжя звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод», м. Донецьк про стягнення суми боргу у розмірі 13599,98грн., 3% річних - 1179,29грн., інфляційних нарахувань - 806,11грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання грошових зобов'язань за договором поставки № 21250дс від 15.09.2010р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав: договір поставки № 21250дс від 15.09.2010р. разом із додатковою угодою до договору від 15.09.2010р.; видаткову накладну № РН-0000015 від 05.11.2010р.; рахунок-фактуру № СФ-0000046 від 05.11.2010р.; податкову накладну № 13 від 05.11.2010р.; довіреність № 7733 від 27.10.2010р.; лист № 338 від 13.05.2011р.; правоустановчі документи.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: письмові пояснення № 2111-1 від 21.11.2013р.; нормативне обґрунтування № 2111 від 21.11.2013р; лист № 591 від 12.11.2013р.; копія квитанції та опису вкладення; довідка № 593 від 22.11.2013р. про неприпинення грошових зобов'язань; довідка № 594 від 22.11.2013р. про відсутність інших договірних відносин з відповідачем.

Відповідач надав відзив на позов № від, в якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що: поставка товару відповідно до додаткової угоди мала бути здійснена у жовтні 2010р., однак поставка товару була 05.11.2010р.; особа, яка одержала товар 05.11.2010р. за довіреністю № 7733, яка була видана 27.10.2010р. до 05.11.2011р., не мала права його прийняття, оскільки сплинув строк дії зазначеної довіреності; позивачем не надано транспортної накладної, з якою пов'язано визначення дати поставки і початку перебігу строку оплати товару.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

15.09.2010р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки № 21250дс (а.с.а.с 6-7) (далі - договір), згідно п.п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити відповідно до вимог дійсного договору продукцію виробничо-технічного призначенні, іменоване у подальшому товар. Номенклатура, кількість, ціна, строк та умови поставки товару оговорюються сторонами у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною дійсного договору.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2011р. (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору покупець виконує оплату товару шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 10 днів з дати його поставки, якщо інше не передбачено додатковими угодами. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця.

За фактом відвантаження товару продавець надає покупцю наступні документи: рахунок; накладну (товаро-транспортну накладну) при відвантаженні автомобільним транспортом; залізничну квитанцію о прийманні вантажу та акт приймання-передавання при відвантаженні залізничним транспортом; сертифікат якості; інші спеціальні документи (п. 3.1.договору).

Згідно п. 3.1. договору сторони несуть відповідальність за вчинення один одному збитків у відповідності з чинним законодавством та дійсним договором.

Відповідно до додаткової угоди до договору № 1 продавець у жовтні 2010р. зобов'язався передати, а покупець прийняти та сплатити відповідно умовам дійсного договору обладнання - продукцію виробничо-технічного призначення 2010р., а саме: задвижку клинову фланцеву 30с42нж Ру10 Ду150 с КОФ та кріп. у кількості 4 шт. на загальну суму 13599,98грн. з урахуванням ПДВ.

Позивачем 05.11.2010р. була здійснена поставка замовленого товару відповідачу та виставлений рахунок-фактуру № СФ-0000046 від 05.11.2010р. (а.с. 10) на суму 13599,98грн.

Даний товар було отримано за видатковою накладною № РН-0000015 від 05.11.2010р. уповноваженим представником відповідача діючого на підставі довіреності № 7733 від 27.10.2010р. (а.с.а.с. 9,12).

Позивач направляв відповідачу лист № 338 від 13.05.2011р. з вимогою про сплату заборгованості за поставлений товар, яка не була задоволена останнім.

За таких обставин позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 13599,98грн., 3% річних - 1179,29грн., інфляційних нарахувань - 806,11грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим ( ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки № 21250дс від 15.09.2010р. у розмірі 13599,98грн., а також 3% річних - 1179,29грн., інфляційних нарахувань - 806,11грн.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки № 21250дс від 15.09.2010р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки № 21250дс від 15.09.2010р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати, за яким покупець виконує оплату товару шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 10 днів з дати його поставки, якщо інше не передбачено додатковими угодами (п. 3.1. договору).

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковою накладною № РН-0000015 від 05.11.2010р. товару, у нього виникло зобов'язання з його оплати у визначеній в накладній сумі.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору поставки № 21250дс від 15.09.2010р. на загальну суму 13599,98грн.

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 13599,98грн., а заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються до уваги, оскілки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.ст. 216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов'язання передбачені і ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України. Згідно норм зазначених статей у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 3.1. договору сторони несуть відповідальність за вчинення один одному збитків у відповідності з чинним законодавством та дійсним договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що умовами договору сторони встановили кінцевий строк оплати за договором протягом 10 днів з дати його поставки, якщо інше не передбачено додатковими угодами (п.3.1 договору). Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за видатковою накладною № РН-0000015 від 05.11.2010р. - 16.11.2010р.

Відповідно до письмового обґрунтування розрахунку 3 % річних та інфляційних нарахувань № 2111 від 21.11.2013р., позивач визначив період нарахування 3 % річних та інфляційних витрат з 15.11.2010р. по 31.08.2013р. (1055 днів) (а.с. 41).

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані та заявлені до стягнення 1179,29грн. - 3% річних, 806,11грн. - інфляційних нарахувань.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ», правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог.

Суд зазначає, що позивачем не вірно встановлений період нарахування 3 % річних з 15.11.2010р., тоді як вірний періодом є з 16.11.2010р. по 31.08.2013р. Також не вірно визначено період нарахування інфляційних нарахувань з 15.11.2010р. по 31.08.2013р. оскільки право вимоги виникло 16.11.2013р.

Оскільки відповідно до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ» сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період поточний місяць, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача: 1137,93грн. - 3% річних, 618,95грн. - інфляційних нарахувань.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 253, 525, 526, 610, 611, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 216-218, 230, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Промисловий стандарт», м. Запоріжжя (ЄДРПОУ 36977184) до Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод», м. Донецьк (ЄДРПОУ 30939178) про стягнення суми боргу у розмірі 13599,98грн., 3% річних - 1179,29грн., інфляційних нарахувань - 806,11грн. задовольнити частково.

2. 2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» (83062, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, б. 122, ЄДРПОУ 30939178) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Промисловий стандарт» (69065, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Кожедуба, 1, ЄДРПОУ 36977184) суму боргу у розмірі 13599,98грн., 3% річних - 1137,93грн., інфляційних нарахувань - 618,95грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1695,27грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 25.11.2013р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2013р.

Суддя Я.О. Левшина

Вх: 29551/13

387-59-08, надруковано 3 прим.:

1 - ГСДО,

1 - позивачу

1 - відповідачу