Рішення

від 31.10.2013 по справі 310/6044/13-ц

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/6044/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2013 рокум. Бердянськ Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, вказуючи, що вона та відповідач перебувають у шлюбі, який уклали 17.01.2004 року. Подружжя на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2010 року за спільні кошти придбали земельну ділянку та житловий будинок по вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську. Право власності на зазначене майно було зареєстровано за ОСОБА_2 Під час укладання договорів вона дала нотаріально посвідчену письмову згоду на укладення її чоловіком договору купівлі-продажу спірного майна. Вважала це майно спільною сумісною власністю подружжя, оскільки спірне майно придбано за рахунок спільних коштів та в період перебування у зареєстрованому шлюбі. Договорів стосовно виду права власності на набуте під час спільного проживання майно та розміру часток у праві власності не укладалось, тому все майно належить їм на праві спільної сумісної власності і частки кожного з них є рівними. Відповідач відмовляється узгодити питання щодо подальшого користування та розпорядження спільним майном подружжя, без її згоди здає це майно невідомим особам, вона позбавлена можливості вільно користуватися належною їй часткою у спільному майні. Просила визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, набуте за час шлюбу між нею та відповідачем, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: вул. Пушкарьова, 4-б у м. Бердянську, а також земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за цією ж адресою: вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську. Визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки та житлового будинку №4-б по вул. Пушкарьова в м. Бердянську. Стягнути з відповідача судовий збір у сумі 3441 грн.

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про визнання права власності, вказуючи, що з 17.01.2004 року по теперішній час він перебуває у шлюбі з|шлюбі з ОСОБА_3 Від якого в них народилося троє дітей. Вони з 2004 року спільно проживають у м. Москві. У період шлюбу ОСОБА_1 займалась домашнім господарством і не працювала. Він з 2006 року працює на посаді генерального директора ТОВ «ОСОБА_4 В.» і його дохід| складає 192 000 рублів на рік, що становить близько 6400 доларів США. 29.05.2010 року між ним та ОСОБА_5 укладено договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку по вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську. Загальна вартість придбаного майна становить 1779766 грн., що на 29.05.2010 року становило близько 225000 доларів США. Зазначене майно було придбано ним за власні грошові кошти, які йому подарувала мати, а не за кошти, які зароблені ним та дружиною у шлюбі, тому воно не є спільно нажитим майном подружжя. Його матері належала квартира, яку вона продала 08.05.2007 року за 34580000 рублів, що складає 1330000 доларів США. 22.01.2010 року мати подарувала йому 7000000 рублів, що становило 235000 доларів США. Ці грошові кошти є його особистою власністю і не можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя. За них він придбав земельну ділянку та житловий будинок по вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську, які за ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю і не підлягають поділу між подружжям. З часу придбання цього майна він самостійно утримує його та поліпшує шляхом проведення поточного та капітального ремонту, купляє меблі, побутову техніку, займається благоустроєм прибудинкової території за грошові кошти матері, яка надає йому їх безоплатно. За вказаний період мама подарувала йому близько 17000000 рублів, які він витратив на утримання своєї сім’ї та майна. Просив визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок по вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську Запорізької області та визнати за ним право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,1500 гектарів, кадастровий номер 2310400000:08:008:0186, розташовану за адресою: Запорізька області, м. Бердянськ, вул. Пушкарьова,4-б.

ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась. Подала до суду заяву про розгляд справи в її відсутності.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. Зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав і пояснив суду, що за ст. 572 ЦК Російської Федерації предметом договору дарування може бути конкретний предмет, тому в договорі від 22.01.2010 року грошові кошти повинні бути конкретизовані. За ст. 582 ЦК Російської Федерації вказівка на призначення використання подарованої речі неможливе, оскільки в такому випадку це є договір пожертвування. ОСОБА_2 та його представником не доведено, що грошові кошти, які були отримані в дар були використані на території України при укладенні договорів купівлі-продажу спірного майна та передані продавцю. ОСОБА_1 дала свою згоду на придбання спірного майна в спільну сумісну власність подружжя, тому воно є їх спільним сумісним майном.

ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у судове засідання не з’явились, подали заяви про розгляд справи в їх відсутності.

У судовому засіданні ОСОБА_10, який представляв інтереси ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, а зустрічний позов ОСОБА_2 підтримав, пояснивши суду, що спірне майно придбано за особисті кошти ОСОБА_2, які останній отримав у дар від матері. Подружжя ОСОБА_2 не могло заробити грошові кошти в достатній сумі для придбання спірного майна, оскільки дружина не працює, а чоловік отримує недостатню для цього заробітну плату. Мати ОСОБА_2 працює підприємцем, має грошові кошти і подарувала їх ОСОБА_2 на день народження. Договір дарування мав цільове призначення|вдача| і його було оформлено в простій письмовій формі. У договорі дарування не були зазначено номінал та номера кожної купюри, які були подаровані ОСОБА_2, що не суперечить ст. 163 ЦК Російської Федерації. Дружина не заперечувала проти придбання майна в особисту приватну власність ОСОБА_2 і дала на це згоду, яка оформлена нотаріально. Яким чином ОСОБА_2 перемістив грошові кошти на територію України йому невідомо, але припустив|передбачав|, що міг перевезти за декілька раз готівкою.|

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно ч. 2 ст. 58 ЗУ «Про міжнародне приватне право», шлюб між іноземцями, який укладений згідно права іноземної держави, є дійсним в Україні.

У відповідності зі ст. 60 ЗУ «Про міжнародне приватне право», правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, в якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Стаття 61 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачає, що подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

Подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, в якій один з них має звичайне місце перебування, або стосовно до нерухомого майна, право держави, в якій це майно знаходиться.

У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Разом з тим, стаття 3 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачає, що якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Стаття 27 «Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах», яку ратифіковано 10.12.1994 року визначає, що правовідносини подружжя, що стосується їх нерухомого майна, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

При вирішенні питання, законодавство якої держави підлягає застосуванню до спірних правовідносин, учасниками яких є громадяни ОСОБА_11 Федерації, суд виходить з зазначених вище положень ЗУ «Про міжнародне приватне право» та «Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах», яку ратифіковано 10.12.1994 року, якою встановлені інші правила з питання застосування права ніж встановлені ЗУ «Про міжнародне приватне право», а також виходячи з того, що подружжя не домовилось про вибір права, що підлягає застосуванню до майнових відносин, які виникли між ними та вважає, що до спірних правовідносини слід застосувати відповідні положення законодавства України.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб 17.01.2004 року (а.с.5), який є дійсним в Україні згідно ст. 58 ч. 2 ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Доказів, які підтверджують укладення подружжям шлюбного договору суду не надано.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, статтею 57 СК України у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування та майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до копії дублікату договору купівлі-продажу від 29.05.2010 року ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок №4-б по вул. Пушкарьова, м. Бердянська, Запорізької області за 1709491 грн. (а.с.56-59).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що надане Комунальним підприємством з технічної інвентаризації Бердянської міської ради ОСОБА_2 є власником житлового будинку по вул. Пушкарьова, 4б у м. Бердянську Запорізької області на підставі договору купівлі-продажу №991 від 29.05.2010 року, який посвідчено приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу. Дата прийняття рішення про реєстрацію права власності зазначено 16.07.2010 року (а.с.6).

Згідно копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2010 року ОСОБА_2 придбав у власність земельну ділянку площею 0,1500 гектарів, яка розташована по вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську Запорізької області за 70275 грн. (а.с.50-53).

Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, що розташована по вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську, який видано ОСОБА_5 30.01.2009 року містить відмітку приватного нотаріуса Бердянського нотаріального округу Запорізької області від 29.05.2010 року про те, що за реєстровим №994 посвідчено договір купівлі-продажу на підставі якого право власності на цю земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 (а.с.10).

Із копії свідоцтва про народження від 02.02.1972 року та свідоцтва про укладення шлюбу від 05.10.1985 року (а.с.166-167) видно, що ОСОБА_12 приходиться ОСОБА_2 мамою. За договором купівлі-продажу від 07.10.2003 року ОСОБА_12 придбала у фірми «ОСОБА_13 Юроп Ои» та набула право власності на квартиру №341 у будинку №2 по Можайському шосе у м. Москва (а.с.54-55). За актом прийому-передачі ОСОБА_12 прийняла квартиру від продавця (а.с.62) та зареєструвала право власності на неї в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно та угод з ними (а.с.76). У подальшому ОСОБА_12 продала квартиру №341 у будинку №2 по Можайському шосе у м. Москва ОСОБА_14, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та угод з ними (а.с.75). Дохід ОСОБА_12 підтверджується податковими деклараціями за 2009-2012 року (а.с.134-145). Зазначені докази підтверджують наявність у ОСОБА_12 7000000 рублів, які вона за договором від 22.01.2010 року подарувала своєму сину ОСОБА_2 для придбання земельної ділянки та житлового будинку, розташованих за адресою: м. Бердянськ, вул. Пушкарьова,4-б (а.с.60), а за розпискою від 22.01.2010 року ОСОБА_2 отримав ці грошові кошти (а.с.63). Отримання грошових коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_12 також підтверджується платіжним дорученням від 15.12.2009 року (а.с.70). Подаючи декларацію 18.04.2011 року по податкам на доходи фізичних осіб за 2010 рік ОСОБА_2 зазначив у ній про отримання доходу в розмірі 7000000 руб. за договором дарування, який укладено з ОСОБА_12 (а.с.79-82).

Таким чином, позивачем надано безперечні докази отримання ним в дар грошових коштів у сумі 7000000 рублів, що на 22.01.2010 року за офіційним курсом НБУ складає 1884820 гривень (а.с.168).

Надані ОСОБА_2 та його представником докази свідчать про існування у ОСОБА_2 достатньо особистих грошових коштів для придбання майна, оскільки за ст. 57 ч.1, п. 2 СК України майно отримане в дар є особистою приватною власністю особи, яка отримала це майно в дар.

Заперечення представника ОСОБА_1, який зазначив, що договір дарування від 22.01.2010 року не може підтверджувати існування у ОСОБА_2 грошових коштів, так як у ньому не відображені суттєві умови договору, а саме, не конкретизовані грошові кошти, які були предметом договору дарування, суд не може взяти до уваги виходячи з наступного.

Статтею 44 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є дарувальник - за договором дарування.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 32 ЗУ «Про міжнародне приватне право», у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Враховуючи, що сторони договору дарування від 22.01.2010 року не вибрали право, що підлягає застосуванню до цього договору, тому суд вважає, що до цих правовідносин підлягає застосуванню право Російської Федерації, оскільки сторона, що повинна здійснити виконання, тобто дарувальник ОСОБА_12, має своє місце проживання в Російській Федерації.

Згідно статті 572 ЦК Російської Федерації, за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або бере на себе зобов'язання|зобов'язував| передати|передавати| іншій стороні (що одаряється|обдаровує|) річ у власність або майнове право (вимога) до себе або до третьої особи або звільняє|визволяє| або бере на себе зобов'язання|зобов'язував| звільнити|визволяти| її від майнового обов'язку перед собою або перед третьою особою.

За наявності зустрічної передачі речі або права або зустрічного зобов'язання договір не визнається даруванням. До такого договору застосовуються правила, передбачені пунктом 2 статті 170 цього Кодексу.

Обіцянка безвідплатно передати кому-небудь річ або майнове право або звільнити кого-небудь від майнового обов'язку (обіцянка дарування) визнається договором дарування і зв'язує того, що обіцяв, якщо обіцянка зроблена в належній формі (пункт 2 статті 574) і містить ясно виражений намір зробити в майбутньому безвідплатну передачу речі або права конкретній особі або звільнити його від майнового обов'язку.

Обіцянка подарувати все своє майно або частку|частину| всього свого майна без вказівки на конкретний предмет дарування у вигляді речі, права або звільнення|визволення| від обов'язку є нікчемним|нікчемний|.

Договір, що передбачає передачу дару|дарунку| що одаряється|обдаровує| після смерті дарувальника, нікчемний.

До такого роду дарування застосовуються правила цивільного законодавства про спадкоємство.

Таким чином, виходячи з сенсу ст. 572 ЦК Російської Федерації відображення в договорі дарування грошових коштів ідентифікуючих, індивідуальних особливостей кожної купюри, яка виступає предметом договору дарування не є обов’язковим.

Посилання представника ОСОБА_1 на те, що за ст. 582 ЦК Російської Федерації договір дарування від 22.01.2010 року є по своїй суті договором пожертвування не має суттєвого значення при вирішенні цього спору, оскільки ця обставина не спростовує факт отримання ОСОБА_2 у дарунок грошових коштів в особисту приватну власність, оскільки за своєю правовою суттю договір дарування та пожертвування мають одну правову природу і єдиний результат - отримання обдаровуваною особою майна в особисту приватну власність. Крім того, ст. 582 ЦК Російської Федерації визнає, що пожертвування - це дарування речі.

Також слід зазначити, що договір дарування від 22.01.2010 року укладено відповідно до вимог глави 32 ЦК Російської Федерації, його у встановленому законом порядку не визнано недійсним, він має юридичну силу і є належним доказом по справі.

Загальна сума доходу ОСОБА_2 згідно реєстру відомостей про доходи фізичних осіб за 2008 рік складає 187817,04 рублів. З цієї суми утримано податок 23026 рублів (а.с.65).

Загальна сума доходу ОСОБА_2 згідно реєстру відомостей про доходи фізичних осіб за 2009 рік складає 192680,65 рублів. З цієї суми утримано податок 21824 рублів (а.с.66).

За реєстром відомостей про доходи фізичних осіб за 2010 рік загальна сума доходу ОСОБА_2 складає 192000,07 рублів З цієї суми утримано податок 21736 рублів (а.с.67).

За 2011 рік ОСОБА_2 отримав загальний дохід за реєстром відомостей про доходи фізичних осіб в сумі 192692,71 рублів, з якого утримано податок 20266 рублів (а.с.68).

Загальна сума доходу ОСОБА_2 за 2008, 2009, 2010 роки 505911,76 рублів, що складає 136221,80 гривень. Докази, які підтверджують інший дохід подружжя Колганових суду не надано.

Таким чином, ОСОБА_1 не надано жодного доказу, який підтверджує існування у подружжя грошових коштів у сумі 1779766 грн., які були спільною сумісною власністю подружжя та придбання саме за них спірного майна. Враховуючи відсутність таких доказів та загальну суму доходу ОСОБА_2, який підтверджується реєстрами відомостей про доходи ОСОБА_2 за 2008-2010 р. р., суд вважає, що у подружжя були відсутні спільні сумісні грошові кошти для придбання спірного майна.

Разом з тим, слід відмітити, що при відсутності у подружжя у спільній сумісній власності грошових коштів для придбання спірного майна, ОСОБА_1 23.04.2010 року дала свою згоду на придбання її чоловіком ОСОБА_2 земельної ділянки та будинку за ціну і на умовах на його розсуд. Зазначила про відсутність з її сторони матеріальних та інших претензій (а.с.161). Аналізуючи зміст згоди від 23.04.2010 року, суд вважає, що в цьому документі не відображена воля ОСОБА_1 на придбання цього майна у спільну сумісну власність, а міститься згода ОСОБА_1 на придбання майна ОСОБА_2 особисто, оскільки вона посилається на відсутність у неї матеріальних та інших претензій у зв’язку з укладенням такої угоди.

Крім того, сама по собі згода ОСОБА_1 на придбання ОСОБА_2 майна не спростовує факт придбання цього майна за особисті грошові кошти ОСОБА_2

Аналізуючи в сукупності усі докази по справі, суд вважає, що житловий будинок та земельна ділянка по вул. Пушкарьова,4-б у м. Бердянську Запорізької області була придбана ОСОБА_2 за грошові кошти, які належали йому особисто.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, а позов ОСОБА_2 слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 69, 70 СК України, ст. ст. 32, 572, 582 ЦК Російської Федерації, ст. ст. 3, 4, 32, 44, 58, 60, 61 ЗУ «Про міжнародне приватне право», ст. 27 «Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Пушкарьова,4-б.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,1500 гектарів, кадастровий номер 2310400000:08:008:0186, розташовану за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Пушкарьова,4-б.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя