Рішення від 09.01.2013 по справі 108/9916/12

Справа №107/9916/13

Провадження №2/107/151/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2013 р. м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі :

головуючого судді - Біленко Л.В.

при секретарі - Волкової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Відділ Держкомзему в м. Керчі Автономної Республіки Крим про зобов'язання вчинити певні дії , відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що їй за правом спадкування належить будинок АДРЕСА_1. Для приватизації земельної ділянки, на якій розташований будинок, вона уклала договір з земельним кадастром , яким за результатами кадастрової зйомки був складений план ділянки, але відповідач, який є суміжним землекористувачем, відмовляється узгодити цій план, постійно заявляючи різні вимоги, які вона виконує, витрачаючи значні кошти. Позивач звернулась до комісії з вирішення земельних спорів, на засіданні якої відповідач висловив нові підстави ненадання згоди. Просить зобов'язати відповідача як суміжного землекористувача підписати план земельної ділянки та стягнути з нього у відшкодування матеріальної та моральної шкоди 3700,00 грн.

Враховуючи предмет спору, за ініціативою суду в якості третьої особи до участі в справі залучено Відділ Держкомзему в м. Керчі АРК.

Позивач та її представники -ОСОБА_3 та ОСОБА_4, діючі на підставі довіреностей, позовні вимоги підтримали в повному обсязі , надали пояснення по суті вимог.

Відповідач позов не визнав та зазначив, що план земельної ділянки, який його просить узгодити позивач, відрізняється від фактичного плану суміжних земельних ділянок, порушує його права на землекористування.

Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, будучі належним чином сповіщеним про час та місце розгляду справи.

Вислухавши позиції сторін, дослідивши обставини по справі та перевіривши їх доказами, надавши доказам правової оцінки, суд доходить висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. (а.с.38-39).

Сусідній будинок -АДРЕСА_2 належить відповідачеві на підставі договору купівлі-продажу. (а.с.29-30).

Земельні ділянки, на яких розташовані вказані будинки, не приватизовані.

Бажаючи приватизувати земельну ділянку, в березні 2012р. позивач уклала договір з Керченським міським відділом Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»Державного агентства земельних ресурсів України , на підставі якого було виготовлено технічну документацію, за результатами кадастрової зйомки складений план земельної ділянки, який своїми підписами узгодили суміжні землекористувачі земельних ділянок, розташованих за адресами : АДРЕСА_3, АДРЕСА_4. (а.с.6). Як убачається з наданого плану земельної ділянки , відповідач, який також є суміжним землекористувачем, план не підписав. (а.с.6).

31.08.2012р. позивач звернулась до Постійної комісії з розгляду земельних спорів Керченської міської ради з заявою, в якій просила вирішити спір , який виник з суміжним землекористувачем. (а.с.8). З Рекомендації (висновку) Постійної комісії з розгляду земельних спорів від 10.09.2012р. убачається, що за результатами розгляду спору позивачеві рекомендовано звернутись до суду. (а.с.7).

Встановивши характер спірних правовідносин сторін, приймаючи до уваги підстави та предмет позову, обставинам, встановленим по справі, суд надає правової оцінки, керуючись насамперед положеннями Земельного кодексу України (далі -ЗК України) , відповідними нормами Конституції України та Цивільного кодексу України. (далі -ЦК України).

Згідно з ст. 14 Конституції України громадянам України гарантується право власності на землю, аналогічна норма міститься й в ст.1 ЗК України.

Підстави набуття права власності на земельну ділянку перелічені в ст. 116 ЗК України, ч.1 якої визначає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та

права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, в тому числі шляхом приватизації земельних ділянок, які перебувають у

користуванні громадян.

За положеннями ст. 12 ЗК України передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу відноситься до повноважень сільських, селищних та міських рад.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначений ст. 118 ЗК України, згідно з яким за заявою зацікавленої особи відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, суд вважає, що позивач безпідставно стверджує про порушення її права на приватизацію земельної ділянки відповідачем, оскільки вирішення питання про приватизацію відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, яким це питання ще не вирішувалось, рішення про відмову не приймалось.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України, за якою власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11,15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Згідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав -це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру , за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів дається ст.16 ЦК України, якою також передбачено, що суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, виходячи з принципу диспозитивності, спосіб захисту обирає позивач, як власник порушеного права, але він може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Суд бере до уваги, що статтею 96 ЗК України, яка саме визначає обов'язки землекористувачів та власників земельних ділянок, обов'язок землекористувача щодо узгодження меж суміжної земельної ділянки не встановлений.

Як встановлено з пояснень сторін, вони мають в розпорядженні суперечливі плани земельних ділянок , які знаходяться в їхньому користуванні, сторони постійно змінюють фактичну територію земельних ділянок, з приводу чого саме й виникають конфлікти та спори. Доказів правильності та фактичної відповідності плану , яким володіє кожна сторона, вони суду не надали, клопотань про проведення експертного дослідження з цього приводу не заявляли.

Відповідно до ст. 5 ЗК України принципами земельного законодавства в тому числі є забезпечення рівності права власності на землю , невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що вимога позивача зобов'язати відповідача узгодити план земельної ділянки не ґрунтується на законі, тому задоволенню не підлягає.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових сум у відшкодування матеріальної та моральної шкоди також задоволенню не підлягають, оскільки нею жодним доказом не доведено спричинення їй шкоди, її розмір та вину відповідача в заподіянні шкоди, що є необхідними правовими підставами для стягнення .

Обґрунтування позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди положеннями ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів»суд вважає помилковими, оскільки вказаний закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту. Отже, положення вказаного закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

Аналогічне стосується й посилання позивача на ч.2 ст. 256 ЦПК України , оскільки ця норма стосується встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, а в даному випадку заявлений позов та справа розглядається в порядку позовного провадження.

Таким чином, суд доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Оскільки суд відмовляє в позові в повному обсязі, у відповідності до ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, компенсуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,10,11,60,61, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Відділ Держкомзему в м. Керчі Автономної Республіки Крим про зобов'язання вчинити певні дії , відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим . Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь в справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -

Повний текст рішення виготовлений 11.01.2013р.