Рішення

від 28.11.2013 по справі 905/6614/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.11.2013 Справа № 905/6614/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яруд-Нерухомість», м. Маріуполь

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь

про стягнення 15752,08грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Бандурко Н.Г. - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_1 - особисто;

По справі була оголошена перерва з 31.10.2013р. на 12.11.2013р. на 09год. 50хвил.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Яруд-Нерухомість», м. Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 14474,37грн., пені в сумі 1064,76грн. та 3% річних в сумі 212,95грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №3/11-11А від 01.12.2010р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати та плату за надані комунальні послуги, однак у встановлений строк та належним чином його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 14474,37грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 1064,76грн. та 3% річних в сумі 212,95грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, однак у судовому засіданні проти позову заперечував та через канцелярію суду надав 28.11.2013р. клопотання про застосування до заявленої позивачем неустойки строків позовної давності, у зв'язку із чим просить суд відмовити у її задоволенні та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами, з боку відповідача зауважень до цього клопотання до суду не надходило.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) за усним клопотанням представників сторін справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яруд-Нерухомість» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) 01 грудня 2010р. був укладений договір оренди нерухомого майна №3/11-11А, за умовами якого (п.1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення загальною площею 42,32кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до умов п.3.1. договору передача Орендарю приміщення у користування здійснюється одночасно із підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі, зазначеного в п.1.1. договору.

За приписами п.4.1. договору орендна плата складає 2962,40грн. з ПДВ та перераховується Орендарем на підставі складених Орендодавцем рахунків не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць(п.4.2. договору).

Згідно п.4.3. договору плату за спожиту електроенергію, комунальні послуги (водопостачання, каналізацію, послуги зв'язку), у т.ч. за теплоносії Орендар сплачує окремо в строк, зазначений у п.4.1. договору, відповідно до розрахунків Орендодавця.

Орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату та інші передбачені договором платежі п.2.1.3. договору.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що за несвоєчасну сплату орендної плати а також плату за спожиту електроенергію та інші комунальні платежі Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня.

Даний договір діє до 31.12.2011р. з моменту передачі орендованого приміщення. Договір підписано обома сторонами.

До укладеного договору 01 грудня 2010р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі майна, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв приміщення загальною площею 42,32кв.м. (а.с.147).

Додатковою угодою від 01.12.2011р. було внесено зміни в п. 1.1. договору та викладено його в наступній редакції: «Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення загальною площею 5,00кв.м.

У період дії договору з грудня 2010р. по грудень 2011р. між сторонами були складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в яких сторонами зафіксовано вартість наданих позивачем послуг з оренди приміщення та вартість наданих комунальних послуг. (а.с.19-40). Акти підписані обома сторонами без заперечень. Також у цей період позивачем були виставлені до оплати рахунки-фактури за оренду приміщення та надані комунальні послуги (а.с.84-110).

Факт здійснення господарської операції з надання послуг оренди та комунальних послуг за спірним договором також підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи податковими накладними (а.с.111-138).

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з договором оренди №3/11-11А від 01.12.2010р. позивачем на його адресу було надіслано претензію №02/07 від 26.07.2013р. з вимогою сплатити заборгованість за оренду приміщення та надані комунальні послуги в сумі 14474,37грн.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №3/11-11А від 01.12.2010р. за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 14474,37грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.4.4. договору, в якому передбачено, що орендна перераховується до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення №3/11-11А від 01.12.2010р. належним чином не виконав, орендну плату та плату за комунальні послуги за період дії договору з грудня 2010р. по грудень 2011р. сплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 14474,37грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду приміщення та надані комунальні послуги в сумі 14474,37грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 212,95грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 212,95грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 1064,76грн. на підставі умов п.6.2 договору оренди суд відмовляє у задоволенні цих позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Однак суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини 6 ст.232 ГКУ нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже нарахування пені обмежено строком у шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, після закінчення цього строку їх нарахування припиняється. Як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з грудня 2010р. по грудень 2011р. Так, згідно останнього рахунку від 31.12.2011р. нарахування пені припиняється в липні 2012р. Однак як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені за прострочення сплати орендних платежів він здійснений за період з 01.10.2012р. по 28.03.2013р., тобто не за шість місяців від дня коли зобов'язання повинно було виконано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1064,76грн.

У судовому засіданні 28.11.2013р. відповідачем було надано клопотання про застосування до заявленої позивачем неустойки строків позовної давності, у зв'язку із чим просить суд відмовити у її задоволенні та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Клопотання про застосування строків позовної давності судом відхиляється, оскільки у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1064,76грн. судом вже відмовлено на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України.

Щодо клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи, оскільки за твердженням відповідача він не підписував спірний договір оренди майна №3/11-11А від 01.12.2010р. та акти виконаних робіт, суд зазначає наступне.

В Додатку 8 «Указівки щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях, їх реєстрів і заяви про відкриття акредитива» до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22, яка Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 в Номері поля №19 «Призначення платежу» передбачено, що Цей реквізит у платіжних дорученнях та платіжних вимогах-дорученнях заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 цієї Інструкції.

Пунктом 3.6. Глави 3 «Розрахунки із застосуванням платіжних доручень» зазначеної Інструкції передбачено, що платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами: - за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); - у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством України та/або обумовлено в договорі; - для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого законодавством України; - для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; - для сплати податків і зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів; - в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або законодавства України.

Пунктом 3.8. Глави 3 «Розрахунки із застосуванням платіжних доручень» зазначеної Інструкції передбачено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником, тобто відповідачем по справі, так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник та отримувач у договорах між ними, саме в укладеному між позивачем та відповідачем по справі договорі оренди комунального майна, можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати в реквізиті "Призначення платежу". Посилання на суму податку на додану вартість платник робить у випадках, передбачених законодавством України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Позивачем по справі в підтвердження своїх вимог суду, як було зазначено вище, надано копії банківських виписок (а.с.148-156), згідно яких вбачається, що відповідачем перераховувалися кошти на розрахунковий рахунок позивача у банківській установі, з підстав зазначених в позовній заяві. З виписок банку вбачається наступне - призначення платежу за договором оренди №3/11-11А від 01.12.2010р. Якщо б в платіжному дорученні не було вказано з яких підстав здійснюється перерахування коштів, то у банківській установи були б всі підстави щодо відмови відповідачу по справі в перерахуванні коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Отже, відповідач здійснюючи періодичні та систематичні перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача своїми діями та волевиявленням саме підтвердив про існування та наявність укладеного між ним та позивачем договору оренди нерухомого майна на підставах передбачених нормами ЦК України, ГК України, згідно якого саме і утворилась заборгованість, та як наслідок позивач звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості.

Згідно із приписами ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до вимог передбачених ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Під час розгляду зазначеної справи судом не визнанно даний договір недійсним, а тому він є правомірним і сторони правочину повинні виконувати свої обов'язки належним чином згідно умов зазначених в договорі оренди майна.

Таким чином, якщо відповідач вважає, що спірний договір не містить всіх істотних умов та на думку відповідача вважається неукладеним, а також у разі порушення позивачем своїх зобов'язань за договором №3/11-11А від 01.12.2010р. відповідач має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги позовної заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене відповідач не надав до матеріалів справи жодного доказу, який би спростовував його обов'язок оплатити у повному обсязі щодо орендних платежів за договором №3/11-11А від 01.12.2010р. та підтверджував відсутність заборгованості у розмірі 14474,37грн. Відтак вимоги позивача щодо стягнення боргу у розмірі 14474,37грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, пунктів 3.6., 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22, яка Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976, ст.ст.11-16, 202, 204, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 232, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Яруд-Нерухомість», м. Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 14474,37грн., пені в сумі 1064,76грн. та 3% річних в сумі 212,95грн, задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Яруд-Нерухомість» (87541, м. Маріуполь, вул. Азовстальська, 43/6, код ЄДРПОУ 33160849, р/р №2600800015930 в філіалі АТ «Укрексімбанк» в м. Маріуполі, МФО 335957) заборгованість в сумі 14474,37грн., 3% річних в сумі 212,95грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1604,19грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 29.11.2013р.

Суддя С.В. Тоцький