Рішення

від 21.11.2013 по справі 922/4093/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2013 р.Справа № 922/4093/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Інтеграл"- керуюча компанія холдінга "Інтеграл" (м.Мінськ, Республіка Біларусь) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Ексім" (м.Харків) про стягнення 24724,29 гривень за участю представників:

позивача - Бобиревої О.Є. (довіреність №134 від 12 вересня 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2013 року Позивач, Відкрите акціонерне товариство "Інтеграл"- керуюча компанія холдінга "Інтеграл", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Ексім" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 24724,29 гривень, у тому числі, 21984,08 гривень суми основної заборгованості, 2198,41 гривень суми нарахованої пені та 541,80 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору №10100/6001А про поставку виробів виробничо-технічного призначення, укладеного між сторонами 06 квітня 2010 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача витрати, пов'язані зі сплатою послуг адвоката та 1720,50 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 вересня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 жовтня 2013 року.

До канцелярії господарського суду Харківської області 10 жовтня 2013 року повернулась ухвала про порушення провадження у справі від 30 вересня 2013 року, з відміткою пошти про сплив терміну зберігання, яка була направлена на адресу Відповідача.

23 жовтня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№39327) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 жовтня 2013 року було відкладено розгляд справи на 21 листопада 2013 року, у зв'язку з неявкою Відповідача.

21 листопада 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№43340) додаткові документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 21 листопада 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 21 листопада 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.

Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Беручи до уваги, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 30 вересня 2013 року Відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами, без участі Відповідача.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України, іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України.

При вирішенні даного спору, суд керується Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, яку ратифіковано Постановою ВР N 2889-XII ( 2889-12 ) від 19 грудня 1992 року (дата підписання Україною: 20 березня 1992 року, дата набуття чинності для України: 19 грудня 1992 року). Ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними (ст.1).

Господарюючі суб'єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав користуються на території іншої Держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, рівним із господарюючими суб'єктами цієї держави. Господарюючі суб'єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав мають на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав право без перешкод звертатися до судів, арбітражних (господарських) судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, зазначених у статті 1 цієї Угоди (в подальшому - компетентні суди), можуть виступати в них, порушувати клопотання, висувати позови та здійснювати інші процесуальні дії. (ст.3)

Компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав: а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день висування позову (ч.1 ст.4).

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника Позивача, встановив наступне.

06 квітня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством "Інтеграл" (правонаступник якого є Відкрите акціонерне товариство "Інтеграл" - керуюча компанія холдінга "Інтеграл" (Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство Ексім" (Відповідачем) було укладено договір №10100/6001А про поставку виробів виробничо-технічного призначення. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (Позивач) зобов'язався поставити покупцю (Відповідачу) товари, зазначені в специфікаціях, що є додатками до договору, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити такі товари.

20 березня 2012 року строк дії договору сторонами було продовжено до 31 березня 2015 року. Крім того, 25 жовтня 2012 року до договору була укладена специфікація №11, відповідно до якої, постачальник зобов'язався поставити 48 найменувань виробів кількістю 33940 штук на загальну суму 87276,46 рублів РФ в строк до 31 жовтня 2012 року, а покупець, в свою чергу, зобов'язався сплатити зазначені вироби на протязі 30 днів з моменту відвантаження товару (п.3.1 договору).

На виконання вищевказаного договору та специфікації №11 від 25 жовтня 2012 року, Позивачем було поставлено Відповідачу товари на загальну суму 87276,46 рублів РФ. Факт поставки товару підтверджується рахунком-фактурою №6530017 від 25 жовтня 2012 року (а.с.62-63), товарною накладною №0761190 від 25 жовтня 2012 року (а.с.64-65) та митною декларацією типу CN23 №СР025964734ВУ з відміткою пошти від 26 жовтня 2012 року (а.с.66).

Пунктом 3.7 договору встановлено, що датою поставки вважається дата здачі виробів та супровідних документів безпосередньо представнику покупця або перевізнику (у разі поставки товару поштою). Таким чином, датою поставки в даному випадку є дата здачі товару перевізнику, а саме 26 жовтня 2012 року.

Відповідно до умов Специфікації №11 від 25 жовтня 2012 року, що є невід'ємною частиною спірного договору, покупець здійснює оплату за фактично поставлений товар на протязі 30 календарних днів з моменту відвантаження товару. Відповідно, термін сплати поставленого товару покупцем закінчився 26 листопада 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду спору, Відповідач за поставлений товар не розрахувався.

Позивач, на момент подачі позову, здійснив перерахування 87276,46 рублів РФ по відношенню до гривні за офіційним курсом Національного банку України, що складає 21984,08 гривень.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив претензію (вих.№60/776) від 21 лютого 2013 року (а.с.67-68) на адресу Відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась основна заборгованість перед Позивачем у розмірі 21984,08 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 53 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11 квітня 1980 року (набула чинності для України з 1 лютого 1991 року), покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.

Та обставина, що комерційні підприємства сторін розміщені в різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин або обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його укладення. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні цивільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції (ч.ч.2,3 ст.1 Конвенції).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 21984,08 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 2198,41 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2 спірного договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату виробів, відповідно до п.3.3 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2% від вартості несвоєчасно сплаченої продукції за кожний день прострочки, але не більше 10% від вартості продукції.

Позивач нарахував суму пені, в порядку частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, але з порушенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Отже, суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення Позивачем суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", вважає за необхідне стягнути з Відповідача 1643,40 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 555,01 гривень слід відмовити.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 541,80 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

11 вересня 2013 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська контора "Полекс" було укладено договір юридичного обслуговування №210/13.

На виконання умов даного договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська контора "Полекс", в особі адвоката Полатай В.Ю., Позивачу було надано адвокатські послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №12537 від 19 вересня 2013 року, №14699 від 01 листопада 2013 року, та актом №3010/02 від 30 жовтня 2013 року про надання послуг за договором №210/13 від 11 вересня 2013 року, на загальну суму 13000,00 рублів РФ, що в перерахуванні по відношенню до гривні за офіційним курсом Національного банку України, складає суму 3274,58 гривень.

Також, суд, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на Відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 549, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Ексім" (61002, м.Харків, Київський район, вул.Дарвіна, буд.20, код ЄДРПОУ 30989681, р/р №26003162705 в АТ ХОД "Райффайзен банк Аваль" у м.Харкові, МФО 380805) на користь Відкритого акціонерного товариства "Інтеграл"- керуючої компанії холдинга "Інтеграл" (220108, Республіка Біларусь, м.Мінськ, вул.Казінця І.П., буд.121А, кім.327; реєстраційний номер 100386629; Банк - філіал №527 «Белжелдор» ПАТ «АСБ Беларусбанк» м.Мінськ, адреса банка 220039, м.Мінськ, вул.Воронянського, 7а , МФО 153001254, номер рахунку 30111810700000000063, Банк-кореспондент: ПАТ «Сбербанк России» м.Москва, К/с 30101810400000000225, БИК 044525225, ИНН 7707083893) 21984,08 гривень основної заборгованості, 1643,40 гривень пені, 541,80 гривень суми 3% річних, 3274,58 гривень витрат на послуги адвоката та 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 555,01 гривень пені відмовити.

Повне рішення складено 26 листопада 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/4093/13